Вибори до райрад: бути чи не бути?

Доля райрад: трохи бекґраунду

Спочатку цитата від 2010 року: «Сьогодні райради не мають жодних повноважень, вони не мають жодних прав, і вибори до райрад не змінюють нічого. Нам треба змінювати всю вертикаль влади. Райрадами на сьогоднішній день намагаються закрити і замилити всі ті питання, які насправді стоять у Києві». Автор слів — Віталій Кличко, нині — мер Києва, а на той момент — депутат Київради, котрий разом з іншими колегами підтримав ліквідацію районних рад.

Відповідне рішення у 2010-му ухвалила більшість представників усіх без винятку фракцій, включно з опозиційними тоді «УДАРом» та «Батьківщиною» (загалом було 95 голосів «за» зі 120 можливих). І райрад не стало. Проте минуло п’ять років, і все той-таки Віталій Кличко заговорив про діаметрально протилежне — про необхідність поновлення даного інституту.

Ідея ця мала власних лобістів у Верховній Раді. Влітку 2015-го у парламенті були зареєстровані 4 законопроекти з приводу відновлення райрад, які намагалися об’єднати в одне ціле «свободівці» Андрій Іллєнко та Юрій Левченко. Зацікавлення саме цих політиків було зрозумілим: оскільки в районних адміністраціях — засилля членів партії «УДАР», інші політсили сподівалися на реванш у відновлених районних радах. Хоча ясно, що навіть у випадку успіху свої посади у райрадах представники партій отримають на короткий строк — до масштабної реформи місцевого самоврядування і відображення її положень у Конституції України

На рівні Київради підтримка райрад була забезпечена позитивним рішенням регламентної комісії, тож прогнозувати повернення цієї інституції можна було з високою часткою ймовірності. 23 липня 2015-го КР проголосувала за відновлення районних рад. Вибори були призначені на неділю, 27 березня.

Чому не видно бігбордів?

Знаючи наших політиків, котрі приступають до боротьби за владу заздалегідь, щиро здивування викликає те, що ніде на вулицях не видно агітаційних наметів та бігбордів. Згадаймо, як пріснопам’ятний Думчев розпочав кампанію у травні — і це при тому, що вибори мера були заплановані на жовтень. Чи, може, крісло депутата районної ради — недостатньо вагомий куш, аби витрачати на нього час і ресурси? Чому тоді довкола відновлення райрад було зламано стільки списів, якщо в підсумку виявилося, що райради нікому особливо не потрібні?

Розгадка, ймовірно, в тому, що в липні Блок Порошенка ще не був цілком переконаний у своїй перемозі на місцевих виборах. Тепер, коли практично всі висуванці «УДАРу»-«Солідарності» залишилися на другу каденцію, інтерес до райрад втрачено. Це поки що — на рівні припущення, хоча не виключено, що ситуацію «відіграють назад», знайшовши в Київраді 61 голос (мінімально необхідну кількість), для того, щоб скасувати своє попереднє рішення. Таким чином можна буде зайвий раз переконатися в тому, що всі новації в Україні впроваджуються чи скасовуються винятково в інтересах правлячої верхівки, а не в інтересах здорового глузду, як це мало б бути.

Утім ситуація з райрадами далеко не така однозначна. Передусім зауважимо, що поняття райради не прописане у Конституції. Основний Закон України говорить наступне: «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи». Від самого початку районна (у місті) рада не розглядалася творцями основного закону як ланка самоврядування. І це аж ніяк не прогалина в законодавстві. Це цілком обґрунтоване положення, котре ставить районну раду якщо не поза законом, то поза будь-якими важелями впливу на ситуацію.

Деякі застереження з привод райрад

Ті, хто тиражує аргумент про те, що депутати райради будуть ближчими до народу, аніж депутати Київради, краще перейматимуться проблемами пересічного киянина тощо — не цілком розуміють ситуацію, що склалася. Чиновник, котрий не має влади, нічого і ніколи не вирішить. Не надасть жодної допомоги (за винятком зовсім дрібної), не посприяє вирішенню ані найменшої проблеми. А депутати райрад — через чинне законодавство — не мають абсолютно ніякої влади.

