Ще раз про ПДВ

Після потоку спекулятивних заяв, що, схоже, керовано вилився у засобах масової інформації відповіддю на масові протести фермерів і працівників малих та середніх агрокомпаній, стало зрозуміло: ті, хто вирішив обібрати селян, для надійності вирішили їх ще й оббрехати. У кращих традиціях пропагандонства звідусюди залунало: «Спецрежим ПДВ потрібний лише олігархам!». Хоча насправді він досі рятував усю Україну.

Щоб не спілкуватися на рівні «сам дурень», фінансові експерти реального сектору економіки проаналізували ситуацію, оперуючи цифрами і фактами. Ці розрахунки озвучив напередодні підписання річного бюджету країни голова Аграрної партії Віталій Скоцик.

Спецрежим як захисний запобіжник

Спеціальний режим ПДВ — це спосіб накопичування ресурсів для сільгоспвиробника з подальшим вкладенням у виробництво. Його важко назвати пільгою. Це інструмент, який дозволяє аграріям накопичувати кошти для того, щоб сіяти, збирати врожай, годувати худобу і, не беручи жодної копійки у держави, конкурувати з європейцями, які мають великі державні дотації, та американцями, котрі мають доступ до дешевих кредитів під 3-4 відсотки річних на 20-30 років, на противагу українським 35-40 відсоткам на рік-півтора.

Збережені кошти аграрії не забирали собі, а вкладали у виробництво. Розвивали технології, — як власні, так і приносили в Україну найсучасніші світові. Тому Україна й має перші місця по багатьох експортних позиціях. Тому на полицях магазинів, попри постійні кризи, у нас поки що є доступні українські продукти. Отже, спецрежим ПДВ — це всього лише компенсація відсутності інших видів підтримки, таких, як кредити чи дотації.

На запитання, чому саме аграрії мають бути в такому особливому статусі, є кілька аргументів. По-перше, це одна з небагатьох конкурентних галузей, разом з ІТ, де Україна посідає перші позиції. По-друге, ми виросли, як сировинна економіка сільгосппродукції, а нам потрібно розвивати переробку, якщо хочемо заробляти більше. Переробка і розвиток власної наукової бази, селекціонування, добрива тощо сьогодні повністю лежить на плечах приватного виробника і потребує значних коштів. По-третє, це питання продовольчої безпеки! Можна прожити без нового дивана, автомобіля, телефону, але без їжі прожити неможливо.

Структура сільгоспвиробництва

Від спеціального режиму ПДВ, можливо, і виграють, у тім числі й великі аграрні підприємства. А вони ж дають і найбільші надходження до державного бюджету. Галузь загалом на сьогодні створює близько 30 відсотків ВВП і до 40 відсотків валютних надходжень. Тому цілком логічна перша причина захистити інтереси агросектору: це необхідність зберегти і зміцнити позиції флагмана економіки.

Друга причина — це можливості та структура українського сільськогосподарського виробництва. Попри нав’язуваний стереотип великі агропідприємства переважають у сфері виробництва зернових. Простий аналіз статистики відкриває цікаві цифри: в утриманні великої рогатої худоби саме частка населення становить 68,6 відсотка, свиней — 68,6, овець та кіз — 87,2, птиці — 46,6 відсотка. Цікава і виробнича статистика. У виробництві яєць, скажімо, 42,7 відсотка теж припадає на частку господарств населення. Виробництво молока — понад 70 відсотків. Продукція овочівництва також більш як на 70 відсотків виробляється в індивідуальних або малих господарствах. Основною проблемою для всіх лишається створення можливостей для збереження i переробки продукції. Більшість цих малих і середніх підприємств не мають доступу до кредитів. Не мають пільг, хоча на 50-70 відсотків забезпечують харчами Україну. Відповідно, розвиватися вони могли за рахунок використання спецрежиму ПДВ. А для більшості малих підприємств тваринництва кормову базу створюють ті, хто займається зерновими і рослинництвом. Без них не буде тваринництва. Тож від непродуманої податкової політики постраждає не великий бізнес, який у будь-якому разі знайде обігові кошти, а саме малі та середні сільгоспвиробники.

