Коліно Ізраїлеве,

      Риба шукає, де глибше, а людина — де краще. Ця народна мудрість особливо часто спадає на думку тепер, коли кордони виявилися значно відкритішими, а недолуга економічна, соціальна та національна політика тієї чи іншої держави змушує людей зриватися з місць та шукати щастя по далеких світах. Інколи в такий похід вирушають цілі народи чи племена. Як ось одне індійське плем'я, яке повертається до «своєї історичної батьківщини», до своєї «землі обітованої», до... Ізраїлю.

Трохи біблійної історії

      Стародавнє царство Ізраїль складалося з 12 колін, племен чи родів, кожен з яких мав назву від свого родоначальника. 935 року до нашої ери царство в результаті нападів зовнішніх ворогів та внутрішньої ворожнечі між родами розпалося на два: північно-східне, за яким збереглася назва Ізраїль, та південно-західне з назвою Юдея (в російському перекладі Біблії — Іудея). Кордоном між царствами слугували ріка Йордан та Мертве море (тоді воно мало назву Солоне). До складу північно-східного царства увійшли 10 з 12 колін (племен) Ізраїлевих, а до південного-західного — лише два. Але в цьому випадку кількість не дорівнює якості. Синам коліна Юди (звідси і назва Юдея) дісталися землі між Йорданом і Мервим морем на сході та Середземним (тоді — Великим) морем на заході включно з Єрусалимом, Хевроном та іншими тодішніми центрами. Мешканці цього царства називали себе юдеями (іудеями) і були прабатьками теперішніх євреїв. А десять інших колін мусили задовольнитися більшими за територією, але менш родючими та розвиненими землями на північ та схід від Мертвого моря та ріки Йордан. Образно кажучи, древнє царство Ізраїль було розташоване на територіях сучасних Йорданії, Сирії та Лівану. 722 року мешканці північно-східного царства під натиском ворогів-ассiрійців та з багатьох інших причин змушені були залишити свої землі та шукати притулку в інших частинах Близького Сходу, звідки розсіялися по світу і вже ніколи не повернулися до Ізраїлю. Саме тому їх називають «десятьма втраченими колінами Ізраїлевими». Існує безліч теорій про напрямки їхнього подальшого розселення. Немає сумнівів, що частина з них рушила на Захід, але існує також багато теорій, що більшість рушила на Схід так званим Великим шовковим шляхом, хоча не відомо, як довго вони ним йшли і як далеко просунулися.

Усна історія віднайденого коліна Манасії

      Неймовірно, але єврейські вчені, яким не закинеш відсутність наполегливості у вивченні історії свого народу, час від часу знаходять на Сході племена, які зберегли окремі єврейські звичаї, що свідчить на користь теорії про розселення «десяти втрачених колін» (чи більшості з них) на Схід. Одне з таких племен під назвою Бней-Менаші, представники якого мешкають у східному індійському штаті Маніпур та частково у сусідній Бірмі (цю країну ще 1989 роцi було перейменовано на Мiанмар, але у свiтi її, за звичкою, продовжують називати Бiрмою), вважають себе нащадками коліна Манасії, первородного сина біблійного патріарха Йосифа. У затиснутому між Бангладеш та Бірмою штаті Маніпур мешкають приблизно десять тисяч менашів, які приблизно 35 останніх років сумлінно дотримуються всіх канонів іудейської віри.

      У своїх усних переказах бней-менаші стверджують, що 2700 років тому їм вдалося вирватися з ассiрійського полону та втекти до Персії, а вже звідти вони безлюдними дорогами дісталися до Афганістану, звідки продовжили мандрівку до гір Гіндукуш та Тібету. Подолавши гори, приблизно 240 року до нашої ери вони дісталися китайського міста Кайфен, де знову потрапили у невільництво. Цього разу — китайське. Майже півтора століття тривали жорстокі поневіряння ізраїльтян у китайському полоні (як бачимо, антисемітизм проявлявся ще в дохристиянські часи), багато з них були вбиті, частина — асимільована. Частині невільників вдалося втекти, і вони зробили своїми домівками гірські печери. Але китайці і там їх застали та приблизно 100 року вже нашої ери спалили останній сувій з іудейськими священними письменами. Після цього група втікачів розпалася: одна її частина рушила вздовж ріки Меконг до В'єтнаму, Філіппін, Сіаму, Таїланду та Малайзії, а інша частина ізраєлітів повернулася до Бірми та Західної Індії, де й мешкають до цього часу. Сусідні племена ще й тепер називають їх «шінлунг» («ті, що видовбують печери»). Ці люди досі мають нехарактерні для цього регіону імена та прізвища. Коли християнські місіонери у ХІХ столітті дісталися штату Маніпур з метою християнізації місцевого населення, яке сповідувало анімізм (віра в існування в людей, тварин, рослин та предметів незалежного начала — душі, яка нібито може позитивно чи негативно впливати на природу, суспільство та саму людину), то з подивом почули від цього дивного племені наведені вище усні перекази його історії та, що ще дивніше, перекази окремих історій зі Старого Заповіту. Одна з пісень племені була майже точним переказом біблійної історії про втечу євреїв з Єгипту.