Райрада не вирішує питання містобудування, не розподіляє фінанси, не розпоряджається комунальним майном. Тому не має жодного значення, що на депутата Київради припадає в середньому по 50 тисяч киян, а на депутата райради їх припадатиме 2-3 тисячі. Максимум, що може зробити сумлінний депутат райради, це «витиснути» з вищих інстанцій один чи два ковші асфальту на залатування найбільшої ями у дворі, трохи фарби на лавочку чи пару сотень допомоги для тяжко хворого пенсіонера.

Але, знов-таки, ми мусимо розуміти одну просту річ: власної скарбниці у райради немає. Бюджет на її утримання спускається згори, і коштів на те, щоб творити добрі справи, ця інстанція не має. Тож депутат райради може лише стукати у двері депутата Київської міської ради, щоб вирішити те чи інше питання. По суті, він виконує функцію медіатора між виборцем та тим органом влади, котрий наділено реальними повноваженнями.

До того ж ходити по інстанціях зі скаргами від мешканців буде лише сумлінний (підкреслимо це ще раз!) депутат райради. А несумлінний цього робити не стане. Кандидат, обраний за партійними списками, залишатиметься цілковито глухим та сліпим до будь-яких потреб мешканців — його цікавитиме лише ставлення до нього власного партійного боса. Це йому, а не громаді, доводитиме депутат свою відданість. Київ уже мав подібний досвід у 2006-му, коли на виборах до районних рад третина місць відійшла висуванцям Блоку Черновецького.

У чому полягає вихід?

Імовірно, вихід — у переписуванні законодавства і розширенні повноважень районних рад. Однак, навіть якщо уявити, що районним радам додадуть повноважень, треба розуміти, що рішення, які вони ухвалюватимуть, можуть бути діаметрально протилежним. І в межах міста виникатиме конфлікт інтересів однієї та іншої райради. Перша вважатиме певне будівництво потрібним та корисним, а інша — шкідливим та незаконним. Відтак обидві апелюватимуть до Київради, і так укорінюватиметься радянська «матрьошка», коли менші ляльки в усьому залежать від волі більших.

Свого часу на 10 районів Києва припадало 630 районних депутатів. При кожній районній раді працювала також і районна адміністрація — ще одна додаткова армія чиновників, котрі успішно об’їдали міський бюджет. У 2010-му на утримання райрад місто виділило 61,1 мільйона гривень. Складно уявити, в яку суму це могло б вилитися зараз — з урахування знецінення гривні та росту інфляції.

Де саме збирається брати Віталій Кличко подібні кошти — ще одна загадка. Мер столиці постійно скаржиться на відрахування, які робить Київ до державної скарбниці і які не дають місту повноцінно дихати та розвиватися, але, обстоюючи райради, він готовий пустити за вітром значну частку й без того дірявого бюджету. Збагнути логіку такої поведінки неможливо.

Що ж стосується 120 депутатів Київради, які буцімто ніяк не встигають приділяти належну увагу своїм виборцям, то тут можна порадити лише одне. Не встигаєш — не займай чуже місце, не вмієш — не берись, не можеш — звільни дорогу тим, хто хоче працювати і знає, як це робити. На майже 4-мільйонний Рим припадає лише 48 членів муніципальної ради, і все ж Вічне місто якось дає собі з цим раду.

Однак повернемося до Києва. На жаль, ситуація з райрадами та виборами до них залишається цілковито незрозумілою. Днями депутат Блоку Порошенка Микола Томенко звернувся із запитом з цього приводу до міського голови Києва Віталія Кличка. Якщо столичний голова не проігнорує питання від парламентарія, незабаром дізнаємося, чи не передумала фракція «УДАРу» — «Солідарності» ділитися повноваженнями з іншими політичними силами.

P.S. Коли цей матеріал уже був готовий до друку, було оприлюднено позицію секретаря Київради Володимира Прокопіва щодо районних рад. Він зазначив, що сьогодні Київ не готовий до їхнього повернення. Про це Прокопів заявив в інтерв’ю «Ліга.нет», відповідаючи на запитання, чи треба відновити райради в столиці.

«Питання спірне. З одного боку, це максимально демократично, коли виборці, громади максимально близько знаходяться до своїх представників. З іншого боку, на практиці новий депутат райради — це два ларьки «кури-гриль» і одна парковка. Якщо так, то, мабуть, цього не треба», — сказав Прокопів. «На мій погляд, при нинішній ситуації, зокрема з виборчою системою, Київ не готовий до повернення районних рад», — підсумував секретар Київради.