Зелений коридор для махінаторів

      Про прийнятий Верховною Радою України у 1997 році Закон «Про податок на додану вартість» спершу заговорили у винятково піднесених тонах. Ще б пак — він дозволяв розв'язати вузол проблем, які вже давно стукали в двері. І насамперед змінив порядок нарахування ПДВ при зовнішньоторговельних операціях. Головна новація полягала ось у чому. Якщо раніше при закупівлі й подальшому перепродажу таких товарів ПДВ нараховували винятково з торговельної надбавки, то тепер держава почала відносити його вже на залік із нарахування та виникнення податкових зобов'язань перед бюджетом. Отож схема взаємостосунків вимальовується принципово інша. Адже держава дозволила, так би мовити, вхідний ПДВ, який експортер заплатив останньому продавцю товару. А надалі виникає характерний момент. Держава має повернути цей ПДВ експортеру, оскільки у нього немає податкових зобов'язань.

      Такий механізм спершу начебто запрацював досить переконливо. Принаймні податку на додану вартість у державі залишалося на рівні 85—87 відсотків від усього обсягу, що нараховували і сплачували. Тепер же від інформації, яку озвучив якось сам Президент України на засіданні координаційної ради з боротьби з корупцією та організованою злочинністю, мимоволі стає не по собі. Подумати тільки, у бюджеті залишається всього- на-всього 17 відсотків тих обсягів ПДВ, що загалом реєструють у державі.

Грунт для спритників

      Відома істина, що у кожному законі можна знайти лазівку для того, щоб його обійти, у даному випадку нагадала про себе в усій повноті. Адже грунт для махінацій спритників знайшовся неабиякий. Насамперед, у тому, що закон дозволяє повертати ПДВ від загальної суми експорту. Тут навіть дилетант може збагнути, наскільки велика спокуса з'являється для того, щоб із нічого заробити зайву копійку, яка часто-густо обертається мільйонами. Припустимо, на внутрішньому ринку товар коштує 10 тисяч євро. Після цього його декілька разів перепродають, і на експорт продукція надходить уже в декілька разів дорожчою. Одна з ланок, у якій, власне, й стався найбільший ціновий стрибок, хутко зникає, бо була зловісною фірмою- одноденкою. ПДВ ж держава має повернути експортеру в повному обсязі від кінцевої вартості товару, що продано за кордон. І спробуй ту махінацію потім довести, оскільки за руку нікого не спіймали.

      Отож неважко здогадатися, що вищезгаданий Закон «Про податок на додану вартість» підштовхнув ( чи усвідомлювали це депутати Верховної Ради?) експортерів до якомога більшого завищення ціни продукції, яку продають за кордон. Чого тільки не придумують наші кмітливі співвітчизники у таких випадках! Нерідко виникають ситуації із серії «і смішно, і грішно». Згадати хоча б нашумілу історію з продажем одним зовсім не провідним українським клубом відомому клубу німецької бундесліги методики підготовки футболістів за 25 мільйонів (!) євро.

      Згодом почали експортувати все більше такого, що раніше залюбки викидали на звалища. На підтвердження цього митники можуть навести багато прикладів. Зокрема, відома історія з експортом двохсотлітрової дiжки води вартістю 90 мільйонів гривень. Обманювали, звісно ж, з апломбом: мовляв, цю рідину підготовлено для системи захисту атомних реакторів. І спробуй довести протилежне, коли всі документи оформлено належним чином.

      Або ж згадати ще свіжу в пам'яті історію із затриманням у Криворізькому аеропорту експортної партії фільтрів очищення води — звісно ж, із якоюсь там найсучаснішою системою знезараження. Щоправда, до їх митного оформлення справа так і не дійшла. Небувала фікція стала очевидною вже на попередньому етапі — намагалися відправити використані фільтри з «Жигулів», до яких приладнали якісь банки та плати. І не кудись там, а до Німеччини.

Певна річ, для штучного завищення ціни експортного товару нині все частіше використовуються методи набагато вишуканіші. Приміром, приходить поважна особа і стверджує, що вона винайшла ось такий пристрій, який коштує у 20—30 разів дорожче за звичайний. Отож ідеться про використання інтелектуальної власності з метою отримання зовсім непоганих прибутків. Податківці чи митники в цьому випадку вже говорять про організовані колективи однодумців, які працюють у зазначеному напрямі. Себто, про білокомірцеву злочинність на сучасний лад.

«Інтелектуальна контрабанда»

      Цей термін увійшов до нашого лексикону порівняно недавно. Самі ж митники використовують його здебільшого як професійний жаргон. Із правовим тлумаченням контрабанди цього гатунку є проблеми з огляду на різні підходи при переміщенні товару через кордон. Одні, мовляв, тупо намагаються обійти митний пост. Інші використовують складніші прийоми: ретельно готують операцію, підбирають товар, що можна класифікувати по-різному (скажімо, те саме мито оплачували за ставкою 25 відсотків, 5 або взагалі за нульовою). Оце і є той самий інтелектуальний підхід.

