Учителі столичних шкіл на семінарі в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору». (Наталії СТОЛЯРУК)
Наприкінці жовтня в Національному музеї Голодомору відбувся семінар-практикум для київських педагогів «Голодомор: людський вимір трагедії», на базі однойменного мультимедійного посібника педагога-методиста, історика Олександра Войтенка. Понад 20 вчителів історії з кращих столичних навчальних закладів: гімназій, ліцеїв, коледжів та спеціалізованих шкіл ознайомилися з методикою роботи на уроці з відеосвідченнями та документами. Директор національного музею Олеся Стасюк на відкритті семінару зазначила, що це перший подібний захід у сфері навчально-методичної роботи з педагогами та школярами.
Викладачі на кілька годин стали учнями: пан Войтенко провів для них інтерактивне заняття, пояснюючи особливості методики. На звичайному уроці діти слухають, що розповідає їм учитель, потім читають параграф у підручнику. Вони мають це запам’ятати і змогти переказати. Натомість на інтерактивному занятті школярі ознайомлюються з історичними документами та свідченнями і на основі їх роблять власні висновки щодо подій і фактів. Завдяки слушним запитанням учителя, вони формують власне ставлення до того, що відбулося.
«Олександр Войтенко пропрацював з нами етапи уроку, — розповідає «УМ» учитель історії, правознавства та громадянської освіти Київського ліцею бізнесу Леся Юрчишин. — Відеосвідчення та письмові матеріали взаємодоповнюють одне одного, складаючи цілісну картину. Особливо вразили «Спогади про врятування мами» та відеосвідчення бабусі про те, як забирали їжу, коли вона була маленькою. Вона через стільки років не може стримати сліз, коли про це згадує».
«Історія як шкільний предмет має серйозну місію: дати можливість дитині стати відповідальним громадянином. І для цього слід навчити учня працювати з історичними джерелами», — пояснює історик «УМ». Укладений ним посібник складається з DVD (на якому записано вісім відеосвідчень очевидців Голодомору) та книги, де вміщено покроковий план уроку з історії Голодомору, рекомендації щодо використання відеоресурсу, хронологія голоду, тогочасні офіційні документи і висновок відомого правознавця Євгена Захарова «Правова кваліфікація Голодомору 1932—33 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду». «Матеріал розрахований на дитячу аудиторію — тут немає некрофілії, жахіть, натуралістичних деталей», — запевнила психолог Анна Ленчовська, що консультувала вчителів iз приводу того, як підлітки сприймають історичні трагедії.
Пан Войтенко каже, що учитель має просто грамотно побудувати роботу з цими джерелами. А учні хай мислять і вчаться робити власні висновки. Автор посібника викладає історію в Гадяцькій гімназії імені Олени Пчілки. Є освітнім експертом проектів Дому Анни Франк в Україні, співкоординатором Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини». Стажувався у США, Нідерландах, інших країнах. Розробив зовсім нову ефективну методику роботи з відеосвідченнями на шкільних уроках.
Педагог-методист пояснює, що історична емпатія виховується та формується у підлітковому віці. Це здатність людини зануритися в історичні реалії і через співпереживання конкретній людині резонувати з історичною епохою. Варто пам’ятати, що діти не знають і не уявляють, яким було минуле — навіть 20 років тому. І тут велику роль відіграють свідчення. Це своєрідний місток між поколіннями. «Багато написано про Голодомор. Але як донести до дітей трагедію, віддалену в часі, щоб вони відчули: це і їхня історія?» — ставить питання історик. Пострадянські посібники розповідають історію, далеку від дитини. Там є цифри, констатація фактів. Як прищепити любов до Батьківщини, коли немає любові до сусідів, свого села, містечка? Ми ж любимо конкретні речі. Використання інтерв’ю свідків дає змогу емоційно пережити почуте, а також порівняти з архівними документами, співставити і скласти об’ємну картину того що відбулося.
«Діти починають розуміти, що історія має тяглість, і ми пов’язані з нею через покоління», — каже учитель. Він радить нагадати учням, що оцим стареньким дідусям і бабусям, що свідчать з екрана, у ті часи було стільки ж років, скільки зараз їм самим. «Женучись за програмою, ми часом забуваємо, що потрібно дітям. Утім історія дружби між однолітками важливіша, ніж суха цифра втрат у підручнику», — нагадує автор мультимедійного посібника.
