Спочатку декілька цитат із місцевих видань: «у регіоні повертають у комунальну власність об'єкти, які мають соціальне значення для області», «для боротьби... введено телефони довіри і «гарячі лінії» в мерії і міському відділі УВС», «те, що відбувається — перша ластівка, наочний приклад того, що настав час повертати в управління держави те, на чому довгі роки наживався криміналітет», «правоохоронці поклали кінець (??!) корупції і «бєспрєдєлу».

Минулої п'ятниці сталася подія воістину непересічна. Наша газета, «Україна молода», виграла суд у «кандидата від влади» Віктора Януковича. Ранг творців правосуддя, які виносили ухвалу на нашу користь, є більш ніж поважним — рішення приймалося на рівні Верховного Суду України. Йдучи на суд, ми не сумнівалися у своїй правоті. Але було б нещирим казати, що ми так само твердо були переконані у нашій перемозі. Адже йшлося не про будь-кого, а про останню букву алфавіту, яка надзвичайно активно пнеться бути першою — і в азбуці, і в державі. До того ж «телефонне право» можновладців іще ніхто не скасовував, тож ми не знали, наскільки незаангажованими будуть наші судді. Проте суддівська колегія (у складі головуючого Миколи Пшонки, суддів Терлецького і Патрюка) виявила достатньо неупередженості і професіоналізму. Тож покидали судову залу ми з матеріально засвідченою правотою газети — із судовим рішенням, де чорним по білому зазначено: «Визнати постанову Центральної виборчої комісії №530 від 13 вересня 2004 (...) в частині зобов'язання Приватного підприємства «Україна молода» (...) опублікувати спростування інформації, викладеної в матеріалі «Бігморди» («У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»), неправомірною та скасувати її в цій частині».