Вроцлавські гноми чекають гостей...

«Українські акценти» — цілий рік

Вроцлавські гноми чекають гостей. Власне, вони завжди щиро раді туристам, ці маленькі зворушливі крихітні жителі міста, але наступний рік у них точно має бути веселий і продуктивний. Гноми (разом із краянами, ясна річ) тішаться, що 2016-го їхнє місто стане Європейською столицею культури. Цей почесний титул Вроцлав здобув у чесній конкуренції з іншими містами, серед яких, до речі, 11 польських міст, зокрема Варшава. 400 проектів (подій), кожен із яких може тривати не один тиждень (а то й місяць) — так усе виглядає кількісно. А якісно... У Вроцлаві буде 12 місяців свята, взаємного культурного збагачення, обміну ідеями, натхненням. Рік позитиву, усмішок, цікавих знайомств.

Відтак міська влада на наступний рік покладає певні надії й окреслює амбітні плани. Зокрема, як сказав президент Вроцлава пан Рафал Дудкевич, тут сподіваються подвоїти кількість туристів. Відтак у місті відкривають нові концертні зали, активно інвестують в інфраструктуру. Хотілося б бачити Вроцлав як метрополію, щонайменше. Достойне бажання.

Окремий аспект сподівань — долучити до культурного життя міста якомога більше місцевих жителів. Аби заклади культури, театри, концертні зали не порожніли. Хоча вони й нині не стоять безлюдними: творча атмосфера міста завжди вирізнялася особливими барвами. Тут щороку відбувається багато фестивалів, зокрема два потужнi джазовi; театральні імпрези, літературні зустрічі. Першого травня на площі Ринок можна стати учасником традиційного сеансу одночасної гри на гітарі. Уявіть собі тільки цей колоритний імпровізований концерт! Але хотілося б більшого, кажуть краяни. Мріється, аби дедалі ширше коло людей вливалося в культурне життя міста. Впевнена — вроцлавцям це до снаги.

Серед подій, запланованих на наступний рік, буде представлена й Україна. Зокрема, готується цілий «Львівський місяць»: на площі Ринок пануватиме українська культура, у кав’ярнях, барах звучатиме українська музика. Відомо ж, що після Другої світової війни, коли «перекроювали кордони» і переселяли народи, до Вроцлава зі Львова переїхала польська інтелігенція. Сюди перевезли пам’ятники, розкішні раритетні бібліотеки і навіть частину львівської бруківки...

Україна буде присутньою у Вроцлаві не тільки в рамках «Львівського місяця». Впродовж року «українські акценти» відлунюватимуть в сучасній авторській пісні, архітектурі, музиці... На фінансування «українських проектів» уже виділили півмільйона євро з бюджету «культурних заходів».

— Хочемо представити Україну цілісну — через її мистецтво, культуру. Показати сучасно, захопити Європу Україною, — каже арт-куратор Рафал Козинський. — Сподіваємося, що європейці говоритимуть не тільки про кризу і війну в Україні. Ми покажемо їм, що країна має цікаву літературу, вміє знімати якісні фільми. Плануємо видати польською й англійською мовою літературні твори, які з’явилися в Україні після Майдану та ознайомити загал із фільмами, які найкраще передають дух України — починаючи від «Тіней забутих предків» Параджанова до постмайданних картин. Буде також трієнале сучасного українського мистецтва, кілька великих «українських» конференцій. Не відкриватиму заздалегідь усіх родзинок. Але буде цікаво!

Головне бюро «Європейської столиці культури» у Вроцлаві розмістилося у мистецькому барі Barbara. До офіційного старту «року культури» ще є час, але робота в офісі кипить невпинно. Схеми заходів, події, презентації — все вимагає ще більших зусиль, аніж організація чемпіонату з футболу, кажуть куратори. Цікаво, що назва бару повнiстю вiдповiдає цілям, якими опікуватиметься бюро. Назва пов’язана з іменем польської мандрівниці, пані Барбари, яка 20 років подорожувала європейськими столицями. Поруч, на розі, стоїть головний гном (праотець краснолюдків — жартують місцеві). Також символічно, як на мене.

Погладьте краснолюдка на удачу!

До речі, про гномів. Ці милі вроцлавські створіннячка — символ Помаранчевої альтернативи, підпільної організації, що діяла в 1980-х у деяких польських містах. Поляки пам’ятають «Демонстрацію гномів» — ініційовану Вальдемаром Фідріхом акцію у червні 1987-го, коли на стінах вроцлавських будинків вигулькнули яскраві графіті гномиків у помаранчевих ковпаках. У такий спосіб активісти руху протестували проти абсурдної комуністичної дійсності.

