Вугілля політичної ваги

Акція з «виморожування» України, яку нам обіцяє влаштувати Російська Федерація у відповідь на відключення енергопостачання Криму, викликає щоразу більше запитань. Як відомо, з 25 листопада Росія не постачає нам ні газ, від закупівлі якого, втім, наша країна відмовилася сама, ні вугілля. Добуте у тому числі на території анексованої частини Донбасу. Ці два факти, на думку Кремля, допоможуть йому влаштувати в Україні холодний апокаліпсис. Вітчизняні експерти не поділяють цю точку зору, але при цьому наголошують: Кабмін та профільне міністерство часто не встигають за розвитком подій.

Не дасте вугілля — «відріжемо» автошляхи!

Призупинення російських поставок вугілля не дестабілізує українську економіку, — стверджують експерти. Принаймні упродовж найближчого часу. «Оцінюючи енергетичний баланс, треба також враховувати потенціал нарощування потужностей атомної та гідроелектроенергетики, — каже експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Вадим Перебийніс. — А також той факт, що призупинення енергопостачання Криму звільнило щонайменше 500 мегават потужності Об’єднаної енергосистеми України».

На думку аналітика, Кабмін має резерви для додаткових заходів із компенсації втраченого імпорту. Міністр енергетики і вугільної промисловості України Володимир Демчишин минулої п’ятниці повідомив: «Запасів вугілля достатньо, аби працювати упродовж місяця. Але у більш довготерміновій перспективі можуть виникнути проблеми». Щоб проблем не виникало, влада вирішила згадати добре забуте старе — поставки вугілля із Південно-Африканської Республіки, які свого часу були зі скандалом призупинені.

Два кораблі з вугіллям із ПАР мають прибути в Україну 4 і 12 грудня. «Вони привезуть 260 тис. тонн вугілля антрацитових марок, — сказав Демчишин. — Це буде запорукою того, що упродовж наступних 45-50 днів наша енергосистема працюватиме ритмічно». Вугілля з ПАР ми могли би завезти і ще більше, але на заваді, за словами міністра, стає погано розвинута інфраструктура вітчизняних портів: Україна може прийняти судна із 400 тисячами тонн при необхідних нам 600 тисячах.

Чи відновить Москва постачання свого вугілля через місяць-два, достеменно сказати складно. Але експерти переконані, що так. І ситуація відбуватиметься за тим самим сценарієм, який ми бачимо нині у наших взаєминах у газовій сфері. «За останні два післяреволюційні роки ми зруйнували міф про смертельність газпромівського вентиля для України, — пояснює Перебийніс. — Після того, як запрацював альтернативний, тобто реверсний імпорт, Москва знизила вартість газу вдвічі і фактично вмовляє нас іноді відновлювати закупівлю».

Маємо ми і доволі суттєвий козир у тиску на свого північного сусіда — санкції. На думку експерта, ми нині використовуємо заледве третину наших можливостей. Але і вони завдають чимало прикрощів країні-агресору. «Уряд наразі взявся тільки за Крим і за повітряний простір для транзиту російських авіакомпаній, — каже експерт. — Якщо ж постачання вугілля не відновиться, то можна «закрити», наприклад, автотранспортні перевезення, відрізавши російських власників товару від споживачів Південно-Східної Європи».

А переобладнати забули?

Щоправда, за лаштунками цих перемовин відбуваються доволі цікаві процеси. Так, у п’ятницю, 27 листопада, відбулося екстрене засідання енергетичного штабу під головуванням Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Фактично на засіданні були дві головні дійові особи — Прем’єр-міністр України Яценюк та міністр енергетики і вугільної промисловості України Володимир Демчишин. «Обидва високопоставлені чиновники і не добилися перемоги, і не програли», — каже «УМ» екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський.

За словами експерта, Прем’єр заявив, що запасів вугілля (треба думати — на ТЕЦ і ТЕС) недостатньо, що цілком відповідає дійсності, адже наявних запасів вистачить на 45-50 днів, тобто приблизно до середини опалювального сезону. При цьому він, у властивій йому манері, не проминув зауважити, що про брак вугілля він говорив iще три місяці тому. З іншого боку, міністр Демчишин повідомив, що на даний час вугілля вистачає. А протягом 45-50 днів буде можливість його докупити. Це також цілком відповідає дійсності і вкладається у прийняту в Україні практику.

