Банкрутство по-київськи

Вибори минули, і ейфорія, пов’язана з перемогою, потроху влягається у штабі Віталія Кличка. Відтак стає цікаво, коли саме переобраний мер повідомить своїм виборцям одну важливу новину. А новина така: Київ (як одиниця господарювання) є банкрутом. Справа в тому, що у 2005-му та 2011 роках містом були зроблені позики у євробондах на суму 550 мільйонів доларів. Наразі Київ не готовий погасити ці позики, а відтак агентство Standard & Poor’s знизило рейтинг Києва до рівня «вибірковий дефолт». Fitch Ratings прийняло аналогічне рішення, знизивши кредитний рейтинг Києва до рівня «обмежений дефолт».

Хто винен, що робити і як замести сліди

Ситуація важка і некрасива, а з таких ситуацій українські чиновники не вміють виходити з гідністю, що було доведено Наталією Яресько, котра шантажувала іноземних кредиторів замість вести з ними цивілізований діалог. Отож, є борги, є боржники і є кредитори. 6 листопада 2015-го минув дедлайн погашення євробондів 2005 року — столиця не зуміла виконати взяті на себе фінансові зобов’язання. Що пропонує в цій ситуації Київ? Як стверджує секретар Київради попереднього скликання Олексій Резніков, Київ пропонує реструктуризацію існуючого боргу.

Насправді йдеться про таке. Місцевий борг переходить у розряд державних боргів. Грубо кажучи, за витрачені Києвом 550 мільйонів доларів розплачуватиметься вся країна. Крім цього, «зрізається тіло кредиту на 25% і зменшується ставка. Якщо євробонди-2005 на 250 мільйонів доларів випускалися з річною процентною ставкою 8%, а облігації 2011 року на 300 мільйонів — зі ставкою 9,375%, то тепер же процентна ставка на загальний борг становитиме 7,75%», — говорить Резніков.

Усе це, разом узяте, додає він, дасть Києву як мінімум два бонуси. По-перше, економію у розмірі 202 мільйонів, а по-друге, пролонгацію фінансових зобов’язань на чотири роки. Адже євробонди 2005 року будуть погашати у 2019-му, а облігації 2011-го — у 2020-му. Отож виходить, що за Кличком і компанією прибиратимуть інші люди, які керуватимуть Києвом у 2020-му, а Резніков тим часом створюватиме йому імідж людини, яка зекономила Києву 200 мільйонів «зелених». Лишилась дрібничка: вмовити кредиторів пристати на ці чудові умови.

Якщо європейці не впиратимуться, то все буде в повному шоколаді. Адже український уряд уже все «порєшал»: Мінфін погодився вважати борг Києва державним боргом. Навряд чи проблема вирішилася б так легко й просто, якби не лояльність Віталія Кличка до Президента Порошенка, котрий, напевно, і задіяв відповідні важелі.

Отже, що ми маємо у сухому залишку? По-перше, інформпривід, який отримало оточення Кличка. Він полягає у пашталаканні на тему зниклого столичного боргу і того, що «кияни нічого нікому не будуть платити» (цитую Резнікова). По-друге, додатковий вплив на мера, який набула президентська команда. Адже Віталій мусить добре втямити, кому він зобов’язаний вирішенням боргового питання, і являти ще більше відданості сюзерену.

По-третє, нове фінансове навантаження, яке отримали інші регіони України, адже борг Києва, розкиданий «на всіх», сплачувати таки доведеться. Всі перераховані вище чинники є вкрай негативними, бо поглиблюють залежність столичної влади від Банкової, вводять в оману виборця та аж ніяк не сприяють порозумінню Києва та периферії. Але й це ще далеко не все.

Наслідки банкрутства

Передусім слід зауважити, що представники Києва, Мінфіну та спеціального комітету кредиторів (СКК), котрий є держателем єврооблігацій, не дійшли консенсусу. СКК не подобається варіант «реструктуризації», запропонований Україною. Отож, не факт, що Києву і киянам, як каже Резніков, «не доведеться платити». А оскільки платити нічим, оскільки нічого цікавого Київ кредиторам запропонувати не може, лишається тільки одне: урізати всі соціальні програми і всі статті бюджету, від яких тільки можна відмовитися. Тож кияни можуть готуватися до радикального затягування поясів.

Крім цього, банкрутство Києва має ще два наслідки. Це — відсутність у найближчому (і у найдальшому також) майбутньому прибуткових інвестиційних проектів. У банкрутів кошти не вкладають і грошей їм не позичають. І це при тому, що місто і так не може похвалитися інвестиційною привабливістю.

Другий момент — це призупинення вже розпочатих великих проектів, зокрема розвитку інфраструктури. Навіть не буду казати, наскільки сильно та боляче це вдарить по місту та по його перспективах. Зрештою, не скидаймо з рахунків і репутаційні втрати. Це додатковий «бонус» від Кличка, за який ми всі маємо йому подякувати.

Так, саме Кличку, а не лише Черновецькому, за правління якого була викинута на вітер перша частина позики. В листопаді 2005-го Омельченко взяв позику під інфраструктурні проекти, зокрема i на розбудову метро. Проте вже в березні 2006-го владу в Києві отримав Черновецький, котрий успішно забув про цільове призначення перших 250 мільйонів.

Жодна фракція з представлених тоді у Київраді не прочистила пам’ять градоначальнику і не нагадала, що позичені мільйони призначені для реалізації планів розвитку міста, а не для кишені Черновецького. Це стосується і фракції Кличка. Якщо підняти архіви, ми не знайдемо жодного виступу Кличка із засудженням фінансової політики мерії. Маю на увазі не загальні ламентації, а привернення уваги до конкретної ситуації з конкретними позиками. Тож до того стану речей, який ми маємо зараз, Віталій Кличко причетний не меншим чином, ніж його попередник. Це навіть якщо не брати до уваги останні півтора року його мерства взагалі.

Але особливо прикро навіть не від того, що Київ став банкрутом. А від того, що подається ця новина під соусом брехні, з якої намагаються вичавити бодай якісь дивіденди. Втім єдиний позитив у тому, що удар по кишенях киян, можливо, розширить їхні інформаційні обрії. І наступного разу вони тричі подумають, перш ніж поставити позначку навпроти того чи іншого прізвища у бюлетені для голосування.