Як поділять Кононенко з Мартиненком...

Шкуру невбитого ведмедя ділити не рекомендовано. Це знають усі, крім Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Не отримавши ще й копійки від запланованої на поточний рік приватизації, уряд врахував дохід від неї у бюджеті-2016. Що буде, якщо «приватизаційні» кошти так і не надійдуть до казни? У ній утвориться діра. Хто і як лататиме цю діру? Наразі не відомо. Вочевидь, Арсеній Петрович мислить, як Скарлет О’Хара: «Я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це завтра».

Невивчені уроки минулого року

Слід зазначити, що «велика приватизація» була запланована на 2015 рік. 12 травня 2015-го Кабмін ухвалив постанову, згідно з якою 329 державних підприємств різних галузей та різної міри значимості підлягали приватизації. Передбачалося, що після їх продажу до казни надійдуть щонайменше 17 мільярдів гривень.

Однак цього не сталося, бо приватизація фактично не відбулася. Бюджет недоотримав понад 16 мільярдів, адже держмайна було продано на скромну суму в 122 мільйони. Що не завадило урядовцям закласти дохід від приватизації вже у новий фінансовий рік. Голова Фонду держмайна Ігор Білоус розраховує на те, що загальний дохід від приватизації становитиме 20-30 мільярдів гривень.

Чи є гарантії, що ці гроші справді увійдуть до дохідної частини бюджету? Жодних. Однак уряд Яценюка не змигнувши оком закладає чималу суму в головний фінансовий документ країни. Розрахунок на дохід від продажу державних підприємств може себе не виправдати, тим паче що вже мав місце прецедент минулого року. Але Кабмін таки ставить на кін приватизацію. Чому?

Проблема перша: не обґрунтовано доцільність приватизації

Справедливості заради слід зазначити, що більшість підприємств, призначених для продажу, є збитковими. Їх дійсно варто продати — за умови, звісно, що знайдеться покупець. Однак у списку лотів є і справжня перлина — Одеський припортовий завод, чия щорічна дохідність вимірюється сотнями мільйонів гривень. Але парламенту пропонували проголосувати за всі приватизаційні об’єкти гамузом, не вдаючись у деталі економічної доцільності кожного окремого продажу.

У підсумку депутати не пішли на таке голосування, адже їм не надали ключових для розуміння ситуації цифр та фактів. Що було далі — ми пам’ятаємо: міністр економіки Абромавичус виступив із заявою про те, що «велика приватизація»-2015 переноситься на наступний, 2016-й, рік. Але Абромавичус не роз’яснив, що подібні плани будуть втілені лише за умови усунення тих перешкод, які завадили їх реалізації минулого разу.

Перша з помилок уже названа: ніхто з урядових чиновників не утруднив себе фінансовою аналітикою щодо прибутковості чи збитковості підприємств, призначених для продажу. Не факт, що цього року все буде інакше і доводи «за» впорядкують та супроводять належними доказами. Втім усі ми розуміємо, що сюжет, пов’язаний з імовірним продажем Одеського припортового, заслуговує на окремий коментар.

Після гучного скандалу між «губернатором» Одеської області Міхеїлом Саакашвілі і главою МВС Арсеном Аваковим соратник Ігоря Коломойського та лідер партії «Укроп» Геннадій Корбан заявив, що цей конфлікт був обумовлений саме боротьбою за один із найбільш привабливих державних об’єктів, які готуються до приватизації, — Одеський припортовий завод.

Підприємство є другим за величиною виробником аміаку і карбаміду, а також третім за обсягами азотних добрив в Україні. Однак, за словами Корбана, ОПЗ більшою мірою цінний тим, що в його структуру входить аміакопровід, який дає українським хімзаводам можливість експортувати цей продукт. Хімзаводи ж ці належать іншому українському бізнесмену — Дмитру Фірташу. Відтак не дивно, що за ОПЗ ведеться неабияка боротьба.

Корбан також зазначив, що зараз ОПЗ фактично перебуває в управлінні двох бізнес-груп, що мають потужний політичний вплив і, судячи з останніх подій, складно уживаються одна з одною. «Одну частину (60%) контролює людина, що позиціонує себе як сірий кардинал, — заступник фракції БПП Ігор Кононенко. Решта 40%, можливо, під контролем бізнесменів, котрі мають відношення до пана Мартиненка», — говорить Корбан.

І поки Кононенко та Мартиненко ведуть боротьбу за ОПЗ, у гру вступає також Ігор Коломойський. Він говорить, що група «Приват» хоче отримати пріоритетне право на купівлю ОПЗ у ході майбутньої приватизації. У відповідь на це Ігор Білоус заявляє, що ФДМУ не має наміру надавати групі такий пріоритет.

