Здрастуй, сум...

      Якщо вродливі й знамениті обличчя Маріанни символізують Францію, то маленька паризька пташка, навіжена гонщиця, азартна і свавільна письменниця Франсуаза Саган є еталонною француженкою. Слава 19-рiчного дівчиська, яке від досади через провалену сесію на філфаці  Сорбонни сіло настукувати одним пальцем повість «Здрастуй, сум!», була казковою: твір переклали 30 мовами і видали накладом 11 мільйонів. Що робити з такими грошима, запитала Фрасуаза Куаре, яка для дебюту в літературі позичила прізвище в героїні Пруста, у свого батька, багатого промисловця. «Негайно витрать їх, інакше вони зіпсують твоє життя», — порадив татусь. Умовляти 19-річну студентку не довелося, вона широко і красиво жила, їздила на дорогих авто, мешкала в прекрасному будинку, ходила в найдорожчі ресторани, вела богемний спосіб життя, у своїй паризькій квартирі приймала дипломатів і прем'єр-міністрів, дружила з президентом Франції Франсуа Міттераном, вживала наркотики і писала романи, повiстi, есе, п’єси, статтi. За своє життя написала близько 50 книг, а сьогодні парадоксальним чином вона потрапляє до «жіночої літератури». Але яка прірва лежить між її чуттєвими романами про кохання і фаст-фудними любовними романами! Така ж, мабуть, як і між її яскравою особистістю і анонімною безликістю сучасних авторок... Франсуаза Саган володіла абсолютно штучним даром — смаком, витонченістю, ліричним талантом, її цікавили аристократи та богема, світ почуттів, напівтонів, духовних і надуманих драм, і ніколи письменниця не торкалася сірості «споживацького суспільства». Легко бути багатою і лівою, програвати десятки тисяч франків у казино і засуджувати буржуазію, докоряли їй. Ну то й що, вона звикла до постійної прописки на сторінках жовтої преси. Тонка і сумна всередині, зухвала і вільна від умовностей у повсякденному житті — не дві, а дві сотні жінок прожили життя в оболонці жінки-Близнюка.

      Найвідоміші твори Франсуази Саган — «Чи любите ви Брамса?», «Трохи сонця в холодній воді», «Через місяць, через рік», «Ангел-охоронець», «Здрастуй, сум», «Непевна посмішка», «Жінка в гримі», «Риб'яча кров», крім белетристики,  виходили п'єси письменниці  і кілька книг есе, зокрема автобіографічне есе «Сторінки мого життя». Увагу літературних кіл останнім часом привернули її роман-біографія Сари Бернар, написана у формі листів до актриси, та роман на біблійний сюжет «Давид і Бетшабе», виданий обмеженим тиражем у розкішній палітурці з ілюстраціями знаменитих художників і передмовою тодішнього прем'єр-міністра Ізраїлю Шимона Переса.

      У неї було багато стресів — автомобільна катастрофа, врятувало в якій тільки чудо, хронічне захворювання легенів, дві судові справи — в 1995 за вживання і зберігання кокаїну, в 2002 — за ухилення від сплати податків, у 2003 році — кома. А смерть наздогнала її легку і впевнену ходу в п'ятницю, 24 вересня в лікарні міста Онфлер у Нормандії. За словами головного лікаря лікарні, смерть наступила в результаті сердечно-легеневої недостатності. Поховають мою улюблену письменницю сьогодні на цвинтарі невеликого села Сезам, неподалік від її рідного міста Кажарк. Із лікарні тіло Франсуази тимчасово перевезли в помістя Брей, яке письменниця купила в 1958 році, але в 2002 змушена була продати через фінансові труднощі. Проте вона разом із 42-річним сином продовжувала жити в Бреї за домовленістю з новими господарями. У Франції — траур, у всіх, хто любив цю життєлюбну і витончену жінку, — горе. Світ, як шагренева шкіра, зменшився на одну дуже важливу жінку...