Для кого співають цикади

Джунглі, кури і... залишки античних пам’яток

Ранкова кава має присмак передчуттів. Особливо, коли смакуєш нею на терасі сучасного турецького готелю... в «джунглях». А кава, ясна річ, — турецька. Духмяний напій у стильній скляночці-тюльпані холоне поволі, і маєш змогу тим часом насолодитися загадковими звуками, що долинають із хащів евкаліптів і ліан. Чи запримітити рябу курку, яка неквапливо походжає під пальмою. Розкішний ботанічний сад та звичайні сільські обійстя — чудове сусідство для готелю. Колоритне. У готелі все ідеально продумано для відпочинку на всі смаки. Чотири басейни, міні-аквапарк, тіниста алея в «джунглях», яка веде до моря, кілька ресторанів, де готують розмаїті страви турецької та європейської кухні. Навіть про ледачкуватих подбали: обідати можна просто на пляжі: смачне гезлеме (традиційні турецькі млинці з м’ясом чи сиром) кухар випікає просто неба. Якщо набридне море та басейни (чи буває таке?), то можна брати рушник — і в баню. Тобто в хамам — це ж Туреччина!

Справжній відпочинок — той, що сповнений вражень. Тож поки ранкова кава не схолола, ми плануємо наш день. Після сніданку щодня вирушаємо за новим маршрутом. Скажімо, шукати мальовничі краєвиди і насолоджуватися ароматом сосен та кедрів у горах, заодно помахавши рукою Родосу: обриси грецького острова звідси — як на долоні. Містечко Фетхіє, де ми зупинилися, лежить у бухті, яку називають «Бірюзовим узбережжям». Мальовниче місце з чудовими піщаними пляжами і чистим морем. Великі і маленькі острівці захищають берег від стрімких хвиль, тож для яхт, катамаранів і каное — дуже зручно.

Сучасне Фетхіє постало на руїнах Телмеса. «Землі вогнів» — якщо дослівно. Легенда свідчить, що лікійський бог Аполлон закохався в доньку короля Фініке — Агенор. Аби завоювати серце коханої, Аполлон перетворився на... собачку. Коли ж красуня Агенор покохала її — знову став чоловіком. До яких тільки хитрощів не доводиться вдаватися чоловікам... Та все обійшлося. Закохані побралися, і за якийсь час стали батьками чарівного хлопчика Телмеса. Так і місто назвали. У VIII столітті його перейменували на Анастасіополіс на честь візантійського імператора. В Османській імперії місто знали як Мегрі. Сучасна назва, започаткована 1914 року, — данина пам’яті про загиблого турецького льотчика Фетхі-бея, який народився в цих краях. Фетхі-бей був учасником патріотичного демонстраційного перельоту Стамбул — Каїр. Його літак, на жаль, розбився під Дамаском...

Багато античних пам’яток зруйнували землетруси. Хоча дещо збереглося до наших днів. Лікійські гробниці, руїни середньовічного замку, збудованого ще мальтійськими лицарями... Натомість у Фетхіє багато сучасних пам’ятників. Серед них — і Кемалю Ататюрку, першому президенту Турецької Республіки.

Сонячні батареї і душевне тепло

Осінь — чудовий час для мандрівки Туреччиною. Пляжі вже не такі насичені спраглими шукачами сонця і моря. Всюди тиша і спокій. Тепло. Дорогою заїжджаємо в тунель: 900 метрів крізь гори. Тунель платний, до речі. Але ніхто не обурюється: турки знають, що всі дорожні збори тут використовують доцільно. Сучасні зручні магістралі ведуть не тільки з аеропорту Даламана до Фетхіє — вони «обплутали» всю країну.

У жовтні турецькі цикади дають ексклюзивні концерти. У садах дозрівають гранати і апельсини. Лимони ще зелені, та й вони вже наливаються соком. І фігові дерева зі смачним інжиром — на кожному кроці. Солодкі плоди падають просто під ноги. Не лінуйся — бери! Дорога від готелю веде поміж звичайних сільських садиб. Он дідусь пасе своїх кіз і привітно посміхається нам услід. А з цього двору на мотоциклі виїжджає мама, позаду неї на сидінні — хлопчик років трьох. Малятко махає нам рукою. Здається, що навіть сонце симпатизує нам цього ранку.

