«Хоч я переконаний атеїст...»

Більшовизмом у селах не пахло

27 серпня 1986 року до апарату уповноваженого ради у справах релігій у Львівській області надійшов лист. «Направляем для проведения соответствующей работы с заявлением письмо коммуниста Яцкива Льва Николаевича, адресованное редактору издательства газеты «Правда» с ходатайством о возобновлении деятельности закрытой церкви в с. Городкивка Дрогобычского района Львовской области, уроженцем которого он является».

Цілком очевидно, що такі листи з вельми далеких країв приходили сюди нечасто. Він, зокрема, прибув аж із Тюменської області, міста Нєфтєюганськ, де мешкав і працював його автор. Однак, як завжди, відповідь заявнику була вельми трафаретною, мовляв, зняли релігійну громаду з реєстрації законно, відтак і церква припинила свою діяльність. Стала, так би мовити, зайвою, непотрібною в селі, хоча, звичайно, віруючі залишилися. Тож і від своєї церкви вони не відмовлялися і не могли відмовитися. Адже це їх християнська святиня! Тут вони хрестилися, вінчалися, хрестили і вінчали своїх дітей, онуків, звідси йшли у вічне життя. Та хіба ж в ті часи думку людей хтось питав?

До слова, у селі Городківка (Літинська сільська рада) релігійна громада офіційно була знята з державної реєстрації згідно з постановою союзної ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР 29 серпня 1968 року. Натомість місцеві органи радянської влади запропонували віруючим відвідувати діючу церкву в селі Літиня цього ж району (обидва села були об’єднані в одному колгоспі «Більшовик»; між іншим, партійна організація тут налічувала аж... 15 комуністів, так що більшовизмом у селах не дуже пахло).

Стосовно ж запиту, то на листі автора, крім узвичаєного доручення працівникові апарату, маємо ще й дописку: «Напишіть лист за місцем перебування його (Яцківа. — Авт.) на партобліку».

І куди він, комуніст, лізе?

Але дописувач такою відповіддю не був задоволений. Тому в наступному листі до апарату Львівського обласного уповноваженого ради у справах релігій написав: «Ваше письмо ничем другим как отпиской назвать нельзя. Я же просил оказать помощь пожилым верующим людям, которым приходится испытывать большие неудобства, собираясь в дождь и стужу за 4 км, в то время когда закрытая церковь находится рядом... Хочу добавить, что хотя я убежденный атеист, но считаю, что открытие церкви в с. Городкивка способствовало бы укреплению авторитета советской власти на месте, как проявление заботы о людях».

Прикметно, що на аркуші листа залишилася своєрідна візитка працівника апарату уповноваженого: «Прошу ответить гр. Яцкиву, что местные органы власти знают что делают. Это их компетенция. Чего он (коммунист) лезет куда не следует? Следует сообщить горкому партии. 29.01.87 г.».

Дерев’яна церква, про відновлення богослужінь у якій так наполегливо клопотав комуніст із далекого Нєфтєюганська, була зведена 1923 року. У 1946-му храм і віруючих насильно перевели до складу Російської православної церкви (РПЦ); а в 1961 році храм закрили. Важко сказати, чи таки вплинули якось згадані листи небайдужого пана Яцківа, але через два роки після того листування — в 1989-му — у храмі поновила свою діяльність РПЦ. А незабаром 1990-го церкву повернули у власність релігійної громади Української греко-католицької церкви. Щоправда, за даними сучасного обласного відомства у справах релігій, реєстрація статуту релігійної громади села Городківка та передача їй у власність храму відбулися 23 квітня 1992 року. Та найголовніше, що віруючий люд знову має природну можливість молитися Богові у своїй рідній церковиці. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Матвія 5:8).

P.S. Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області.