В Єлдибеші, граді краснім...

Царгород, він же Стамбул

Напередодні перейменування Кіровограда на кухнях, вулицях, у соціальних мережах уже стали звичними дискусії щодо майбутньої назви міста. Одним із питань, що обговорюється найбільше, є «українськість» назви. З різних боків можна почути: — Інгульськ? Та це ж тюркська назва, з російським суфіксом «ськ». — Єлисаветград? Так це ж російська назва з церковнослов’янським/болгарським коренем «град». — Златопіль? Та це ж російська/польська/єврейська...

В усі часи назви були своєрідними маркерами, які позначали приналежність населеного пункту до конкретної країни. Зазвичай, щоб утвердитися, країни-завойовники змінювали назви населених пунктів, нав’язували власну топоніміку. Але подекуди в одного поселення були різні назви залежно від того, хто цю назву придумав та вживає. Тобто для виникнення нової назви не завжди були необхідні завоювання.

Яскравим прикладом цього може слугувати столиця Туреччини. Місто, яке греки донині називають Константинополем, турки здавна називають Істанбул. Стосовно походження турецької назви висунуто кілька версій, але найвірогіднiша — так турки модифікували під свою вимову складну для них назву Константинополь. Причому до XX століття турки вживали обидві назви — розмовну Істанбул та офіційну Константинополь. Лише в 1930 році турецький варіант було затверджено офіційно. Цікаво, що здавна існує українська назва цього міста — Царгород, а Стамбул — це назва Істанбул, яка пристосована до української та російської мов.

Схожу історію має назва Хаджибей, яка є татаро-турецьким звучанням більш ранньої назви поселення — Качибей-Кацібей-Кацюбів-Коцюбіїв. Містечко Коцюбіїв за часів Великого Литовського князівства отримало назву від імені його засновника — подільського (спольщеного українського) шляхтича Коцюби Якушинського. Українців того часу, які не тільки їздили до Хаджибея по сіль та інші товари, а й селились у місті та навколо нього, ймовірно, влаштовувала назва Хаджибей. Але вона не влаштувала турецького султана, який у 1765 році на місці зруйнованої у XV столітті старої фортеці Коцюбіїв (на Приморському бульварі, між Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом) відбудував нову фортецю і дав їй нову назву — Єні-Дунья (в перекладі з турецької — «новий світ»). Але поселення біля фортеці продовжують називати Хаджибей. Пізніше назва Хаджибей не влаштувала російську імператрицю. Назва Одеса з’явилась у 1795 році через захоплення Катериною ІІ назвами батьківщини православ’я — Балкан. Новою назвою хотіли відновити назву давньогрецької колонії Одіссос, яка начебто знаходилася поряд (насправді, аж у Болгарії). Назва Одіссос була модифікована у назву жіночого роду Одеса на честь жінки, яка завоювала місто, тобто на честь Катерини ІІ.

Інша ситуація склалася з назвою Ачі-Кале. У козацтва були давні стосунки з турецькою фортецею Ачі, яка розташовувалася у гирлі Дніпра. Щоб вийти в Чорне море, козаки змушені були проходити фортецю, тому подекуди палили її. А назву козаки модифікували на зручнішу для української вимови Очаків.

Німці лише нещодавно стали називати Лемберг Львовом

Цікавою є історія й українського від дня його заснування міста Львів. У часи перебування у складі Австро-Угорщини місто Лева отримало модифіковану назву Лемберг — «місто Лева» німецькою. Українська назва повернулася у 1918 році. А у німецькій мові лише нещодавно замість Lemberg з’явилася назва Lwiw.

Не менш цікава історія назв міста, яке з XII століття відоме під угорською назвою Унґвар («Унґ» — «річка», «вар» з угорської — «укріплення, фортеця, замок»). На початку XIX століття з’явились перші спроби дати місту, яке розташовувалось в Угорській Русі, як тоді називали Закарпаття, слов’янську назву. Однак назва Унґоград, в якій «вар» було замінене на «град» не прижилась. В середині XIX століття, під час революційної «Весни народів», коли, до речі, вперше у Львові масово почали використовувати поєднання жовтої та синьої смужок, з’явився інший український варіант — Ужгород, у якому «вар» змінили на «город», а назву річки Унґ змінили на назву Уж. У 1919 році, коли місто відійшло Чехословаччині, завдяки зусиллям влади зi слов’янізації назва Ужгород стала офіційною.

