Вистава як гірка пігулка

«На Дебальцевському Хресті до нашого медичного пункту прийшов сепаратист, він мав чотири вогнепальні рани. Ми бинтували його, коли зайшов наш водій і спитав: «Це хто, сепаратист? Чому ж ви його досі не пристрелили?». Ми нічого не відповіли. Водій вийшов — зайшов — знову вийшов. Ще за хвилину повернувся і поклав пораненому під голову подушку». Це реальна історія. Зокрема вона увійшла до документальної вистави «Товар», прем’єра якої відбулась нещодавно у «Театрі переселенця».

У постановці глядач має змогу бачити оголену війну, смерть і те, яке реальним на дотик, на запах є воєнне життя на сході України. Немає декорацій, немає по суті сценарію і завчених текстів. Лише два актори, один з яких не вимовляє за час вистави жодного слова. Натомість є правда — та, яка роздирає здатність відчувати і світобачення. Є записані слова людини, що бачила у поліетиленовому пакетику останки бійця, який згорів. І є один актор, якого важко так назвати. Правильніше сказати: він є учасником реальних подій. Адже всі його слова — реальні історії, крізь які він пройшов, і якось зумів жити з ними далі.

Цей актор — одночасно автор та режисер вистави Алік Сардарян. Киянин, який вчився деякий час у Варшаві, і повернувся у надскладний час, аби бути корисним тут, в Україні. На сході він служив в окремій медичній роті Північного ТРК. Алік розповідає «УМ»: «Друг мені позичив камеру, коли я їхав на Донбас. В мене рідко виходило знімати, бо потрібно було перев’язувати, і на тих кадрах, що ви бачите, видно, що я не весь час знімав: ходив за ковдрою, абощо. У Миколаївці я познайомився із Георгом Жено, який організував благодійний проект «Новий Донбас». Він створив «Театр переселенця» в Києві і запропонував мені зробити постановку. Від задуму до прем’єри пройшло місяців два, ми репетирували не раз, однак і досі кожного разу я говорю все по-іншому, щось додаю».

Вистава Аліка — неймовірна пігулка від усіх буденних проблем, які лише можуть існувати в нашому житті на мирній території. Адже коли вона завершується, глядач не розуміє, як його могли турбувати такі безглузді речі, які насправді не мають жодного значення перед обличчям масових смертей, втрат та надзвичайної мужності і патріотизму. «Найстрашніше — не коли тебе вб’ють, а коли рідні не можуть тебе поховати, не знають, що з тобою», — говорить актор у виставі «Товар». Наступний показ заплановано на 18 грудня.

Ще одна постановка «Переселенця» — «Де Схід?». Це сукупність монологів реальних переселенців, які з кожною новою постановкою змінюються і розповідають нові й нові особисті життєві ситуації. Її автори та куратори — німецький режисер Георг Жено, український драматург Наталія Ворожбит та Олексій Карачинський. Це той каркас волонтерів, які власними силами та коштами створили Театр «Переселенця», що зараз працює не лише як осередок мистецтва, а і як потужна соціальна ініціатива, спрямована на підтримку внутрішньопереміщених осіб.

«Театр переселенця» організований разом із Центром науки та мистецтва DIYA МАН України, за підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччина та Гете-Інституту в Україні. Театр співпрацює з Міжнародним інститутом сучасного театру Democracy.dok, німецьким театром Maxim Gorki Theatr, Театром документальної п’єси «Театр.doc», Міжнародним театральним інститутом ITI у Берліні, Громадською організацією «Новий Донбас» та Малою академією наук України, яка виділила Театру приміщення у своєму центрі на території кіностудії імені Довженка.

Це єдиний стаціонарний документальний театр у Києві. Він не лише виступає осередком драматургії, а й допомагає постраждалим від бойових дій, методами театру та арт-терапії справляє на акторів та відвідувачів психотерапевтичний ефект. Організатор проекту «Театр переселенця» німець Георг Жено ставить вистави в Україні вже близько тринадцяти років. До речі, донині в театрі Лесі Українки показують виставу, яку він поставив у 2003 році — Norway Today. «У нас, окрім постановок, театрального дійства, є військовий психолог Олексій Карачинський, який практично щоденно на базі театру індивідуально консультує переселенців, — каже Георг Жено. — Ті з них, хто відчуває, що публічне висловлювання на болючу тему їм допомагає, беруть участь у виставі «Де Схід?» і у монологах діляться своїми проблемами з глядачами». Сенс вистави в тому, що переселенці розповідають свої живі історії, на чому і побудована постановка.

За словами Георга, для переселенців вхід на вистави безкоштовний, тоді як ті гроші, які отримують від продажу квитків іншим глядачам, знову-таки спрямовують на допомогу, насамперед, дітям постраждалих. «Квиток коштує сто гривень, якщо на кожну виставу придбають квитки п’ятдесят людей — це вже п’ять тисяч, за які можна організувати якийсь пристойний майстер-клас для дітей. Також хочу, щоб переселенці, які беруть участь у виставі, отримали за це мінімальний гонорар». Ще хочуть створювати робочі місця у «Театрі переселенця» для людей зі сходу та Криму і навіть біженців із Сирії.