Саможиттєписи

Автори ніби знали, що час вільної творчості скороминущий, і намагалися залишити про себе і про ту суспільну атмосферу якнайвідвертіші зізнання. Тож маємо змогу стереоскопічно побачити тогочасні події спостережливими очима відомих людей-свідків Великої війни, більшовицького перевороту, визвольних змагань. У збірнику більшість письменників, але тут і літературознавці (І. Айзеншток, А. Лебідь, А. Шамрай та ін.), і художники (М. Жук, А. Петрицький), мовознавці, фольклористи, історики. Презентуючи видання, академік Микола Жулинський акцентував на його унікальності: «Написані автобіографії часто як художні твори про власне життя, новели або й невеликі повісті».

Автобіографії вишукувалися в різноманітних архівах — від рукописних фондів Інституту літератури та Національної бібліотеки ім.Вернадського до приватних колекцій. Віднайдений архів бібліографа Миколи Плевако, який листовно просив українських авторів присилати свої життєписи для задуманого «Словника українських письменників», але 1938 року літературознавця заарештовано і через три роки вбито на засланні в Казахстані.

Науковці провідних вузів, що взяли участь в обговоренні: Юрій Ковалів, Володимир Панченко, Микола Сулима, — відзначили добру структурованість збірника та високий науковий рівень приміток. Відтак це видання стало своєрідним продовженням збірника «Самі про себе. Автобіографії видатних українців ХІХ століття», укладеного й виданого Юрієм Луцьким 1989 року в Нью-Йорку. Під цим оглядом історик Сергій Білокінь назвав роботу Раїси Мовчан «працею надзвичайної цінності».

Виступили на презентації і рідні авторів автобіографій — син Івана Микитенка Олег Микитенко, редактор-консультант журналу «Всесвіт», та внучка Прохора Воронина — дитяча письменниця Леся Воронина.