Постає питання: чи можна оцінити масштаб злочину Голодомору, не маючи уявлення про цінність кожного людського життя? Отже, щоб розуміти історичні трагедії, щоб минуле зачепило і стало рушієм особистого розвитку учнів, потрібен контент прав людини і гідності. Утім права людини сьогодні не вивчають у більшості українських ВНЗ та шкіл.
Під час уроку учні слухають, серед інших, свідчення колишнього червоноармійця, на той час юнака, який стояв на Перекопі й не пускав голодних українців у Крим, де було набагато ситніше. Тут є спогади жителя міста Херсона, — тоді хлопчика — який, зустрічаючи голодних людей на вулицях, не міг зрозуміти, чому вони голодують. Адже в порту стоять завантажені зерном іноземні кораблі, і матроси кидають хлопцям хліб у воду, спостерігаючи, як вони за ним пірнають.
Учні діляться на три групи і отримують для опрацювання різні документи. Потім кожна група розповідає про свої висновки всьому класові. Одна група читає уривок зі «Словника Голодомору», який уклав Олекса Різників, та дізнається, що їли люди в час голоду. Також простежує за документом динаміку бездомних. Виникає питання: чому селяни тікали в міста? Прояснюється момент: у селі їсти нема чого, у місті — є. Голод дивний: голодують у країні не всі.
Друга група досліджує структуру радянської влади та її ставлення до громадян країни. Учні дізнаються, кого і навіщо називали «куркулями». Відкривають для себе, що куркулі — це не ті огидні товстуни, яких зображували на пропагандистських плакатах, а звичайні селяни, які категорично не погоджувалися йти в колгосп. Вони часто незаможні, але хочуть бути незалежними і їсти свій хліб. І вони, виявляється, своєю позицією впливають на односельців. Постає питання: чому ці люди так не хотіли йти в колгосп?
Третя група досліджує питання, як приватна власність переходила в державну та як карали за «расхіщеніє» «державної власності» згідно із «законом про п’ять колосків». Також знайомиться з директивою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 22 січня 1933 року «Про запобігання масового виїзду голодуючих селян».
«Матеріал цього посібника настільки об’ємний та різнопланований, що може використовуватися не тільки для конкретного уроку з історії України в 10-му класі, а й для уроків правознавства та виховних годин, Навіть для елементів уроків у молодших класах, без «натуралізації» 90-х, коли лячно було відкрити підручник з історії — я це пам’ятаю, — ділиться учителька Леся Юрчишин. — Посібник із диском, який надали всім учителям, дуже зручний у використанні — автори не економили папір, тому кожна добірка матеріалів починається з нового аркуша, що значно спрощує як пошук потрібного документа, так і його ксерокопіювання. До того ж, усі ці матеріали, видані за кошти Фонду Шоа, доступні онлайн на його сайті».
Олександр Войтенко акцентує: за тоталітарного режиму створюються умови, коли в людині проявляються найгірші риси. Перебудовується структура суспільства. Ось дідусь з екрана свідчить про свою комсомольську молодість: «Це ж ми ішли, стріляли... Ті, хто хотів грошей»... Для підлітків стає очевидним убивство ментальності, культури. У 1930-ті у храмах роблять склади, хрести — повалені. «Що добре і що погано» відтепер визначають партпрацівники. Добре — виселити «куркулів» чи «підкуркульників» і забрати собі їхні житла. Погано — не віддавати задарма власноруч вирощений хліб державі. Потрібні гроші на індустріалізацію, — будь ласка. І неважливо, що через це гинуть мільйони. Відбувся злам свідомості і підміна понять, змінювалося сприйняття світу. Крадіжка стала звичною можливістю вижити. Життя людини втрачало цінність. Природним стає забрати у сусіда шматок, а не поділитися. Але свідки розповідають про інше. Про те, що всупереч цим новим нав’язаним «нормам» спонукає нас, людей, діяти людяно.