Віщий сон вождя

      Але це був лише початок повернення менашів до своїх коренів. 1951 року один iз вождів менашів на ім'я Чалла Мала мав уві сні божественне видіння, буцімто його люди є нащадками коліна Манассії. Чи то цей чоловік «обчитався» Біблії, чи йому дійсно було послано знак Божий, але він почав наполегливо переконувати своїх співплемінників повернутися до «віри істинної» та «землі обітованої». Ймовірно, Чалла Мала також вразила схожість назви його племені «Менаші» з біблійним Манасією, тому він наказав одноплеменцям називати себе бней-менаші, тобто «синами Менаші». Після чергового видіння, яке він також отримав уві сні, священик почав надсилати відповідні листи до Кнесету. Але на той час Ізраїль важко проходив через перші роки державного становлення, тому ніхто не звернув увагу на дивацький лист з Індії з проханням прийняти у своє лоно «загублених синів і дочок».

      Але започаткований священиком Чалла Мала, який перетворився на равина,  рух стрімко зростав та поширювався. Приблизно через 20 років частина менашів відмовилася від християнства та прийняла іудаїзм, і цей процес набрав лавинного характеру. «Новонавернутим» вдалося нав'язати контакт з єрусалимським равином Еліяху Авічайлом, головою заснованої 1975 року організації «Амішав», яка займається пошуками нащадків втрачених колін Ізраїлевих та їх репатріацією. Авічайл зі своєю організацією  розгорнув широку пропагандистську акцію в ізраїльських та світових єврейських ЗМІ з метою духовного та матеріального сприяння поверненню коліна Манасії на історичну батьківщину. На репатріацію одного менаша з Індії до Ізраїлю потрібно щонайменше 800 доларів. Упродовж 90-х років «Амішаву» вдалося репатріювати до Ізраїлю 450 менашів. Задоволений равин Авічайл констатував: «Їхнє повернення до Сіону знаменує замикання історичного кола. Це тріумф нашої віри».

      Переселення перших груп менашів до більш заможного, ніж Індія, Ізраїлю справило неабияке враження на їхніх земляків із штату Маніпур та ті села і колонії менашів, які мешкають у сусідньому індійському штаті Мізорам і Бірмі. Вони також розпочали навертатися з християнства в іудаїзм iз потаємною мрією потрапити до землі обітованої. Якщо в середині 90-х років іудаїзм сповідували приблизно три тисячі менашів, то на початку цього століття їх було вже п'ять тисяч, а зараз говорять про десять тисяч. У штаті Маніпур діють приблизно 30 невеликих синагог. Значна частина населення Ізраїлю ставиться до новоприбулих з підозрою, вважає їх «економічними емігрантами» та «шукачами щастя». Дійсно, менаші з їхньою темною шкірою та монголоїдними обличчями якось мало скидаються на євреїв.

Iмовірні євреї

      Нещодавно Індію відвідала група єврейського духовенства на чолі з Шломо Амаром, одним iз двох головних равинів Ізраїлю, який здійснює нагляд за релігійною судовою системою, зокрема, і за ізраїльським родинним та спадковим правом. Саме суди равинів вирішують, хто насправді є євреєм, що однозначно з правом отримання ізраїльського громадянства. Равини ще не оприлюднили свого звіту про поїздку до Індії, але, судячи з того, що організація «Амішав» готується переправити до Ізраїлю чергову групу «віднайдених братів і сестер», варто сподіватися, що висновок равинів буде позитивним для менашів. Член делегації, равин Еляху Бірнбойм, переконаний, що менаші є «сафек єхудім» («ймовірними євреями») і що їх слід пригорнути у спільній вітчизні.

      Частина ізраїльських політичних аналітиків пояснює готовність уряду Аріеля Шарона прийняти прибульців з Індії «демографічною війною» євреїв з палестинцями. Серед палестинців, які мешкають в межах Ізраїлю і є його громадянами, спостерігаються значно більші темпи народжуваності, і єврейські аналітики з острахом вираховують лише рік, в якому палестинці чисельно зрівняються з євреями і почнуть диктувати свої умови. Саме Шарон організував у 80-х роках переселення з Ефіопії до Ізраїлю кількох десятків тисяч чорношкірих євреїв, які з вдячності за це досі залишаються найбільш відданим йому електоратом. «Цілком зрозуміло, що індуси не мають жодного єврейського коріння, але ж вони навернулися в нашу віру і впродовж останніх десятиліть залишаються вірні їй. То чому б їх не прийняти в Ізраїлі?» — написав недавно один з ізраїльських публіцистів. Більше про менашів можна дізнатися на їхньому офіційному сайті www.bneimenashe.com .