Сонце тут — золоте. Не тільки тому, що створює настрій на весь курортний сезон. Воно дарує енергію, яку турки навчилися використовувати доцільно й ощадливо. Сонячні батареї — повсюди. На кожному будинку встановлено спеціальні баки для води. Вся(!) вода, якою користуються в побуті, нагрівається сонцем. «Електрика в нас дорога, — підтверджує наш гід Ленор. — Тому все, що можна «взяти» від сонця, турки беруть без зайвих вагань».

Поговорити «про життя» у колі добрих знайомих — улюблене заняття місцевих жителів. Кав’ярні у Фетхіє рідко бувають порожніми. Турецьку каву тут традиційно подають у скляних елегантних чашечках-тюльпанах. Набережну наповнює її духмяний аромат. Голос медуїна скликає паству до молитви. Але, як ми помітили, ніхто нікуди не поспішає.

Ще ранок, і в численних кафе на набережній багато іноземців. Не схоже, що туристи: ті зазвичай снідають у готелях. У меню — великий вибір європейських страв, та ранкові відвідувачі замовляють улюблені турецькі страви. Так, європейські пенсіонери зустрічають осінь у Туреччині... В усіх сенсах. Приїжджають сюди «на заході життя» і поселяються на березі Егейського і Середземного морів, насолоджуються життям. Просто і неквапливо. Про них пише місцева англомовна газета. Її видають спеціально для іноземців, які обрали Туреччину для життя.

Щасливі миті у Фетхіє

Саме так сталося з голландцем на ім’я Томас. Сягнувши пенсійного віку, Томас подався у мандри світом. У кожній країні, де швартувався його «мандрівний корабель», він залишався щонайменше на кілька місяців. Вивчав місцевий колорит: знайомився зі звичаями і людьми, музикою, кухнею. Туреччина була далеко не першою в його «обов’язковому списку». Але приїхавши сюди, Томас збагнув, що далі вже не поїде: його просто зачарувало дивовижне містечко Фетхіє... Море, гори, завжди лагідне сонце... Томас продав свій будинок у Голландії, придбав віллу на вершині гори й оселився там. З його вікна відкривався чудовий краєвид. Голландець посадив біля свого будинку сад, облаштував великий квітник. Цікаво, що Томасу запали в душу турецькі народні пісні. Квіти і музика стали його найбільшими захопленнями до кінця життя. Він прожив у Фетхіє вісім років. І заповів поховати себе тут. Волів, аби в останній путь його проводжали під звуки турецької музики, а на могилі росли квіти з його саду. Дружина і діти здійснили побажання Томаса...

Згідно з офіційною статистикою, 24 тисячі переселенців з європейських країн останнім часом придбали власність у цьому регіоні. 10 тисяч із них є британцями, решта — німці і голландці. Загалом у регіоні Мугла проживає 35 тисяч європейських переселенців. «Свій вибір вони мотивують тим, що це найбільш природний, мальовничий і комфортний регіон для них, — розповідає Халіл Каранфілоглу, голова асоціації допомоги переселенцям. — Тож багато британських громадян, що вийшли на пенсію, хочуть провести решту свого життя в цьому чудовому місці. Їхні заощадження дозволяють вести тут достойне життя. Але, думаю, це не основна причина, яка впливає на їхній вибір. Вони відчувають нашу гостинність і щирість. І це завжди взаємно».

...На десерт «новонавернені» жителі Фетхіє замовляють каву по-турецьки і пахлаву. Дивляться на море, ведуть неквапливі бесіди. Мовчать і дослухаються до себе. Просто «ловлять щасливі миті». Набережна Маріна — ідеальне місце для цього. Екзотична птаха на кладці чистить пір’ячко і з розумінням поглядає на перехожих та завсідників кав’ярень. Троє качок вийшли з води і примостилися просто під столиком на терасі затишного ресторанчика. Мабуть, також уже замовили і чекають на свою порцію ранкового щастя.