«Ми вибирали матеріал, який серйозно впливає на формування громадянських компетенцій, — розповідає Олександр Войтенко. — Пропонуємо також морально-етичні питання, дотичні до філософії. Це питання особистої відповідальності як за вибір, який ми робимо в умовах системи, так і за пам’ять про минуле». Свідчення Василини Сітко демонструє багатовіковий, глибоко вкорінений у свідомості українця досвід ставлення до минулого. Вона розповідає, що більшість померлих з її родини поховали у великій братській могилі на краю села. Вона її доглядає. І говорить, що її дядькові пощастило — його поховали в окремій могилі, поставили хрест, і є табличка з іменем. «Ми пропонуємо учням працювати з цим відеофрагментом для розуміння ставлення до минулого, — каже педагог. — Для цієї жінки важливо зберегти пам’ять про конкретних людей. І догляд за могилою є її відповідальністю перед тими, хто не пережив голоду. Мені дуже хотілося б, щоб молоде покоління сьогодні сформувало власне відчуття відповідальності за пам’ять про минуле. Бо це є шляхом формування відповідальності взагалі».
До мультимедійного комплекту «Голодомор 1932—1933: людський вимір трагедії» (2009) входить DVD iз відеосвідченнями очевидців з архіву візуальної історії Інституту Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії. Регіональний координатор Фонду Шоа в Україні Анна Ленчовська розповіла, що в архіві цього Інституту зберігаються 3500 інтерв’ю про Голокост, узяті в Україні, 800 із них містять спогади про досвід очевидців часів Голодомору. Видання посібника і DVD здійснено на кошти Фонду Шоа. «Це наш внесок в осмислення минулого і наша проекція в майбутнє. Ми готові й надалі видавати такі продукти місцевими мовами за допомогою місцевих спеціалістів на місцевому матеріалі, — розповів виконавчий директор Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії доктор Стівен Сміт в інтерв’ю газеті «Форум націй». — Геноциди все ще тривають, вони не припинилися. Здійснивши багато проектів для вивчення історії Голокосту, нині я розумію, що найважливішим із них є розвиток освіти, соціальна дія і протидія ненависті. Тому для мене дуже важливо очолювати величезний архів спогадів, що дає базу для освіти і соціальної дії». Теолог за освітою, пан Сміт досліджує вплив геноциду на релігійну та філософську думку та практику. Стівен Сміт пояснює, що завдяки сучасним мультимедійним технологіям учні знаходять зв’язок між минулим і відчуттями та цінностями свого життя.
Рецензували посібник провідні вчені — найкращий закордонний знавець радянської історії Тімоті Снайдер і заступник директора Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький. Консультував автора один зі світових лідерів в питаннях інноваційної освіти Самуель Тотен. Міністерство освіти і науки України схвалило використання посібника у загальноосвітніх навчальних закладах.
Людмила Лівінська, вчителька історії Хотівської гімназії:
— Семінар у Музеї-меморіалі — це, по-перше, змога спілкуватися з колегами-практиками, можливість слухати і бути почутим. Це необхідна для нас, учителів, річ. Форма проведення семінару, його ведучі дали можливість по-новому подивитися на важливу тему та подачу її учням. Сьогоднішні учні, як і більшість дорослих, зневірилися у багатьох ціннісних речах, а тому пізнавати історичне минуле, ще й такі теми, не зовсім хочуть. Мені в таких випадках допомагають першоджерела — документи, фотографії, спогади бабусь, дідусів. Цей семінар дав можливість поповнити мою «скарбничку» цінними спогадами людей, які з болем, тривогою, емоційно розповідають про своє життя. Таким інтерв’ю діти вірять».
Слово «інтерактивний» поєднує поняття — спільний, взаємний та жваво, енергійно. В основу інтерактивних методів покладено наукові докази того, як людина сприймає нову інформацію та перетворює її на знання. Традиційні методи навчання використовують парадигму лінійного навчання. Натомість сучасні методи вимагають переходу до багатопланового інтерактивного тренінгу. Інтерактивні методи навчання дають можливість дітям у парах чи малих групах опрацьовувати матеріал, дискутуючи та обговорюючи різні точки зору.
Коли вчителі на уроках використовують інтерактивний метод, значно збільшується відсоток засвоєння нової інформації. При застосуванні таких методів процес навчання зорінтовується на розуміння, застосування, оцінювання. У ході інтерактивного уроку учні вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу ситуації й відповідної інформації, зважувати альтернативні погляди, думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми. Головним джерелом мотивації при інтерактивному методі навчанні є інтерес самого учня.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