Потім бронзові краснолюдки стали символом міста, і їхня команда значно розрослася. І нині гномів майже 200. Ці кумедні малюки творять що завгодно: катаються на мотоциклах, перуть білизну, сплять на лавочках, випрошують милостиню, попивають пиво, — словом, радіють життю на різний манер. Вроцлавські гноми не без того, щоб і попрацювати: «малюк» біля банку рахує готівку, біля кабінету дантиста один ліліпут жваво висмикує зуба іншому.

Мандрівникам у Вроцлаві пропонують особливі маршрути з умовною назвою «відшукай гномиків». Видають спеціальні карти — і вперед. Ці маршрути дуже популярні серед гостей. Досить цiкаво спостерігати за туристами, які iз серйозними обличчями звіряють карту. Адже доторкнутися до вроцлавського гнома — забронювати собі удачу. Тому відполіровані руками туристів краснолюдки ставляться з розумінням до цих наполегливих «заїжджих диваків», які раптом «впадають у дитинство». Загалом, це добра ідея — погладити гнома на удачу.

Вроцлав красивий і стильний. Його тротуарами елегантно походжають у парі вишукане минуле й яскраве сучасне. Це «живе» місто — зі своїм обличчям, неповторною атмосферою, яку точно упізнаєш з-поміж інших. Прекрасна ратуша, «родом» з ХІІІ століття, яку будували майже 300 років, плавно поєднуючи різні архітектурні стилі — готику, ренесанс... Астрономічний годинник, за яким можна досі звіряти час. Популярна «Пивниця Свидницька» — одна з найстаріших у Європі.

Родзинка міста — острів Тумський. Образно кажучи, це колоритне «місто в місті» — тут сконцентровані сакральні заклади і споруди: кафедральний собор Івана Хрестителя, костели, духовна семінарія. Міст кохання, за яким «полюють» фотографи, звідки починаються романтичні прогулянки. На острові можна зустріти справжнього ліхтарника! Так, саме того, який приборкує темряву, засвічуючи ліхтарі. Вручну. Щовечора. І гасить над ранок. Усе, як у минулі часи. Казковий острів... «Острів Тумський для Вроцлава — як Ейфелева вежа для Парижа», — пише Ягєнка Свєтлік-Прус, авторка «Жіночо-чоловічого путівника Вроцлавом». На пам’ять про знайомство Ягєнка дарує мені свою книжку.

Храм миру, спокою, добра

...Ранок у Свидниці починає пташка. Вона виспівує за вікном готелю так зворушливо, що годі ображатися на ранню співачку — прокидатися краще з бадьорим настроєм. А за кілька хвилин ранкову тишу будить дзвін. Він долинає від площі Ринок, де бруківками ще походжають сюжети нічних сновидінь...

Маленьке затишне польське містечко — осередок спокою і миру. Де ж мав постати Храм Миру, як не у Свидниці? Це один із двох таких храмів у Європі, він внесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Храм спорудили на честь Вестфальського миру, а право збудувати його свидницькі євангелісти дістали під неодмінну умову: костел мав бути зведений із нетривких матеріалів (дерево, глина, солома), без дзвіниці і — за межами міста (на відстані гарматного пострілу).

Храм звели за рік. Увесь, до найдрібнішої деталі, він виготовлений із дерева. Але про те, що це культова споруда, можна лише здогадуватися. Храм скромний і ошатний зовні. Однак внутрішня оздоба вражає: пишні розписи на стінах, оригінальний орган, вівтар із барельєфом Таємної вечері. Храм Миру може вмістити одночасно сім з половиною (!) тисяч вірян. Уявити важко, але це так. Сьогодні до Свидниці приїжджають тисячі туристів з усього світу, аби побачити святиню, відчути колорит вишуканої «маленької Польщі».

«Зустріти відому особистість — «зірку», політика, спортсмена — у Свидниці — річ природна. Наше містечко добре знане не тільки за межами Нижньої Сілезії, а й Польщі, тож гостей маємо багато, і завжди їм сердечно раді», — каже заступник мера містечка пан Шимон Гойновський.

Шахівниця у Поланиці: «маленька Європа» на долоні

Спокійне тихе курортне містечко Поланиця у Нижній Сілезії. Шість тисяч населення: фактично — велике село, де всі поміж собою знайомі, вітаються і посміхаються при зустрічі. Суботній ранок — погідний і кольоровий: осінь елегантно освоює власні права. На вуличках, у міському парку — велика «велосипедна тусовка»: містечко готується до великих змагань гірських велосипедистів. Гори тут поруч. Гори Совині, гори Карконоші... Вправлятися на роверах у горах — не так легко, як здається, можливо, тим, хто вважає себе «велосипедним асом» на рівнині. Тут потрібна майстерність і витримка всім: від трирічних — до тих, кому «за п’ятдесят і більше».