Назви міста Хмельницький також модифікувались та змінювались залежно від влади. Перша згадка назви поселення Плоскирівці, сучасного Хмельницького, датована 1431 роком. Назва Плоскирів (Плоскирівці) походить від приток Південного Бугу — річок Плоска та Рів, поміж яких з’явилося поселення. Із входженням міста до складу Російської імперії з Плоскиріва назва модифікувалась у Проскуров, що вперше згадується в указі від 1795 року. Точні мотиви перейменування невідомі. Очевидно, що модифікація відбулася через складність вимови назви Плоскирів російською мовою. Під час святкування 300-річчя «возз’єднання України та Росії» (як це називалося за часів СРСР) місто було перейменоване на Хмельницький, адже така назва нібито більше личила українському місту. Однак сам Богдан Хмельницький у місті жодного разу не був.

Сучасний Івано-Франківськ, історія якого починається з 1662 року, отримав назву Станіславів на честь його засновника — краківського воєводи Станіслава Ревери Потоцького. Цю назву використовувало українське населення, отже, її можна вважати українською. За часів входження міста до складу Австро-Угорщини, з 1772 по 1918 рік, назва була змінена на німецьку Станіслав. Зі створенням Західно-Української Народної Республіки повернулися до першої назви. Станіславів став столицею ЗУНР. Після приєднання до складу СРСР, у 1939 році, місту повернули назву Станіслав. У 1962-му місто з нагоди свого 300-річчя було перейменовано в Івано-Франківськ на честь Івана Франка. При чому хоча назва Івано-Франківськ і українська, і сам Франко мав відношення до міста, але утворення назви відразу з імені та прізвища не властиве українській мові...

Єлисавет — так називали місто козаки

Кіровограду також знайшлося місце в цьому переліку міст, які неодноразово змінювали назву. На відміну від Станіславіва, центр нашого міста був за межами фортеці. Так Міщанська слобода (теперішня вул. Преображенська) почала заселятись ще до закладання фортеці у 1753 році. Близько двох третин населення слободи — українці. Через кілька тижнів після закладання фортеці у міщанській слободі на території сучасного Центрального ринку був проведений перший ярмарок, на якому сенат дозволив торгувати туркам і полякам. Тобто фортеці ще не існувало, а поселення біля місця, де мала бути побудована фортеця, розросталося. Таким чином місто розвивалось автономно від єлисаветинської фортеці. Від неї місту дісталась лише назва. Єлисавет — так називали місто козаки, у тому числі в перших документальних джерелах, датованих 1755 роком. Саме в 1755 році в новоствореному місті почало діяти магдебурзьке право та з’явилися посада бургомістра та магістрат, які йому притаманні. В той самий час у 1755 році фортеця стояла недобудованою, оскільки роботи були припинені ще у 1754-му через турецький протест. Тобто фортеця ще не функціонувала, а місто вже з’явилося.

Разом iз появою української назви Єлисавет з’явилась турецька назва Єлдибеш. До нашого часу історія виникнення та вживання цієї назви не дійшла. Натомість з’явився міф, згідно з яким ця назва пишеться як Їлдизбеш, що начебто перекладається з турецької як «Фортеця Земляної Зірки». Насправді турецьке Yıldızbeş суперечить правилам побудови турецьких слів і дослівно перекладається як «зірка п’ять» (yıldız — зірка, beş — п’ять). Тобто Їлдизбеш не може значити «земляна фортеця». Цифра «п’ять» жодним чином не стосується єлисаветинської шестикутної фортеці. В турецькій мові відсутні слова, які були б побудовані подібним чином. Наразі відомо, що назва Єлдибеш вживалась у побуті на початку XX століття. Зокрема відомо, що цією назвою жартівливо називав своє рідне місто Арсеній Тарковський. Ця назва з’являється й у жартівливій епіграмі Юрія Яновського:

В Елдыбеше, граде красном,

Много девиц есть прекрасных,

И для них всех Наробраз

Развлечения припас.

Сон девичий он прервал —

ТехникУмы основал.

Очевидно, що як і у випадках, згаданих раніше, Єлдибеш — це модифікована назва Єлисавет, яку туркам було складно вимовити. Поряд з українською та турецькою назвами у 1775 році після ліквідації Запорізької січі з’являються російські варіанти назви — Єлисаветоград та Єлисаветград. Саме після 1775 року фортеця святої Єлисавети втратила своє значення. В 1784 році сенатським указом фортецю ліквідували, її територія та солдатська слобода (Пермські табори) увійшли до складу міста, місто отримало офіційний статус, а назва Єлисаветград була затверджена офіційно. Як у випадку з Лембергом, Унґваром, Станіславом, чужа для українців російська назва Єлисаветград була замінена українською назвою Єлисавет. Це сталось у 1918 році відповідно до Закону УНР «Про поділ України на землі».

Історія виникнення нашого міста та його назви не цікавила істориків. Для них це незначний сюжет. Однак відсутність історичних досліджень не означає відсутність історичних фактів, які мають документальне підтвердження. Незважаючи на варіант назви, який зрештою отримає місто, історичні факти залишаться, а лише вони й можуть розвінчати будь-який міф.