Радість та розпач спортивного року

Спортсмен року: Олег Верняєв

Вибір кращих із кращих у неолімпійський рік завжди вимагає трохи більше роздумів та аналізу. Загалом, кожен з українських спортсменів, хто в 2015-му піднімався на найвищу сходинку світового п’єдесталу, літньої Універсіади чи I Європейських ігор, вартий визнання, адже вирішувати турнірні завдання їм випало в непростий для країни час, коли держава до мінімуму зменшила бюджетне фінансування спорту високих досягнень. У цьому контексті окремо стоїть унікальний здобуток киянина Павла Тимощенка, котрий на ЧС у Берліні став першим в історії України чемпіоном світу з сучасного п’ятиборства серед чоловіків. Не можна обійти увагою й планетарне «золото» 24-річного «греко-римлянина» Жана Беленюка (вагова категорія до 85 кг), котрого «Об’єднаний світ боротьби» визнав найкращий борцем року. Володар такого послужного списку міг би реально претендувати на лаври кращого спортсмена року. Але, ретроспективно аналізуючи спортивний календар 2015 року, не можна було не помітити того, як часто експертна комісія НОК України у своїх щомісячних звітах згадувала прізвище гімнаста Олега Верняєва. Перше в році звання кращого спортсмена місяця вихованець Геннадія Сартинського отримав у квітні, після того як на чемпіонаті Європи виборов дві найвищі нагороди. Друге — в червні, коли повернувся з I Європейських ігор у Баку, на яких також здобув два «золота». Утретє експерти НОК відзначили Олега після листопадового «мундіалю», на якому лідер нашої гімнастичної збірної став віце-чемпіоном планети й володарем олімпійської ліцензії. Неабияк уродженець Донецька проявив себе й на Універсіаді-2015 у Кванджу, де зібрав найбільший поміж українських студентів медальний ужинок (2 «золота» — 1 «срібло» — 3 «бронзи»), але тоді, у липні, здобутки Верняєва перекрив тріумф Тимощенка. Здається, 22-річний гімнаст iз надлишком напрацював на «спортсмена року», тому «УМ» без особливих вагань віддає цей титул учню Геннадія Сартинського.

Повернення року: Олена Підгрушна

Для Олени Підгрушної бути в центрі уваги — звична справа. В останні роки капітан жіночої біатлонної збірної була в ролі чемпіонки світу, тріумфаторки Олімпійських ігор і навіть заступника міністра молоді та спорту. Після здобуття «золота» на Олімпіаді в Сочі-2014 Підгрушна взяла паузу в змаганнях, але довго сидіти без улюбленої справи не змогла. Незважаючи на річний «простій», повернення Олени в елітний біатлон вийшло надуспішним. На двох перших етапах Кубка світу-2015/2016 вона «взяла» три «бронзи», продемонструвавши при цьому найкращий поміж своїх колег по збірній результат.

Подія року: «ФІФА-гейт»

Після того як п’ять років тому Зепп Блаттер оголосив, що футбольні чемпіонати світу 2018 й 2022 років мають прийняти Росія й Катар, відповідно, Міжнародна федерація футбольних асоціацій опинилася в центрі корупційного скандалу. Завдяки наполегливій роботі британських журналістів та колишнього прокурора США, незалежного слідчого ФІФА Майкла Гарсії світ дізнався, що процес вибору господарів двох наступних «мундіалів» проходив з порушенням правил чесної гри. Але самотужки докопатися до всієї правди Гарсія не зміг і на знак протесту проти дій ФІФА та її керівництва подав у відставку. Утім його справу підхопили світові «важковаговики» правопорядку — прокуратура США та Федеральне бюро розслідувань, які й узялися розплутувати корупційний клубок, що був сплетений за 18-рiчний період управління Міжнародною федерацією футболу Блаттером. З’ясувалося, що ФІФА — це мафія, вище керівництво якої звинувачують у здирництві, шахрайстві та відмиванні грошей. Загалом під ковпаком швейцарських та американських органів юстиції опинилася ціла низка віце-президентів ФІФА, генеральний секретар цієї організації й, власне, сам її шеф — Блаттер. Щоправда, на відміну від своїх високопоставлених колег, 78-річний Блаттер жодних звинувачень від органів загального правосуддя не отримав. Усе наразі обмежилося жорстким вердиктом органу «спортивної юстиції» — комітетом ФІФА з етики, який відсторонив Блаттера від профільної діяльності на вісім років. «Я закінчив свою роботу у футболі», — підсумував швейцарець, разом з яким аналогічний восьмирічний «бан» отримав і до недавнього часу очільник УЄФА Мішель Платіні.

