Уроки великої блокади

Ситуація навколо енергоблокади Криму загострюється. Мешканці Севастополя вже наважилися на відкритий протест проти своєї місцевої «влади», звинувачуючи ту в нездатності налагодити постачання електроенергії до своїх осель. Тим часом українська влада вкотре заявляє, що готова відновити подачу електроенергії до окупованого півострова, як тільки завершаться ремонтні роботи. Міністр енергетики і вугільної промисловості України Володимир Демчишин ще до початку блокади повідомив, що Україна не припинятиме постачання електроенергії в окупований Крим. Бо таким чином, мовляв, вона сподівається прихилити до себе тих жителів Криму, які вірять в Україну як у свою державу. А значить, їх не можна позбавляти української електроенергії.

Розділити людей і агресора

Міністр одночасно і правий, і неправий. Правий у тому, що дійсно не можна позбавляти електроенергії тих громадян України, які живуть у Криму і вірять в нашу державу. Зокрема, йдеться про тих наших громадян, які пов’язують своє майбутнє з Україною, але не підтримують нинішнього ембарго.

Неправий хоча б тому, що такий підхід руйнує ідею ембарго і перетворює її на беззмістовну і навіть абсурдну, неполітичну акцію, яка не погоджена належним чином і не підтримується керівництвом. Швидше, теперішнє ембарго зводиться до упередження контрабанди через Крим в РФ. Але ж для цього є інші державні органи, які оплачуються українським суспільством. Крім того, поставляючи електроенергію, зокрема промисловим споживачам, які сплачують податки в російський бюджет, тобто оплачують агресію, ми продовжуємо таким чином підтримувати агресора, зокрема у тих питаннях, які мали б належати до його виключної компетенції.

У цілому ж усякі політичні заходи, зокрема акції на кшталт ембарго, повернення Криму тощо, не справа Міністерства енергетики України. Його справа — забезпечувати, зокрема електроенергією, всіх її потребуючих українських споживачів безвідносно до їхніх політичних, етнічних, релігійних тощо переконань. Вирішувати політичні питання і наводити порядок у торгівлі зобов’язані інші. Все це свідчить хіба про те, що міністр енергетики України 13 листопада у ВРУ висловлював не свою, а чиюсь думку.

З іншого боку, все це додатково доводить, що Україна не готова до відключення електроенергії на частині території. Скоріш за все, головною причиною цього є відсутність інформації про споживачів електроенергії та їх потреби, що є важливою складовою національної безпеки. Варто нагадати, що таку інвентаризацію планували насамперед зробити українські патріоти-державники ще в перші роки відновлення незалежності України. Таку ініціативу вперше у 1992 році висунув тодішній народний депутат України І.Юхновський. Останнього разу — в 2009-му. Тоді інформували енергетики, що на це треба один-два роки. Але, на жаль, про таку інвентаризацію громадськості України не відомо.

Залишається сподіватися, що вона тепер зроблена, а її результати утаємничені. Або — ще робиться (окрім тимчасово окупованих територій). Якщо ж такі дані є, то не складало би проблем за місяць технічно реалізувати постачання в Крим лише того обсягу електроенергії, який споживають ті споживачі, яких не можна відключати (лікарні, пологові будинки, ліфти тощо). Тобто — постачати в Крим лише частину обсягу електроенергії — мінімально необхідний обсяг, потрібний для підтримання життя, а не як раніше. Таким чином Україну не звинуватили б у відсутності людської моралі.

Усе це мало би бути детально пояснено населенню Криму, материкової частини України та світу, зокрема через ЗМІ. Якщо ж маріонеткова кримська влада і їх господарі перерозподілять електрику, то це буде їх провина. А інформувати не належить до кола обов’язків теперішнього Міненерго. Тодi як уперте блокування інвентаризації наших потреб і можливостей додатково свідчить про наявність у владі в Україні, зокрема в енергетиці, сильної антиукраїнської «п’ятої колони». Отже, її нейтралізація мала би бути пріоритетом для Міненерго України. І не тільки.

Держава є, ініціативи немає

Можна по-різному характеризувати диверсії, які відбулися вночі з 21-го на 22-ге листопада 2015 року на лініях електропередачі з материкової частини в Крим. Але все це не більш ніж здогадки. Остаточну відповідь може дати тільки слідство, якому довірятиме народ.

Насправді аварія (чи від вибуху, чи з якоїсь іншої причини) на лініях електропередачі показала готовність української енергосистеми до аварійного відключення потужного споживача, яким є Крим. Адже ніяких негативних наслідків ні для енергосистеми, ні для людей нема. Все це додатково свідчить про високий професіоналізм українських енергетиків і про технічну надійність нашої енергосистеми.

З іншого боку, як виявляється, у нас за весь час окупації Криму (і навіть від початку блокади!) не розроблені конкретні письмові інструкції для персоналу генеруючих, розподільчих та інших причетних енергокомпаній про те, як вчиняти, що робити при нештатних ситуаціях тощо. Тобто формальної готовності немає. У цій ситуації залишається риторичним запитання про те, що ж би було, якби окупанти відверто самі здійснили диверсію на окупованій території, наразі непідконтрольній державі Україна? Розхитування? А може, росіяни теперішніми диверсіями випробовують наші слабкі місця? І таких «може» — безліч.

Ажіотаж у ЗМІ 22 листопада на кшталт «... це дуже небезпечно для АЕС...», «без електрики залишилися кілька населених пунктів у Херсонській та Миколаївській областях» тощо вкотре свідчить про присутність в українській енергетиці «антиукраїнської п’ятої колони», чим мали б зайнятися українські правоохоронні органи. Дивує те, що ініціатива з відключення електроенергії окупованому Криму належить громадськості, а не українській державі.

Крім цього, варто звернути увагу на те, як Україну сприймають за кордоном. Адже міжнародні агенції активно транслюють, а люди не розуміють повідомлень про те, що Україна постачає електроенергію в окупований Крим, потім з ініціативи громадськості це постачання раптом припиняється; по телевізору часто показують абсолютно знеструмлений Крим і жодного разу — знеструмлені населені пункти Херсонської та Миколаївської областей, хоча багато говориться про це. Українська держава не спроможна або не хоче опанувати ситуацію і, відповідно до своїх обов’язків, контролювати ситуацію з електропостачанням-непостачанням агресора, водночас iз боку української держави нема ніяких спростувань чи пояснень. Чомусь громадськість своїми ініціативами (волонтерський рух, блокування окупованого Криму і т.д.) випереджає державу. То хто ж після цього поважатиме нас?