Олексій Дмитрашківський. (з сайта infokava.com.)
— Олексію, як від початку збирали інформацію на сході?
— Скрізь, куди виїздили, намагався налагоджувати зв’язки як з військовими, так і з цивільними людьми. Вони повідомляли про переміщення техніки та особового складу, про кількість зброї противника. У прес-центрі вперше з’явилися мапи з розташуванням ворожих блокпостів у Слов’янську та Краматорську. Але керівництво на все це дивилося дуже боязко. Фактично ця наша інформація взагалі не бралася до уваги, навіть про переміщення ворога.
У прес-центрі в нас уперше з’явилась інформація зі Слов’янська про людей, які утримували та фінансували сепаратистів. Причому це була детальна інформація: з домашніми адресами, фотографіями, номерами телефонів. Але ці дані взяли лише через місяць, і то представники СБУ. Коли подавалась інформація в штаб АТО, генерал Борискін неодноразово зневажливо кидав словами: «Звідки ти це взяв? Ти що, американський розвідник?». А одного разу навіть почув таке: «Ты — несостоявшийся Герой России!..» Все це мене дуже ображало, але продовжував працювати над цим, бо розумів, що то є важливо.
— Тоді ніхто так і не скористався вашою інформацією?
— Оцінили наші зусилля лише розвідники, які йшли на бойові виходи. Без перебільшення, це врятувало не одне життя. Бо були випадки, коли місцеві повідомляли про те, що там-то — засідка, наприклад, через 3 км під мостом.
Вінцем роботи, чим дуже пишаюсь, є подяка від тепер уже Героя України Ігоря Гордійчука, з яким довелося служити до подій на сході. Одного разу, перед їхнім виходом, ми надали інформацію, яка була дещо неправдива, але неправдива саме для сепаратистів. (Вони, а також російські спецслужби та розвідники дуже уважно відслідковували всю інформацію, яку подавав наш прес-центр). І це дало можливість для маневру та вдалого відпрацювання завдання нашими розвідниками. Пiсля повернення Ігор сказав: «Воювати можна навчити за два тижні, а от говорити й подавати інформацію, та так, щоб у неї повірили навіть «сепари», — це або є, або його немає!».
Люди вірять та надають цінну інформацію й донині, причому не лише з окупованої території, а й з нашої: про безчинства, які там відбуваються, зокрема з боку адміністрації. На жаль, зовсім нічого не змінилося порівняно з тими часами, коли правив Янукович. Хабарі як брали, так і беруть, тільки змінилися обличчя.
— Наскільки відповідали дійсності повідомлення на кшталт твердження про «плановий» відхід iз Дебальцевого?
— Після подій в Іловайську те, що Дебальцеве є наступним кільцем, було відомо ще в серпні 2014-го. Ворожі війська розташувалися так, що залишалося перекрити лише одну дорогу. Проте пан Муженко відмовлявся це сприймати і завіряв Президента, що в нього достатньо сил і засобів для того, щоб відстояти місто!
Багато критики на адресу командувача сухопутних військ генерала Пушнякова, але саме він, будучи керівником АТО, єдиний, хто почав створювати дуже необхідну артилерійську бригаду. Причому хотів застосовувати серйозну артилерію, яка могла б дуже допомогти під час бойового зіткнення. Не таємниця, що відбувалися артилерійські дуелі, прямих силових зіткнень не було. Скажімо, у Донецькому аеропорту люди стояли зі зброєю, але вона була малоефективною.
Перед подіями в ДАП — у Дебальцевому — з’явився «генерал війна» (пан Муженко), який артилерійську бригаду розкидав повзводно, і гармати навіть не застосовувалися, а артилеристів використовували, як живу силу. Це знищувало роботу злагодження бригад!
— І після всього цього Віктор Муженко може залишається начальником Генштабу ЗСУ...
— Тому що він є людиною системи. Коли у квітні 2014-го я був у Ізюмі, одна розумна людина порадила все записувати, бо після війни за все доведеться відповідати... Незважаючи на твої заслуги перед Батьківщиною. Тоді я цього не розумів i лише зараз збагнув: усі команди, які віддавалися, все, що відбувалося в таборі й за його межами, у деяких випадках мали ознаки зради.
Із самого початку, коли почались атаки на перший блокпост біля Рибгосподарства (поблизу Слов’янська), який «сепари» спробували прорвати танками, вже в той момент розумів, що не все гаразд із керівництвом... Чому? Людям, що були під обстрілом танків і просили вогневої підтримки нашої артилерії, натомість у штабі АТО генерал Назаров цинічно відповідав: «Засцалі?!..»
Щодо подачі інформації, то, на жаль, вона подавалась дуже сухо. Так того вимагало керівництво.
— Тобто інформацію цензурували?
— Цензура з’явилась безпосередньо перед Іловайськом. До того єдине, про що не дозволяли говорити — називати частини. Хоча згодом почали озвучувати, бо все одно з того боку це все знали. Взагалі, і журналісти, і солдати подавали більше інформації, ніж прес-центр.
— На сьогоднішній день, за вашими даними, поранених та загиблих набагато більше, ніж офіційно озвучено?
— Так, звісно, і дані частин надавалися штабу АТО. Мені відомо, що в перші дні після трагедії з Іловайська було вивезено 350 (!) тіл загиблих, понад 450 чоловік поранено та більше як 1200 потрапили в полон. Убитих та поранених розвозили (розсіювали) по різних моргах (Дніпропетровська, Харкова, Києва, інших госпіталях). Уся ця інформація приховувалася й не подавалася. Керівництво штабу АТО пояснювало: «Аби не було паніки серед населення...»!
