Скіфські кургани — як буддійські Ступи

Подібно Каменяреві: «Я бачив дивний сон. Немов передо мною / Безмірна, та пуста, і дика площина»… Придивився — аж, ні; це степ і зовсім не порожній. Євразія. Безкінечними її просторами рухається непересічний конгломерат народів — наші пращури, котрих греки називали скіфами, перси — саками, китайці — се, індуси — сак’я або шак’я.

Ця євразійська спільнота скіфських кочових племен заклала підвалини головних цінностей і духовних орієнтирів сучасної цивілізації, звела етичний підмурівок усіх світових релігій — буддизму, християнства, ісламу, — сповідуючи десять заповідей: не вбивати; не красти; не займатися перелюбом; не брехати; не лицемірити; не ображати живих істот; не казати непристойностей; не бути жадібним; не гніватися; не мати помилкових поглядів на сутність буття.

Живий євразійський культурний континуум, створений скіфами, вимурував унікальний пам’ятник грандіозній єдності духовного простору Євразії (від Центрально-Східної Європи до Східної Азії) — скіфські кургани, в яких упокоїлись у вічності тисячі древніх героїв, які містично зв’язували Небо й землю: «Від України до Японії — територія безсмертя». Скіфи взаємодіяли з Небом, а відтак пізнали Небесні таїни і набули Небесних сил.

Кургани — спосіб досягнення безсмертної єдності завдяки акту пожертви, — є доказом духовної єдності степових народів Євразії. Ці рукотворні гори віком у декілька тисяч років із покоління в покоління насипалися скіфами в особливих місцях, де відкриваються двері в Космос, до вселенського розуму. Один із них на ім’я Шак’я (тобто з роду Шак’їв, Саків) — Будда Шак’ямуні досягнув істинного бачення й знання природи, всіх речей і явищ. Він ніс мудрість людям понад 2 500 років тому. Завдяки йому кожна жива істота колись обов’язково досягне такої ж ступені абсолютної досконалості, пройшовши «шлях, що не має вищої межі».

Понад курганами, на південному сході України ширяє Дорогоцінна Ступа, що виникла з-під землі й повисла у повітрі як доказ істинності слів Будди, котрий проповідує Лотосову Сутру.

«Чому вона з’явилася над Україною?» — подумав я. Чому саме українці здійснили цю практику? Тому що ми маємо найдревніше коріння, що проростає з безсмертного героїзму скіфів. Гасло «Герої не вмирають!» — ключ до відновлення українцями зв’язку поколінь, повернення до справжніх першоджерел, універсальної ідентичності.

А на землі, тут, в Україні будується Ступа Миру (Пагода Миру, чи Курган Миру) — продовження духовної символіки скіфських курганів, що містить шаріру — священні залишки, прах Будди. Й ступа, й курган утілюють єдність космічного буття в одному вічному житті: жива й нежива матерії нероздільні, єдині. Натомість у монотеїстичних релігіях така мудрість відсутня: у них розділені тіло й дух, Бог і його творіння, цей світ і потойбіччя. Кургани містично зв’язують небо й землю, небожителів і людей.

Раптом я прокинувся... Переді мною книга Дзюнсея Терасави «Территория бессмертия» (Л.: Ліга-Пресс, 2014) — відомого буддистського мандрівного філософа, учителя східної мудрості, проповідника Сутри про Квітку Лотоса, котрий веде мандрівне життя з сімнадцяти років, відколи покинув домівку, прийшов у Токіо, долучився до ордена Ніппондзан Мьоходзі, знайшов учителя — преподобного Нітідацу Фудзіі, з рук якого отримав чернецьку посвяту.

Життя Дзюнсея Терасави — це захоплюючий роман про сучасного Дон Кіхота, котрий усе життя намагається розбудити людство й звернути увагу всесвітньої спільноти на небезпеки, зокрема загрозу ядерного Апокаліпсиса. Повсюди його супроводжує стукіт барабана і слова великої молитви Наму-Мьо-Хо-Рен-Ге-Кьо (китайською «Мяо Фа Лянь Хуа Цзин» дослівно «Сутра про Квітку Лотоса Чудесної Дгарми»). Кожен із п’яти знаків назви Лотосової Сутри несе в собі певну сакральну силу.

Марші миру, семінари, семиденні молитовні голодування, пікети з барабаном і співом Наму-Мьо-Хо-Рен-Ге-Кьо, виступи на міжнародних форумах зробили Дзюнсея Терасаву всесвітньо відомим борцем за мир, співрозмовником керівників держав. До них він доносив свій оригінальний погляд на історію людства й роль у ній Центральної Азії — колиски забутої минувшини, наріжної духовності, з якої вийшли Авеста, Веди, Упанішади, буддистські сутри, Біблія, Коран. Із цього океану мудрості черпали знання Будда, Ісус, Мухамед.

Дзюнсей Терасава правозахисник, своєрідний дисидент, якого переслідують авторитарні правителі. Недарма йому двічі забороняли в’їжджати в Росію й одного разу до України, хоча в селі Паньківка, що на Луганщині, на березі Сіверського Дінця з 2003 року існує євразійська сангха (будистська громада) Лотосової Сутри.

Велика молитва висловлює корінну суть мудрості Будди. Дзюнсей Терасава досягнув стану просвітлення (бодгісаттви). Просвітлення — не заради особистого звільнення, але для свободи й просвітлення всіх живих істот. Для цього бодгісаттва дає чотири обітниці: «Якою б незліченною не була кількість живих істот, я клянуся, що приведу їх усіх до звільнення. Якою великою не була б кількість моїх помилок, я клянуся, що позбудуся їх. Якою б глибокою не була Дгарма, я клянуся, що осягну її. Яким би недосяжним не здавався стан Будди, я клянуся, що досягну його». Дай Боже нам усім мудрості Будди, витримки й самопожертви Дзюнсея Терасави.