Князі-практики і сучасні агротехнології

Дітище поміщиків, позбавлених кріпосних

Безумовно, каталізатором виникнення такого об’єднання, необхідного для виживання великих поміщицьких господарств після відміни кріпосного права, стала та сама земельна реформа 1961 року. Вона забрала у традиційних латифундистів дармову робочу силу, на плечах якої звично трималося традиційне господарство. Тому чимало поміщиків, які звикли покладатися на традиційний господарчий устрій, швидко збанкрутували. Тим часом великi землевласники Полтавщини, котрі й до реформи турбувалися про економічну стабільність і прибутковість своїх господарств, розсудливо оцінили ситуацію. Вони й стали ініціаторами кооперації, яка давала не тільки шанс на виживання, а й стимулювала еволюцію аграрного господарювання. В тім числі і через створення дієвої інфраструктури на селі у вигляді спеціалізованих освітніх закладів, галузевих дослідних інституцій, бібліотек, музеїв тощо.

Свою діяльність товариство почало завдяки ініціативі князів Лева та Сергія Кочубеїв. Вони разом із членами невеликого гуртка відомих землевласників Полтавської губернії — М. Белухою-Кохановським, Л. Мілорадовичем, князем М. Долгоруковим, А. Заборинським, — схожого на елітний англійський клуб, організувати офіційний центр, навколо якого об’єдналися учені, практики, інші представники аграрної галузі. 29 вересня 1865 року відбулося перше офіційне засідання товариства в місцевому будинку Дворянського зібрання.

Наука на службі у практики

Організаційно Полтавське товариство сільського господарства активно розвивалося за роки президентства (з 5 серпня 1879го по 12 грудня 1887 року) дійсного статського радника А. Заборинського. У цей період проводили системні статистичні, геологічні й ґрунтові розвідки, результати яких не втратили своєї актуальності для моніторингових досліджень, зокрема екологів та ґрунтознавців, і донині. Професійні зібрання на званих проблемних з’їздах та організація цілої серії перших в історії місцевих громад повітових ярмаркових сільськогосподарських виставок стали справжніми подіями для свого часу та сприяли «онаучуванню» всіх зацікавлених, хто займався сільським господарством. Тільки протягом 1879—1895 років під егідою товариства проведено 37 різноманітних виставок. Добре розуміючи, що майбутнє за знаннями, члени товариства створили 1884 року першу в країні постійно діючу галузеву казенну інституцію — Полтавське дослідне поле. Також вони власноруч проводили спеціальні експерименти за особисті кошти при тимчасових дослідних полях та навчальних фермах. Чітко усвідомлюючи вплив кліматичних умов на долю врожаїв, товариство створило в регіоні дієву мережу метеостанцій, яка здебільшого функціонує до сьогодні.

ґрунтозахисне землеробство — це звідти

Чільне місце у скарбниці світової агрономічної думки посідає розпочата в січні 1891 року наукова дискусія між практиком, князем В. Кудашевим та видатним ученим світового рівня, віце-президентом товариства О. Ізмаїльським щодо переваг мілкої оранки над глибокою. Згодом її результатом стала поява ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території. Завдяки «полтавському експерименту» Федора Трохимовича Моргуна вона вже за радянських часів стала основою природоохоронної, екологічно збалансованої адаптивно-ландшафтної системи землеробства. До 1991 року ця система була запроваджена в Україні на площі в 1 мільйон гектарів і донині застосовується, передовсім завдяки Герою України та Герою Соціалістичної праці Семенові Антонцю, як основа органічного землеробства.

Ще більше активізувалася діяльність товариства за часи президентства Д. Квітки (з грудня 1887 року). Кількість його дійсних та почесних членів, членів-кореспондентів сягала 450 осіб. 1913 року Полтавське товариство сільського господарства за своїм значенням і особливо впливом на всі складові життя аграрної країни стояло вище за старіші за нього й відмінні за статусом Імператорські — Московське, сільського господарства Південної Росії і, тим більше, ДоноКубано-Терське. Авторитет товариства не випадковий, оскільки завдяки Полтавському дослідному полю (за типом якого було створено більшість галузевих дослідних установ на пострадянському просторі) вдалося відпрацювати практичні основи боротьби з руйнівними наслідками посух, яких тільки в ХІХ столітті в європейській частині Російської імперії зафіксовано 40. Для їх подолання товариство виступило одним з ініціаторів появи першого в країні міністерства землеробства (сільського господарства) 1894 року. Провідні члени товариства входили до всіх представницьких органів цього відомства, брали активну участь у прийнятті найважливіших рішень щодо вирощення й перероблення сільськогосподарської продукції, організації фахової освіти, мережі дослідних інституцій, тарифів на продаж сільськогосподарської продукції тощо. Сучасну мережу аграрних закладів Полтавщини було засновано здебільшого за ініціативами товариства. Те саме стосується і дослідних інституцій. Зі славетного, всесвітньо відомого «українського Ротамстеду» — Полтавського дослідного поля — вийшов не менш відомий у світі Всесоюзний НДІ свинарства, завдяки якому доведено прибутковість свинарства як рентабельної галузі агроекономіки. А ще всі підручники світу з агрономії згадують про 131-річний беззмінний посів озимого жита на теперішній Полтавській дослідній станції ім. М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН. Переконаний, що за таке міжнародне визнання є всі підстави рішенням уряду удостоїти його статусу «національного надбання».

Об’єднання як основа прибутковості

Завдяки продуманій стратегії діяльності Полтавське товариство сільського господарства 1914 року стало чи не єдиним у країні прибутковим (з фінансового погляду) творчим об’єднанням практиків, науковців та освітян. Яскравим підтвердженням його ефективності є такий факт: на момент створення товариства середня врожайність зернових становила 6,1 ц/га, а станом на 1914 рік — 14,7 ц/га. Це на той час дало змогу Російській імперії увійти до першої п’ятірки експортерів не тільки виробленої, а й переробленої сільськогосподарської продукції. Це означало збільшення відрахувань до держскарбниці, що, у свою чергу, впливало на рівень бюджетної підтримки всіх складових життя сільської громади. Якість виробленої сільськогосподарської й особливо зернової продукції в господарств-членів Полтавського товариства сільського господарства зумовила його заслужену славу для малої та великої Батьківщини.

Інститут історії аграрної науки, освіти та техніки Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН зобов’язався, окрім підготовленого авторського видання «Князь В. О. Кудашев та його аграрні студії (до 150 річчя Полтавського товариства сільського господарства)», видати і книгу, присвячену П. Дубровському, який за сімнадцять років своєї праці разом із Полтавським товариством сільського господарства багато зробив для процвітання цього унікального аграрного краю.

29 вересня цього року, під час проведення офіційного заходу з нагоди 150-річчя Полтавського товариства сільського господарства, оголошено про відновлення його діяльності з тими самими дорадчими функціями, які мало зібрання до 1919 року. Впевнений, що це громадське об’єднання сучасних господарників-аграріїв, науковців і практиків дасть потужний імпульс формуванню системи науково-освітнього ведення агропромислового виробництва в регіоні. Сьогодні таке оновлене товариство здатне демократично об’єднати товаровиробників сільськогосподарської продукції різних форм власності на землю заради єдиної мети ефективного виробництва продукції землеробства.