«Повінь» з Iндії

      Але інші ізраїльські соціологи, етнографи та демографи б'ють на сполох. Адже в індійських штатах Маніпур та Мізорам мешкають десятки споріднених з менашами племен, чисельність яких становить, за різними оцінками, 1,25—4 мільйонів осіб. Якщо всі вони забажають «повернутися до віри предків», а головне — до землі предків, то Ізраїль постане перед дуже складною проблемою. У зв'язку з цим співробітник посольства Ізраїлю в Делі зауважив: «Ми повинні бути дуже обережними, щоб не дати надії людям, яких ніколи не зможемо прийняти».

      Не варто забувати, що в Індії є чимало справді єврейських спільнот. Наприкінці XVIII століття сюди почали стікатися євреї з багатьох країн Азії. Хоча вони втікали від репресій у Сирії, Ємені, Іраку та інших країнах, але отримали збірну назву «багдаді». Можливо, що їх найбільше прибувало з Багдада, а можливо, тому, що Багдад на той час був центром бізнесу та торгівлі, а новоприбулі заробляли на життя головним чином торгiвлею і розселялися у важливих торговельних центрах Індії, передусім в Гуджараті, Бомбеї, Калькутті, але також в Рангуні, який в той час належав не до Бірми, а був частиною так званої Британської Індії. Невдовзі «багдаді» стали належати до найбагатших людей Індії, володіли текстильними фабриками, заводами. У 40-х роках ХХ століття в Індії мешкали приблизно сім тисяч «багдаді», але зі здобуттям країною незалежності вони емігрували до Британії та США, і на цей час в Індії залишилося менше 50 «багдаді». Інша єврейська спільнота Індії має назву «коччіні», оскільки вони мешкають у місті Коччі на півдні країни. Вони прибули до Індії багато століть тому і також вважають себе нащадками одного iз втрачених колін Ізраїлевих. У середні віки до них приєдналася велика група євреїв з Іспанії, які втекли від переслідувань у цій країні. «Коччіні» так прижилися в Індії та перейняли окремі місцеві звичаї, що в їхньому середовищі склалася  кастова система трьох рівнів. Верховна, привілейована, каста мала назву «білі євреї», а нижча — «чорні євреї». До здобуття Індією незалежності в Індії мешкали три тисячі «коччіні», а тепер їх залишилося лише 70. Упродовж багатьох століть найбільшою єврейською спільнотою Індії була «Бене Ісраель» («Сини Ізраїлю»). Невідомо, звідки прибули її представники, хоча самі «бене» вважали себе нащадками зниклого коліна Беньяміна. Більшість «бене» емігрували до Ізраїлю після здобуття Індією незалежності. До речі, євреї століттями мали своє доволі високе місце в кастовій системі Індії.

Єврейська Азія та самураї-євреї

      Частина єврейських вчених вважає, що наступні племена та етнічні групи країн Азії є нащадками десяти втрачених колін Ізраїлевих:

* Юсуфзаї — вони мешкають в Афганістані, а їхня назва означає «діти Йосифа». Вони зберегли звички та окремі обряди древніх ізраїльтян.

* Патанці — вони мешкають в Афганістані та Пакистані, зберегли обряд обрізання на восьмий день, стиль одягу, шанують сабат (субота як вихідний) та відзначають окремі єврейські свята.

* Кашмірі — у штаті Кашмір вони мають окремі поселення, назви яких відповідають назвам міст та сіл північної частини царства Ізраїль.

* Кнаніти — мешкають в Індії, розмовляють древньою арамейською мовою, користуються арамейською Біблією.

* Плем'я Чан-Мін — мешкають у Китаї, дотримуються всіх древніх обрядів Ізраїльського царства, вірять у єдиного Бога та мають усні перекази, що вони прибули з Заходу. Вони стверджують, що їхній попередник мав 12 синів. Святкують багато єврейських свят, зокрема Пасху.

      У нас є багато заповзятих, які доведуть, що Адам, який бігав голісіньким райськими кущами, був першим українцем. В інших країнах не бракує диваків, які є прихильниками не менш фантастичних теорій. Зокрема, один японський письменник доводить, що є багато схожого між звичаями древніх японців та ізраїльтян, і при цьому не виключає, що японці є нащадками одного iз загублених колін Ізраїлевих (див. сайт http://www5.ocn.ne.jp) або перейняли ці звичаї від одного з них.