Третя причина — це узаконювання непрозорості механізму повернення ПДВ. Фактично ПДВ відбирають і рідко належним чином повертають. Це для виробництва втрачені гроші. І найбільше страждають якраз середні та малі господарства, які не можуть собі дозволити, елементарно, кваліфікованого бухгалтера.

Тож поки великі підприємства відчуватимуть труднощі, малі й середні просто зникнуть. Олігарх виживе, а от виробник, що гарантує продовольчу безпеку, зникне як явище. Середній клас знову буде винищено у зародку.

У кожного своя функція

Щоб зрозуміти, чому аграрії, насамперед малі й середні, вийшли на вулиці, потрібно розуміти ролі, які виконує малий, середній та великий бізнес, а також різні умови функціонування цих видів бізнесу в економіці.

Великий бізнес традиційно має більше ресурсів і можливостей. Він може знайти оборотні ресурси, отримати кредити. За рахунок великих оборотів він здатний ефективнiше використовувати стандартні технології, наприклад у рослинництві. Водночас він менш гнучкий для перебудови.

Малий бізнес швидше перебудовується і підлаштовується під потреби ринку і конкретної продукції. Водночас у нього сумарно вищі затрати на виробництво одиниці продукції. Крім того, малий бізнес виконує велику соціальну функцію — створює робочі місця і знімає з держави частину соціальних зобов’язань. Таким чином, у рівних податкових умовах малий бізнес поставлений у менш вигідну позицію. З цієї ж причини існують різні системи оподаткування, де малому бізнесу надають преференції.

В Україні ж є додаткові реалії. Держава НЕ може повноцінно відшкодовувати ПДВ. Держава НЕ може надавати дотації, як це роблять сусідні європейські країни. Держава поки що НЕ може забезпечити дешевим кредитним ресурсом. Відповідно розвивати профільний аграрний напрям можна, лише створивши дієвий інструмент отримання коштів для розвитку. Цим єдиним інструментом на сьогодні і є спеціальний режим ПДВ.

Про наслідки податкових новацій

Вони можуть бути катастрофічними у політичному, економічному і соціальному планах.

Перше — це втрата цілої галузі, яка годує країну, забезпечує найбільші валютні надходження і формує третину ВВП.

Друге — це різке здорожчання продуктів харчування щонайменше на 45 відсотків. За минулий рік через інфляцію купівельна спроможність українців упала вдвічі. За останній рік ціни виросли в середньому на 66 відсотків. Понад 80 відсотків українців уже фактично живуть за межею бідності, якщо вірити дослідженнням ООН. Більш як 70 відсотків доходів у нас витрачається на їжу й утримання житла.

Третє — це інфляція й знецінення національної валюти щонайменше на 50 відсотків, що зробить українців ще біднішими.

Четверте — це знищення власного тваринництва. Вигідно буде вирощувати тільки експортні культури. Країна не зможе піднятися від рівня сировинного придатку, на українцях зароблятимуть інші країни світу. Не буде інвестицій у нові сфери й переробку. Розвинутим країнам не потрібна Україна як конкурент на ринку готової продукції. Тому значну частину експортованої кукурудзи, пшениці переробляють на біоетанол за кордоном, а в Україні практично немає виробництва біопалива.

П’яте — у сукупності різке погіршення економічних показників матиме наслідком підвищення соціальної напруги. Припустимо, що людям (не лише аграріям, як зараз) не залишиться іншого вибору, як виходити на вулиці. Це вкрай небезпечно тепер, коли країна веде війну і перебуває у глибокій економічній кризі.

Сумнівно, що люди почують аргументацію «про лобізм олігархів», коли їхній малий бізнес буде знищено. Після Майдану-2014 люди дуже чутливі до неправди з боку влади. Треба пам’ятати, що головною причиною Революції гідності був обман владою народу. Люди виходили не за ЄС, а проти брехні та аморальності, проти зневаги до волі народу. Над цим варто задуматися і тепер.