«Безмежні можливості»... кладовища

Здавалося б, не така вже й складна справа: визнати офіційно межі стародавнього єврейського цвинтаря у відомому на весь світ містечку на Черкащині. І цим залишити у спокої старі поховання й загасити «міжнаціональні» пристрасті в міжнародному масштабі, що розгораються щороку перед новорічним паломництвом до могили цадика. Але, виявляється, таки непросто місцевій владі піти на цей крок. Тому дев’ятий рік поспіль триває судова тяганина між виконкомом Уманської міської ради та представництвом Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського союзу, що вже багато років опікується долею єврейських поховань в Україні. 22 грудня відбудеться черговий виток тяганини: розгляд цієї справи у Вищому адміністративному суді України.

Суд чи «дєло»?

Архівні документи свідчать: на планах Умані від 1864-го та 1879 років, там, де пролягають сучаснi вулицi Пушкіна та Бєлінського, позначено кладовище. Проте в новітні часи межі цього стародавнього кладовища офіційно не визнано. Отже, є неможливим його легальне облаштування, утримання і відповідне збереження. «Згідно з українським законодавством про збереження культурної спадщини, охоронна зона створюється лише тоді, коли встановлено межі історичної території. І вже тоді можна довкола охоронної зони щось будувати, — пояснює директор представництва Американського об’єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського союзу львів’янин Мейлах Шейхет. — Але щодо єврейського кладовища в Умані цього досі не зроблено. Щороку, коли хасиди готуються до прощі, влада роздає комусь ділянки цвинтаря під забудову. Починається будівництво, віднаходяться останки людей — і починаються скандали по всьому свiту: «Українці забудовують єврейське кладовище!». А винна насправді влада, яка дозволяє самовільне хаотичне будівництво».

2004 року земельну ділянку площею 0,4698 гектара по вулиці Белінського, 1, де розташована могила цадика (святого праведника) Рабі Нахмана, віднесено до земель історико-культурного призначення. Однак, відповідно до законодавства України, віднести до земель історико-культурного призначення і охороняти мали б усю територію кладовища, яка, згідно з картою, складеною за результатами наукового дослідження, є вп’ятеро більшою — 2,3 гектара. У науково-пошукових роботах для відтворення меж кладовища використовували: план геодезичної зйомки території станом на 2011 рік, архівний німецький аерознімок 1944 року з Національного архіву США; космічний знімок 2012 року, отриманий з комерційного супутника GeoEye-1.

Відомо, що в часи радянської влади було забудовано до 11 відсотків території кладовища. А за 24 роки незалежності місцеві управлінці — ті ж колишні комуністичні й комсомольські активісти, обходячи назагал добрі українські закони, забудували вже близько 70 відсотків історичної території уманського єврейського кладовища! Неподалік могили цадика зведено два дев’ятиповерхові будинки. «Ці багатоповерхівки, звісно, вже стоятимуть — але треба убезпечити кладовище від подальших можливих забудов», — зазначає Мейлах Шейхет.

Створити проект землеустрою

«Незважаючи на те, що території поховань в Україні заборонено віддавати в оренду, приватизовувати, використовувати під забудову, попередня влада міста віддавала землю з могилами під забудову, — розповідає Мейлах Шейхет. — До того ж після розпорядження Президента про створення Центру брацлавських хасидів 1994 року, Уманська міськрада видала два розпорядження, якими дуже обмежила права людей, які живуть навколо. Заборонила прописку, переконувала, що їхні будинки будуть зносити. Люди постійно живуть як на вулкані — вони не знають, що їх завтра чекає».

Є генеральний план забудови Умані, але витягу з нього єврейській громаді не дають. Надали план лише Історико-культурного центру брацлавських хасидів, збудованого, до речі, на похованнях. З обох боків — і паломників, і уманської влади — помітне нерозуміння: що робити далі. Влада мала б усе з’ясувати і правильно розпоряджатися територією. А це можливо тільки після створення проекту землеустрою цієї території, яким буде офіційно визнано межі кладовища. Оцього єврейська громада і домагається — щоб суд дав право створити такий проект.

На рівні Верховної Ради чи уряду це дражливе питання, вірогідно, не обговорюють. Мінкультури повертає листи-звернення до Черкаської обласної держадміністрації. «Черкаській ОДА ми ще 2013 року надали всю документацію про визнання меж — і там до цього часу, упродовж двох років, нічого не зробили, — дивується пан Мейлах. — Бо цього не хотіла попередня адміністрація міста Умань. Судова справа тягнеться вже 9 років. І щоразу вони вимушені вигадувати, як по-іншому нам відмовити».

Задля порозуміння

Мейлах Шейхет понад 40 разів був в Умані в ході цієї судової справи, бо бачить у ній великий прорив для порозуміння народів у майбутньому. «Рабі Нахман був рабином для бідних, знедолених. Він дав схему псалмів, які кожен може прочитати в час свята Рош га-Шана (єврейського Нового року) і отримати духовне зцілення, — каже пан Мейлах. — Упродовж віків було порозуміння між українцями та євреями. Воно порушувалося лихоліттями від третіх сил, а не від безпосереднього протистояння між українцями та євреями. У радянському і нацистському тоталітарних середовищах нам нав’язували протилежне. Тепер це питання треба докорінно переглянути».

Відомий історик Віталій Нахманович нагадує, що Рабі Нахман заповів, щоб його поховали в Умані, бо там на єврейському кладовищі було зарито людей, убитих під час гайдамацького повстання — без належного оспівування та молитов. Душі людей, які загинули в такий спосіб і так були поховані, не можуть нормальним чином потрапити на небо. І Рабі Нахман, великий праведник, людина видатної духовної сили, вважав, що коли його поховають серед жертв уманської різанини, то його душа пiсля смерті зможе допомогти загиблим піднятися на небо.

До речі, історикам давно відомо, що не українці були ініціаторами цього протистояння, як твердила російсько-радянська пропаганда. Так само, як сьогоднішня гібридна війна на Донбасі, гайдамацьке повстання було наслідком підбурювання з боку уряду Катерини II, який підкилимно фінансував та політично підтримував повстанців. Українці вчергове були використані у конфлікті між царською Росією та Польщею, якій на той час належала Умань. А заручниками у тих лабетах стали, зокрема, євреї. Пан Мейлах зазначає, що євреї підтримали Майдан. І ці порухи до взаєморозуміння без «посередників» треба розвивати.

Але замість цього уманська адміністрація постійно щороку підживлює конфлікти. Вірогідно, має з того зиск...