      Наскільки значних збитків він завдає державі, можна пересвідчитися на прикладі трьох «уловів» Дніпровської регіональної митниці. Вона обслуговує територію з потужним промисловим потенціалом, справжнім раєм для бажаючих нажитися на псевдоекспортних операціях із незаконним отриманням ПДВ. Так от, якось минулої весни митники спільно з працівниками прикордонного контролю та податкової міліції припинили вивезення приватним підприємством «Істар» до Німеччини датчиків надмірного тиску «Арктур». Їх було задекларовано у кількості 1300 штук на загальну суму понад 30 мільйонів гривень. Після вивчення, опрацювання та перевірки документів постала зовсім інша картина. З'ясувалося, що ринкова вартість цих приладів становить лише 800 гривень за штуку.

      Ще більш вражаючий навар очікувався від продажу до тієї ж Німеччини 50 тисяч «мембран іоноселективного електроду для визначення високозарядних фосфат-іонів». Їх задекларована вартість перевищувала 100 мільйонів гривень. Однак у лабораторії Дніпровської регіональної митниці визначили, що цей виріб є всього-на-всього еластичною прозорою плівкою нерівномірної товщини, яку виготовили з непластифікованого полівінілхлориду. А експерти торговельно-промислової палати засвідчили реальну вартість усієї партії такого товару — лише 133 тисячі гривень. У цій справі мимоволі привертає увагу одна вельми цікава деталь. Мембрани значилися як винахід однієї з лабораторій Донецького державного університету. Першим же вдарив на сполох доктор наук, який повідомив про порушення його авторського права при відправленні продукції на експорт. Копнули глибше — товар не відповідає заявленому коду взагалі.

      Інша фірма намагалася вивезти до Іспанії частини меблів із дерева. Як випливало з декларації, йшлося про високоякісну меблеву заготовку з цінних порід дерева. Насправді ж усе це виявилося, за висновками експертів, «уздовж розпиляними деталями твердолистяної породи, яка не є цінною».

      Отож лише у трьох цих випадках для держави було збережено понад 20 мільйонів гривень.

      Як зазначає начальник Дніпровської регіональної митниці Юрій Соловков, останнім часом активно використовують схему незаконного повернення ПДВ, коли експортують малогабаритні товари, які перевозять авіатранспортом. Завдяки цьому ділки вбивають відразу двох зайців. По-перше, за рахунок штучно завищеного ПДВ не сплачують реальні кошти до бюджету, а по-друге, ще й легалізують тіньові накопичення, зосереджені за кордоном.

      Якщо говорити про минулі роки, то вони відзначалися значно простішими механізмами для зловживань на зовнішньому ринку. Варто згадати хоча б епопею з різного роду пільговиками. Спершу тоді розібралися зі псевдочорнобильцями, а до 2000-го року й інших спритників вивели на чисту воду. Тепер ділки кинулися до інших лазівок.

Чи є панацея?

      Відповідь на це запитання ми намагалися почути під час «круглого столу» у Дніпровській регіональній митниці, що відбувся з ініціативи редакції нашої газети. У ході відвертої розмови окреслилася головна проблематика. На митні органи покладено функції адміністрування податку на додану вартість. Вони не можуть займатися роз'ясненням законодавства з цього питання. Така функція покладається на податківців.

      Юрій Соловков переконаний, що в цьому питанні належить налагодити взаємодію різних державних структур, які мають право контролювати діяльність суб'єктів господарювання. Логіка тут очевидна. Адже на стадії митного оформлення митниця у багатьох випадках навіть не має права вимагати якісь додаткові документи.

      Нещодавно у цьому напрямі було зроблено серйозний, слід сподіватися, крок уперед. Спільним наказом керівників Державної митної служби та Державної податкової адміністрації України відтепер суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перевірятимуть узгоджено.

      За великим же рахунком, говорячи про псевдоекспорт, можна умовно виділити три його типи. Перший — вантажну митну декларацію оформлюють на «повітря», коли ніякого товару ніхто не збирався відправляти взагалі. При цьому до податкових органів пред'являють завірені документи для отримання ПДВ. У зоні діяльності Дніпровської регіональної митниці таких фактів, щоправда, виявлено не було. Другий — товар за межі України вивозять реально. От тільки за кордоном він нікому не потрібен — як кажуть, Чорне море велике і є куди звалити. І, нарешті, третій — товар реально отримує зарубіжний контрагент.

      У кожному з цих випадків злі наміри припиняють на різних етапах. Митники говорять, що їм насамперед впадає у вічі, м'яко кажучи, дивна ціна за одиницю товару. І хоч подібними розслідуваннями займається спеціальний підрозділ митної вартості, з цим розібратися непросто. Та й хто візьме на себе роль арбітра, аби достеменно заявити, що ціна на товар є невиправдано завищеною? А чому б не припустити, що фірма, яка є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, має здібного менеджера, який знайшов за кордоном вигідного покупця? Отож, перестаравшись у підозрах, можна разом із водою виплеснути й дитину.

      Чимдалі ускладнюється й проблема номенклатури та класифікації експортованих товарів. Адже багато суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності вже досягли таких висот, що, не перелопативши гори технічної документації, код їм не поставиш. Багато що залежить і від того, як у нашій державі вибудують механізм реєстрації авторських прав й патентну роботу в цілому. Поки що у цій сфері вистачає невирішених питань.Отож у митників нерозпочатий край роботи. Бо якщо не вирішити всього комплексу проблем, про які йшлося вище, то в програші залишиться держава, себто усі ми.