Врешті-решт усі присутні, включаючи згаданих, високопосадовці об’єдналися і зраділи з приводу того, що десять країн ЄС, за словами А. Яценюка, виступили проти будівництва газопроводу «Північний потік-2».

«Побалакали..., — констатує Богдан Соколовський. — Як наслідок, так і незрозуміло, для чого терміново засідав енергетичний штаб. Однак, у зв’язку зi згаданим, дивує кілька банальних питань».

По-перше, зазначає екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки, у контексті вугілля так і незрозуміло, чому влада в Україні не організовує дообладнання ТЕС і ТЕЦ, які спалюють тільки вугілля антрацитної групи, на роботу або на антрацитному вугіллі (як тепер), або на вугіллі газової групи. Тобто, щоби вони могли працювати, окрім вугілля з Донбасу, на вугіллі, яке видобувається у Дніпропетровському і у Львівсько-Волинському вугільних басейнах.

«Звичайно, згадані басейни слід розвивати, а не підтримувати в стані стагнації, як, наприклад, це має місце у Нововолинську, — каже Богдан Соколовський. — Для прикладу: у згаданій Польщі більшість електроенергії виробляється на ТЕС, які спалюють здебільшого вугілля газової групи. До речі, попередній президент цієї країни Броніслав Коморовський у присутності нашого Президента Петра Порошенка у квітні 2015 року повідомив, що Польща з виділених нею коштів приблизно 50 млн. євро виділяє на модернізацію українських теплових електростанцій iз метою підготовки для можливої їх роботи на вугіллі газової групи. Як використано ці кошти, чи надійшли вони взагалі? Чи виділено фінансування Україною? Відповідей на ці запитання чомусь немає».

Звичайно, коштів на таке дообладнання всіх українських ТЕС і ТЕЦ, спроектованих на вугілля антрацитної групи, потрібно щонайменше сотні мільйонів доларів і кілька років часу. «Тобто польських 50 млн. євро може вистачити хіба що для початку, — продовжує Соколовський. — Але треба-таки колись починати. А до тих пір, доки в Україні працюватимуть ТЕЦ і ТЕС тільки на вугіллі антрацитної групи, ми будемо зобов’язані або постачати таке вугілля з шахт непідконтрольного тепер Донбасу, що неприпустимо. Або імпортувати з міжнародних ринків. Тут РФ також не підходить, оскільки вона є агресором. Найбільш прийнятними для України, зокрема за ціною, є ринки В’єтнаму, Південної Африки, Австралії та США».

Засуджувати — не значить скасовувати

Експерти також ставлять цілком логічне запитання — у тому ж таки контексті імпортного вугілля. Чому ні з засідань Кабінету Міністрів України, ні Міністерства енергетики і вугільної промисловості, ані з засідання енергетичного штабу не зрозуміло, чи виділено гроші на імпорт вугілля і де вони? Адже купівля та доставка вугілля значною мірою визначаються наявністю грошей і домовленостей в українського покупця.

І нарешті проблема другої черги газопроводу «Північний потік». «Варто наголосити, що міжнародна практика майже не знає прикладів, щоб контракти чи договори скасовували після їх підписання, — резюмує Богдан Соколовський. — А з «Північним потоком-2» саме той випадок: інвестиційний договір про будівництво газогону «Північний потік-2» підписано на початку вересня нинішнього року «Газпромом», з одного боку, та відомими енергетичними фірмами Німеччини, Великої Британії, Нідерландів та Австрії — з іншого. Так і не зрозуміло, принаймні із ЗМІ, чи українська сторона використала всі дипломатичні можливості, аби перешкодити реалізації цього проекту?».

Те, що 10 країн ЄС заявили про свою незгоду, на думку Соколовського, безумовно, добре. «Але було б ще краще, якби вони були послідовними і зробили це до підписання договору, — каже він. — Особливо в період дії санкцій щодо РФ. А це значною мірою залежить від дипломатичних зусиль України. Не забуваймо також, що серед згаданих підписантів договору про «Північний потік-2» є представник одного з гарантів територіальної цілісності України — Великої Британії за Будапештським меморандумом 1994 р. Чи в цій країні політика держави не збiгається з політикою фірм, що є сумнівним? Складається враження, що Велика Британія демонструє до України подвійні підходи: з одного боку, підтримує санкції проти РФ, з іншого — дозволяє своїй фірмі укладати договір iз російським «Газпромом».