У селі Чортория, на Буковині, де народився і виріс Іван Миколайчук, особливе повітря, енергетика та люди. Напевно, тому вже іменитий актор та режисер так рвався з Києва до рідного обійстя, де чекала його чимала родина, до гір, до Черемоша... Чи могла б Катерина Олексіївна Миколайчук після народження сина подумати, що житиме на вулиці, названій на честь свого Іванка? А чи сподівалася старша сестра Івана Миколайчука Фрозина Василівна, що буде таким собі гідом у власній батьківській хаті протягом багатьох років? Доля скалася так, а не інакше... Він став символом національного кіномистецтва 60-80-х років, і саме з його ім'ям пов'язують українське поетичне кіно. Проте звання народного Івановi Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок —«націоналіст». Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав уже посмертно. А увірвався він у світовий кінематограф разом із «Тінями забутих предків» Сергія Параджанова. Після того його запрошували працювати навіть у Голлівуд, але, звісно, Держкіно актору про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету...
«Людина живе стільки, скільки її пам'ятають, — каже Фрозина Василівна, відчиняючи двері музею-садиби, де виросла вона та ще дев'ятеро Миколайчуків, — до нас приїздить багато людей з усього світу — значить, Іван iще й досі живий».

Чим більше у нас буде моди, тим краще її навчаться робити, я думаю так. ІІ Міжнародний фестиваль моди «Київський подіум» зібрав під дашком слова «фестиваль» усі можливі задоволення — шоу, конкурси, покази колекцій українських і зарубіжних дизайнерів, виставку продукції вітчизняних фабрик, шоу-рум, і навіть самостійні конкурси — конкурс однієї сукні «Кришталевий силует» і конкурс моделей Ford Models Supermodel of the World — «домовили» провести в рамках фестивалю. Звичайно, чим більше на себе береш, тим більше ризику не вслідкувати за всім, тому рівень фестивалю коливався від min до max, дизайнери світового рівня показувалися поруч із геть самодіяльними і відверто школярськими колекціями. Зате гості «Київського подіуму» були справді іменитими — авангардист № 1 світової моди Пако Рабан й історик та теоретик моди, колекціонер, дизайнер, людина-мода Олександр Васильєв.

Емір Кустуріца добрий десяток років, як живе в Парижі. «О моя бідна батьківщина!» — тільки й усього, що він каже про Боснію, наче відмахуючись від запитання кореспондента французької газети «Фігаро», чи давно метр бував у рідних пенатах. Можливо, у цій скупій відповіді-відмовці — кітч самовідчуттів Кустуріци, адже його останні фільми не відходять від цієї чудної і драматичної країни посеред благополучної Європи. Життя як чудо Кустуріца може побачити тільки в колишній Югославії. Про це і його нова стрічка «Життя як чудо», яку було презентовано на цьогорічному Каннському кінофестивалі.