Подбайте про окрадену матiр

25.12.2015
Подбайте про окрадену матiр

Українцям болить стан рідної мови. (з сайта studclub.poltava.ua.)

Вельмишановний

пане Президенте!

Щиро радий Вашому указу 641/2015 «Про проголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні». Шкода, що таких указів не могло бути в час мого школярства та студентства — тоді видавалися укази про поглиблене вивчення лише російської мови. Але ні тодішнє, ні теперішнє керівництво чомусь не бачить загроженого стану української мови, не усвідомлює необхідності допомагати саме їй.

Якщо ви бачите дві людини, одна з яких розкошує, користуючись своїм становищем, досягнутим роками панування над іншими, а друга знемагає, побита і пограбована ґвалтівниками, принижена роками підневільного становища, то кому з цих двох ви, як милосердний християнин, намагатиметесь допомогти? На мою думку, християнство, та й узагалі народна мораль, завжди спонукали допомагати постраждалим, скривдженим, ослабленим, пограбованим, аби могли вижити.

На жаль, Ви цим указом робите навпаки — надаєте переваги мові, яка протягом віків розповсюджувалась по всьому світу і тепер панує на всіх континентах, при тому ніби забули про мову власної країни — українську, яку віками нищила Російська імперія. Вона й зараз на своїй землі, у свого народу залишається зневаженою, хоч за законом ніби має статус державної. Але ж той її статус порушуєте і Ви, і уряд, і Верховна Рада, призначаючи міністрів і чиновників, які за законом зобов’язані знати, та не знають, і не хочуть знати української мови, демонструючи тим зневагу і до законів, і до народу, на благо якого повинні працювати. Але ж одне із найбільших благ для людини — жити в комфортному рідномовному середовищі.

Скажіть, чи буде хтось працювати на того, кого зневажає? Риторичне запитання, правда ж? А якщо до мови з такою зневагою ставиться найвище керівництво, то як до неї ставитиметься підлегла йому чиновницька братія? Якщо керівники країни нехтують законами держави, то чому народ має бути законослухняним? Яке може бути покращення, яка правова держава, коли держслужбовці вважають, що закони писані не для них?

Видавати указ про проведення в країні року іноземної мови в той час, коли рідна в ній принижена, має мізерні проценти використання в засобах масової інформації — на телебаченні, радіо, у пресі, інтернеті, у виданні книг, в армії, у сфері бізнесу й обслуговування, а також у більшості великих міст, — це, вибачте, демонстрація зневаги до власного народу, прихована за намаганням долучити його до сучасного глобалізованого світу.

Похвально шанувати всі народи, всіх людей, схилятися перед усіма матерями, але дбати про чужу, зневажаючи свою, по-моєму, непростимий гріх.

«Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому».

Це із Тараса Шевченка — «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Перечитайте його, не цурайтеся свого... А то «чужому научаєтесь» — грузинському досвіду. Бачте, там усі можуть говорити англійською. Так, пане Президенте, можуть, але розмовляють грузинською!!! А вже потім у школі, у вишах вивчають англійську. Щоб українській мові піднятися до статусу справді, а не на папері, державної, до рівня грузинської в Грузії, спочатку потрібно було б:

1) Підтвердити своїм підписом рішення Верховної Ради про скасування Закону «Про засади державної мовної політики» №5029-V1, що узаконює теперішній стан української мови — формально державної, фактично — упослідженої.

2) Звільнити всіх незаконно призначених міністрів і чиновників, що не володіють державною мовою, чим сприяють подальшій русифікації, бо їх підлеглі мусять із ними спілкуватись і готувати документи російською. Таким чином міністерства стають зросійщеними.

3) Створити державний орган із широкими повноваженнями, що відповідатиме за стан української мови як державної.

4) Підписати указ «Про оголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови».

Саме повернення — дерусифікації, а не українізації. Українці нікого не збираються насильно українізувати. Протягом віків царський і радянський окупаційні режими видали близько півтисячі законів, публічних і таємних указів, постанов, рішень, спрямованих на витіснення, заборону, знищення нашої мови. Тож тепер ми лише хочемо повернути собі те, що в нас віками по-злодійськи крали.

Хто буде проти, щоб господарю повернули вкрадене у нього?! Хіба що сам злодій — не для того ж він крав, щоб повертати. Або той, хто боїться злодія, бо й досі застрашений насильником: хай, мовляв, уже й так буде, аби тихо, аби не ще гірше.

Зрозуміло, що для досягнення дерусифікації необхідні заходи, рівносильні тим, яких протягом століть вживала Росія для русифікації України, навіть значно дієвіші, з огляду на нинішню тотальну війну Росії проти України. Якщо ж таких заходів не буде вжито, зросійщення не тільки не зупиниться, а дедалі більше поглинатиме Україну, що й відбувається зараз.

Тож велике до Вас, пане Президенте, прохання: подбати про окрадену матір. Хоч спробувати повернути їй украдене. Для цього, звичайно, з огляду на теперішній стан, одного року буде мало, і всі необхідні, виписані в указі, заходи здійснити не вдасться. Тому пропоную у заключних положеннях указу «Про оголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови» вказати, що таким оголошується кожен наступний рік, аж поки українська мова практично набуде статусу державної і функціонуватиме вільно й повнокровно в усіх сферах українського життя.

Хоча, можливо, краще було б скласти програму на 5–10 років із планом конкретних дій на кожен рік. Щоб, врешті-решт, кожний українець у себе вдома перестав почуватися як за кордоном, а в своїй державі перебував у комфортному для нього рідномовному середовищі, як живуть усі державні народи в усьому світі.

Олександр МЕЛЬНИК, художник
  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>