Судова реформа: бажане та дійсне

У перші дні нового року Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк похвалився обсягом проведених реформ. Він навіть порівняв свої успіхи з досягненнями польських реформаторів, і порівняння це, судячи з усього, вийшло не на користь поляків. «14 років Польща проводила складні реформи. Такі самі реформи, як ми провели за останні 22 місяці. І внаслідок цих реформ Польща не просто стала членом Європейського Союзу, а одним із найсильніших членів ЄС iз розвинутою економікою», — зазначив глава уряду. Він, щоправда, не уточнив, які саме реформи зарахував собі в актив. Якщо взяти для прикладу судову галузь, то про жодне оновлення в ній годі й говорити. Цього не можуть не визнати керівники країни, а також народні депутати. На розгляд останніх внесено законопроект №3608, де йдеться про впровадження суду присяжних.

Чому це необхідно?

Впровадження суду присяжних — не просто одна з новацій, якої потребує наша судова система. Суд присяжних — це надія на справедливе судочинство, потреба в якому може виникнути в кожного з нас. За радянських часів вважалося, що завданням правосуддя є встановлення істини. Однак «істина» — поняття надто нечітке та ефемерне. Насправді ж мета, котра стоїть перед Фемідою, полягає у розв’язанні суперечки між фізичними та/або юридичними особами. Саме так. Адже і сварка між колишнім подружжям через поділ спільно нажитого майна, і вбивство людини є такою ж суперечкою. В останньому випадку — між фізичною особою, що порушила закон, і державою як юридичною особою, котра цей закон встановила.

Але до чого тут суд присяжних? Якщо говорити зовсім примітивно, то чим більше людей прийде послухати про вашу суперечку, тим краще для вас. Раніше підсудного слухали суддя, прокурор та адвокат, причому перші два завжди грали за одну команду. Недарма кількість виправдальних вироків в Україні заледве сягала 2% (у світовій практиці їх буває не менше 15%). Якщо прокурор вважав, що людина винна, то суддя з ним зазвичай погоджувався. Що ж стосується адвоката, то цей нещасний виконував суто декоративну функцію. Про жодну змагальність сторін, котра є обов’язковою для судового процесу, не йшлося взагалі.

Так було за часів СРСР, від яких ми успадкували подібну судову матрицю. Вже двадцять років Україна б’ється над тим, щоб вирватися з цих тенет, впровадивши власний формат судочинства. В першій українській Конституції, прийнятій у 1996 році, прописано інститут суду присяжних, який, однак, по-справжньому не запрацював аж дотепер. Тим часом журі присяжних — єдине, що здатне зруйнувати суддівсько-прокурорську гегемонію і гарантувати підсудному, що всі аргументи «за» і «проти» будуть вислухані та взяті до уваги. І що коли присяжні оголосять свій вердикт, він не буде кулуарною домовленістю між професійним суддею та стороною обвинувачення.

Починаючи з 1996 року, положення про суд присяжних ретельно фіксується у кожній новій редакції закону «Про судоустрій». Проте донедавна не було чітко регламентовано, які справи підлягають розгляду судом присяжних, а які — судом за участю народних засідателів. Наприклад, у версії закону, проголосованій парламентом у лютому 2002 року, говорилось одночасно і про першу, і про другу інституцію, без уточнення критеріїв, за якими будуть диференційовані кримінальні справи. Пізніше у новому КПК, ухваленому в 2012-му, з’явилося положення, згідно з яким суд присяжних розглядатиме лише тяжкі злочини, зокрема ті, за вчинення яких передбачене пожиттєве ув’язнення. Так теоретизування на тему суду присяжних перейшло нарешті у практичну стадію. Одночасно з цим було збережено й інститут народних засідателів.

Слід зазначити, що суд присяжних та суд народних засідателів не мають нічого спільного. Принаймні якщо говорити про засідателів у радянському виконанні. Останні вперше згадані у Конституції СРСР від 1937 року. Вже з цього датування зрозуміло, що народні засідателі, до яких делегували «найкращих представників трудових колективів», лише імітували справжнє правосуддя. На відміну від присяжних, вони не брали фактичної участі у судовому засіданні й не оголошували власних рішень, в усьому погоджуючись iз думкою професійного судді.