Щодо загиблих, то військова халатність призвела до того, що командири не знали точної кількості своїх людей, які перебували на передовій. Наприклад, по Іловайську навіть представники Міноборони констатують, що не знають на сьогодні, яка кількість людей там. Саме тому й донині невідома кількість втрат!
Під час бойових дій, аби вести списки особового складу на передовій, потрібні представники стройової частини, а їх там не було. А людей, які прибували добровільно та просто приєднувалися до підрозділів, що воювали, — їх було дуже багато. Це стосується і батальйону «Айдар», і «Донбас», та й ЗСУ, адже була маса моментів, коли людей перекидали з одного підрозділу в інший. Наприклад, висувається підрозділ, йому потрібно кiлька танкових екіпажів — їх без письмового розпорядження кидали в іншу частину. Тому донині про кількість загиблих, тих, що пропали безвісти, дуже важко казати. У більшості випадків люди, які вважаються безвісти зниклими, — найімовірніше, загинули.
«Наших закатали гусеницями танків»
— Загиблих усіх вдасться знайти?
— Нещодавно отримав інформацію від мешканців окупованих територій про поховання наших вояків у районі Многопілля та Іловайська. У братську могилу біля Многопілля в районі Кривої Балки (по-місцевому Гнила Балка) наших військових вивозили вантажними автомобілями, висипали просто на купу, а потім тіла розстрілювали з танків. Зі слів місцевих жителів, представники «Червоного Хреста», які там побували, повернулись звідти зеленi! Мені повідомили, як мінімум, про ще два аналогічнi поховання в районі Іловайська. Поки що наші волонтери не дійшли туди, бо ще не відоме точне місце поховання решток наших героїв.
— У Генштабі — лише «старі» кадри чи є «молоде» поповнення?
— Я не та людина, яка має давати оцінку керівництву, але висловлю свою думку. Наше керівництво в Генштабі та МО не готове до тих перипетій, які відбуваються в Україні. Почну з того, що більшість iз нині діючих генералів, офіцерів вищої ланки не підтримувала Майдан; більшість iз них підтримувала владу Януковича! Більше того, підписувався лист і в кожній частині змушували голосувати на підтримку влади з проханням навести лад у країні, тобто застосувати силу до «майданівців»!..
Мені відомо, що полковник Галушко, що є заступником начальника департаменту МО, під час Майдану висловлював свої думки журналістам iз приводу, що робити з протестувальниками проти режиму. Після перемоги Майдану ця людина швидко «перефарбувалася» і подавала списки на діючих генералів, вимагаючи їх люстрації. Причому робив це анонімно i переважно на тих генералів, яких боявся. До цього списку увійшли адмірал Кабаненко, генерал Дублян, інші. Щоправда, люстрували лише генерала Воробйова, одного з небагатьох, що заслуговує на повагу.
— У Донецькому аеропорту, Дебальцевому відбулися найтрагічніші зіткнення. Чому?
— Багато незрозумілого залишається з ДАПом. Тому що безглуздо відправляти в атаку проти танків МТ-ЛБ — військовий гусеничний тягач, що озброєний лише кулеметом 7,62-мм. Я спілкувався з людьми, які були безпосередньо в аеропорту до моменту його захоплення терористами, й людиною, що пережила полон. Усі вони казали, що в перший же день, коли зайшли в ДАП, зрозуміли, що звідти вже не вийдуть. Майже кожного дня люди телефонували своїм рідним і прощалися.
Коли люди зайшли в аеропорт, у них не було навіть схеми розташування ходів (там величезні підземні комунікації). Вони не знали карти мінних полів, не знали, що знаходиться над та під ними. Штаб АТО відмовив у наданні такої інформації, мотивуючи її відсутністю. Відбувалися, м’яко кажучи, дивні речі: під час розстрілу з танків прямою наводкою приміщення його захисники просили підтримки артилерією, але чомусь вогонь наша артилерія починала відкривати лише через ... півгодини. За цей час ворожі танки вже відстрілялися й відійшли в укриття. Повірте, територія аеропорту була розписана по міліметрах, тож артилеристу «накрити» квадрат, координати якого зазначили по рації, — секундна справа. «Кіборги», з якими я спілкуюсь і понині, допомагаю їм, чим можу, в той момент вбачали зраду!
Операції звільнення аеропорту не було. Була, як сказало керівництво, спланована й проведена операція зi звільнення «кіборгів», які, по суті, були в оточенні 250 днів. Дійсно, операція була проведена, але iз запізненням, адже звільняти вже не було кого... Незрозуміло, навіщо треба було заходити на півтора кілометра в Донецьк i тут же повертатися назад. Чому не закріплювалися, навіщо даремно було знищувати людський ресурс? Мінські угоди?! А хто їх дотримується?
— На вашу думку, треба міняти керівництво ЗСУ?
— Для того, щоб запрацювала система керівництва Генштабу і це було ефективно, необхідно повністю «перезавантажити» все керівництво МО. Вся система, яка існує, смердить нафталіном. Це все Радянський Союз, радянські генерали, майже 90% з яких — росіяни, які мають родини в Росії. Тому можливостей тиснути на їхню свідомість, їхні дії — дуже багато.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