У парку ще не прибрали великі шахові фігури: недавно в Поланиці збиралися шахісти, також на фахові змагання... Звичайне життя звичайного польського містечка — районного (за нашими мірками) штибу. Бургомістр (міський голова) Поланиці пан Єжи Терлецький на своїй посаді вже п’ятий (!) термін поспіль. Поляки, до речі, випадковим людям таких посад не довіряють. І аж на так довго не залишають — коли не виправдав довіри. Пан бургомістр каже, що за останні шість років тут реалізували 40 проектів за підтримки ЄС. Це помітно. Рівні дороги, чисті узбіччя... Люди, які не змушені думати про виживання, а мають змогу насолоджуватися життям, інакше сприймають світ.

«Золотий потяг» нацистів: хто розкриє таємницю століття?

«Приїхали на пошуки золотого потяга?» — запитували нас під час мандрівки Нижньосілезьким воєводством Польщі. Куди б не потрапляли — це питання витало в повітрі. «Золота лихоманка», жартують поляки, охопила останнім часом і місцевих, і туристів. Чому б не спіймати за хвіст жар-птицю, чи то пак потяг, начинений скарбами, який, подейкують, надійно схований у таємному тунелі на околицях міста Валбжих? Чи були ми готові до такої авантюри?

...Легенда про «золотий потяг нацистів» живить уяву екстремалів та скарбошукачів понад півстоліття. Як свідчать перекази, у квітні 1945 р. iз німецького Бреслау (нині Вроцлав) до Вальденбурга (Валбжих) вирушив завантажений скарбами поїзд. Якихось 60 кілометрів між містами, але до пункту призначення він так і не прибув. Де подівся? Загадка... В районі Валбжиха за наказом Гітлера перед тим збудували розгалужену систему підземних тунелів. Для чого — достеменно не скаже ніхто. Можливо, щоб заховатися там і відстрілюватися до останнього патрона — у разі ганебної поразки.

На будівництві гігантського об’єкта трудилися в’язні концтаборів і військовополонені. Вручну пробивали кілометри скель, гарували тяжко, за миску прісної баланди. Штольні, бункери, довжелезні тунелі — ціною сотень життів... Свідки тих часів стверджують, що в один із таких тунелів нацисти буцімто і загнали таємничий поїзд, а вхід підірвали. Жодних планів чи схем тунелів не збереглося. І де правда, де вимисел — хто нині скаже напевне? Спецслужби комуністичної Польщі перерили в тих місцях усе, що могли. Безрезультатно. Якби могли, то й Совині гори б перевернули.

Колоритна назва довколишніх гір наштовхує на думки про нічних птахів — сов, які облюбували ці краї. Крім того, тут багато кажанів, і зимують вони в цих тунелях, які стали одним із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів Нижньої Сілезії. Називається воно Осувка — підземне місто в Глущиці. Кажанів ми тут не зустріли. Але було моторошно, сиро, незатишно. Ніби йдеш — і на кожному кроці натикаєшся на привиди минулого. Каски, які нам видали на вході, виявилися дуже доречними. Тунелі місцями низькі і нерівні. Втратиш пильність — голову, чого доброго, загубиш. А деякі «чорні археологи» назавжди загубилися тут, в Осувці. Шукали «золотого потяга», ясна річ. Чи воно того варте?

Хто знає... Адже після того, як наприкінці серпня цього року двоє невтомних «шукачів минулого» таки віднайшли вхід до «саме того» тунелю, де схований німецький бронепоїзд, легенда набуває нових обрисів. Кажуть, ці шукачі — німець і поляк — отримали «секретний план» від польського шахтаря, який був серед тих, хто підривав тунель у 1945-му. В міністерстві культури заявляють: знімки, здійснені з допомогою георадарів, дають підстави стверджувати — під землею, біля Валбжиха, справді є поїзд довжиною понад 150 метрів. Поїзд, а не якісь старі вагонетки, яких у підземеллях нам за годину трапилося кілька штук. Що в тому потязі? Коштовності, предмети мистецтва, архівні документи? Чи тонни руди, з якої ще належить добути золото?

Це одна з найбільших сенсацій останнього часу. Хто її розгадає — ввійде в історію. Можливо, це будемо ми?

Автор висловлює щиру вдячність за допомогу в організації поїздки до Нижньосілезького воєводства Польській туристичній організації.