Проблема друга: недопрацювання з боку парламенту

На тлі всього зазначеного існують й інші чинники, які заважають продажу держмайна. Адже для того, щоб запустити маховик «великої приватизації», потрібно внести деякі зміни у чинне законодавство.

Восьмого грудня 2015 року народні депутати вже втретє провалили сигнальне голосування, намагаючись прийняти кабмінівський проект закону, що передбачає внесення змін до процедури приватизації. Зокрема, скасування обов’язкового продажу 5-10% акцій стратегічних держпідприємств на фондових біржах. Без цього, підкреслює Ігор Білоус, приватизація великих підприємств, Одеського припортового заводу (ОПЗ), Центренерго та низку обленерго, розпочата не буде.

Також на розгляді Верховної Ради перебуває законопроект №2319-а про внесення змін до законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про Фонд державного майна». В ньому прописана норма, яка не допускає до приватизації фізичних та юридичних осіб держави-агресора, тобто Росії. Крім того, цим документом торговців цінними паперами зобов’язують подавати інформацію про осіб, в інтересах яких здійснюється придбання державних корпоративних прав.

Станом на сьогодні законопроект не було вивчено та схвалено парламентом. Теоретично він може бути і не проголосований. В парламенті достатньо представників тих чи інших олігархічних груп, які мають бізнесові інтереси і в Росії також. Якщо закон не буде прийнято, приватизація виявиться знову поставленою на паузу. І це при тому, що виручка від неї вже запрограмована та включена у дохідну частину бюджету.

А тим часом заборона Росії купувати українські підприємства є більш ніж важливою та суттєвою. Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго вже зараз значну частку має компанія VS Energy, бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує Energy Standard — дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акції 12 обленерго.

Нині ж у черзі на приватизацію стоїть досі не продана частина акцій енергетичних підприємств — Тернопільобленерго, Запоріжжяобленерго, Харківобленерго, Хмельницькобленерго, Миколаївобленерго, Центренерго.

На торги будуть виставлені також Одеська ТЕЦ, Херсонська ТЕЦ, Миколаївська ТЕЦ та інші лоти, такі, наприклад, як Івано-Франківський локомотиворемонтний завод, «Сумихімпром» тощо. Немає сумнівів, що всі згадані об’єкти зацікавлять потенційного російського покупця. Однак саме йому парламент і мусить дати по руках.

Проблема третя: недвозначний імідж України

Але внести зміни у законодавство та відділити зерна (наприклад, ОПЗ) від полови (збиткові підприємства) є недостатнім. Для того, щоб продати державні підприємства за високою та вигідною для України ціною, важливо привернути увагу іноземних інвесторів. Головною умовою для яких, окрім можливого прибутку, є захист вкладених грошей та стабільні, не залежні від політичної кон’юнктури, правила ведення бізнесу.

«Для розвитку економіки нам потрібні інвестиції, яких не буде, якщо не провести зразково-показову прозору приватизацію, і тим самим довести інвесторам, що в Україні можна вкладати гроші, що це безпечно, що правила єдині для всіх і не будуть змінюватися з приходом кожної нової влади, — говорить Ігор Білоус. — Крім того, залученням інвестицій ми сподіваємося реанімувати держпідприємства, що ризикують загинути без вкладень і без якісного, зацікавленого в їхній прибутковості менеджменту».

Тим часом серед частини українського істеблішменту стають популярними розмови про потребу реприватизації. Погодьмося, що ця тема не додає ентузіазму потенційним закордонним покупцям. Державі та її уряду треба визначитися зі своїм ставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень.

І якщо вже продавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючи підозр у корупційній складовій такого продажу. Жодному потенційному покупцеві не сподобається перспектива захоплення його підприємства чи то «тітушками», чи то іншими бойовиками, які з’являться ділити майно, бо в процесі оборудки постраждали інтереси того чи іншого олігарха.

Поки що жоден чинник, який став на заваді приватизації 2015 року, з порядку денного не усунуто. Не ухвалено необхідні закони, не проведена фінансова «паспортизація» підприємств, не залучені іноземні покупці. Тим не менш, бюджет уже розраховує на дохід від приватизації, а урядовці мають плани на ще не отримані від неї кошти. Зайве говорити про те, що так ніхто не господарює.

А втім, за 24 роки Незалежності України план із приватизації виконувався лише двічі — в 2005-му та 2011-му роках, коли були продані такі великі активи, як Укртелеком і «Криворіжсталь». Протягом інших років, попри великі очікування, приватизація не приносила серйозних вливань до держбюджету. Тож якщо план з надходжень від приватизації не буде виконаний і у поточному році, великою несподіванкою це не стане ні для кого.