Провал року: Володимир Кличко

Майже дев’ять років Володимир Кличко не знав поразок на профі-ринзі. За цей час до нього міцно приклеїлося звання суперчемпіона. Але для повного щастя йому не вистачало титулу «абсолютного» — у колекції іменитого українського «супертяжа» не було чемпіонського пояса WBC, яким раніше володів його брат Віталій. Про об’єднавчий бій iз чинним власником цього трофею — канадцем Деонтеєм Уайлдером — Володимир говорив як про доконаний факт. Але на шляху до головного бою кар’єри Кличка-молодшого чекав британець Тайсон Ф’юрі, котрий підніс Володі неприємний сюрприз. «Добре, що після бою суддя підняв не мою руку», — через кілька тижнів після фіаско Кличко таки визнав закономірність своєї невдачі, пообіцявши взяти реванш у свого кривдника.

Сенсація року: Віктор Постол

На тлі добре знаних і розкручених в Україні бійців-професіоналів Василя Ломаченка й Володимира Кличка персона ще одного успішного професійного боксера Віктора Постола до останнього часу перебувала в тіні. Тож для багатьох став повною несподіванкою виграш непереможним уродженцем Великої Димерки, що під Києвом, титулу чемпіона світу за версією WBC у першій напівсередній ваговій категорії. 31-річний вітчизняний боксер, який на профі-ринзі не програв жодного з 28 проведених боїв, не приховує, що його останній успіх став можливим завдяки співпраці з американським наставником Фредді Роучем. Відзначимо, що раніше знаний фахівець співпрацював iз низкою відомих боксерів, серед яких були Володимир Кличко, Оскар Де Ла Хойя та Менні Пак’яо, з яким, до слова, Постол мріє зустрітися в ринзі.

Перехід року: Євген Коноплянка

Після того як свою «легіонерську» кар’єру завершив Андрій Шевченко, упродовж тривалого часу український футбол не міг похвалитися своїм зірковим повпредом у жодному з п’яти топових чемпіонатів Старого світу. Нове вікно у Європу прорубав Євген Коноплянка. Його світла футбольна голова найбільше сподобалася іспанській «Севільї», для якої екс-півзахисник «Дніпра» дуже швидко став незамінним кадром.

Фінал року: «Севілья» — «Дніпро»

Слідом за донецьким «Шахтарем» дніпропетровський «Дніпро» мав усі шанси здобути другий за рангом клубний трофей континенту. Проте виграти фінал Ліги Європи-2015 підопічним Мирона Маркевича завадила «Севілья». «Дніпряни» продемонстрували самовіддану та емоційну гру, проте все зіпсував колумбієць Карлос Бакка, «дубль» якого допоміг іспанцям удруге поспіль виграти ЛЄ (3:2).

Прорив року: збірна України з футболу

Збірна України з футболу раніше ніколи не долала сито відбіркового раунду чемпіонату Європи, так само, як і не могла пройти «плей-оф» кваліфікації континентальних та світових форумів. Під орудою Михайла Фоменка «синьо-жовті» зламали неприємну для себе традицію, подолавши на шляху до французького Євро в стикових матчах словенців. Наступного літа наші зіграють у фінальній частині ЧЄ, де суперниками українських футболістів будуть команди Німеччини, Польщі та Північної Ірландії.