Як працюватиме закон

Згідно із законопроектом №3608, присяжних набиратимуть iз Державного реєстру. Цей реєстр представлятиме собою велику базу даних, призначену для обліку громадян України, які можуть брати участь у здійсненні правосуддя як присяжні. Розпорядником Реєстру буде Державна судова адміністрація України. Передбачається, що громадянин України, який має бажання бути включеним до Реєстру присяжних, подає органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, які й вносяться до бази даних.

Стати присяжним зможе будь-який дієздатний громадянин України (від 21 до 60 років), котрий не має непогашених судимостей, постійно проживає на території нашої держави, не є державним службовцем, представником виконавчої влади, адвокатом, співробітником будь-якого підрозділу МВС тощо. Кандидат у присяжні не може бути одночасно й народним засідателем.

Якщо кандидатура присяжного не влаштує одну зі сторін процесу, передбачена можливість відводу кандидата у присяжні. Згідно з нашим законопроектом, судовий розпорядник проводить добір кандидатів із Держреєстру шляхом випадкового вибору, але якщо та чи інша персона не влаштовує сторони, її можна відхилити.

Щодо справ, які розглядатиме суд присяжних. Передбачається визначити дві форми діяльності суду присяжних. Мале журі (6 присяжних) розглядатиме справи про злочини, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш як 10 років. Велике журі (12 присяжних) розглядатиме справи про особливо тяжкі злочини. Зокрема й ті, за які санкція статей ККУ передбачає пожиттєве ув’язнення.

При цьому обвинувачений має право відвести не більше двох кандидатів до складу малого журі та не більше трьох кандидатів до складу великого журі. Захисник має аналогічні права. Щодо потерпілого, то він має право відвести не більше одного кандидата до складу малого та великого журі. А прокурор — не більше трьох присяжних зi складу малого та не більше чотирьох присяжних зi складу великого журі.

Керуватиме діями присяжних старшина, якого вони самі оберуть у нарадчій кімнаті. Цей старшина за дорученням решти присяжних звертатиметься до суду з питаннями, які стосуються процесу, а також формулюватиме запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам тощо. Він же сформулює вердикт присяжних у справі та оголосить його на судовому засіданні.

Мета, яка стоїть перед присяжними, полягає у тому, щоб визначити, є підсудний винним чи ні. При цьому міру покарання (в разі доведення вини підсудного) йому призначатиме професійний суддя. Для професійного судді виправдальний вердикт присяжних має вирішальне значення. Виправдальний вердикт журі присяжних є обов’язковим для суду і тягне за собою проголошення виправдального вироку. Водночас із цим «обвинувальний вердикт журі не є перепоною для постановлення виправдувального вироку, якщо суд визнає, що в діях обвинуваченого відсутній склад злочину, у вчиненні якого він обвинувачується».

Можливий і такий варіант: «У випадку, коли суд визнає, що обвинувальний вердикт постановлений щодо невинуватої особи і є достатні дані для постановлення виправдального вироку, оскільки не встановлено подію злочину чи не доведено участь обвинуваченого у вчиненні злочину, то суд постановляє ухвалу про розпуск журі та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд в іншому складі суду зі стадії підготовчого провадження».

Після оголошення вироку вердикт присяжних може бути скасований в апеляційному порядку. Проте для цього необхідно буде довести, що були правопорушення при формуванні лави присяжних, порушення таємниці нарадчої кімнати або інші відхилення від вимог закону. Всі ці моменти у переважній своїй більшості не були враховані чинним законодавством. Яке, по суті, залишило напризволяще функціонування суду присяжних. Ухвалення закону дозволить втілити в життя те, про що говорить Конституція України, а саме , що «народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних». І станеться таке втілення, власне, вперше.