Авторське таро

У Київському музеї Ханенків проходить довгоочікувана виставка офортів «Таро. Великий Аркан». Автор — Володимир Іванов-Ахметов, заслужений художник України, доцент кафедри графіки НТУУ КПІ. Його роботи представлені у художніх музеях та галереях США, Югославії, Росії і, власне, України. Також чимала колекція зберігається безпосередньо у Мінкультури, Художньому фонді України та приватних зібраннях.

Нинішня виставка — шоста персональна. Представлені на виставці 22 авторських таро — роботи, над якими митець працював аж 10 років. Це перше унікальне і водночас оригінальне трактування таро в українській культурі всіх первісних сил людської свідомості — маг, справедливість, жриця, жертва і сила, а також вічно-юний блазень, спустошений владою первосвященик та інші, — зображені не без передзвону з сучасними складними, ба навіть «хворими» реаліями в країні і світі в цілому. Словом, усі вони — персонажі нашої реальності, примари сучасного українського розуму.

Нагадаємо, таро — це колода карт, що виникла в Італії у ХV столітті як атрибут світської гри. Вже пізніше їх почали застосовувати у віщуваннях та різних магічних ритуалах. Так, повний комплект карт таро складається з 78 карт: 22 сюжетних карт великого (старшого) аркану та 56 карт мастей малого (молодшого) аркану.

«Моя улюблена — карта повішаного, — каже Володимир Михайлович, відповідаючи на питання, з якою роботою асоціює себе найбільше. — І не тому, що я якийсь латентний самовбивця, ні. Тут сенс геть в іншому — життя як самопожертва...» Механізму певної поетапності у роботі художник не виокремлював. Каже, що просто працював, відгукуючись на ті чи інші гучні події в суспільстві: «Вони, так уже трапилося, наростали самі по собі: трагічні події 11 вересня, у когось народився син..., останні події на Майдані, — все це було дуже ємко й органічно».

Попри те, що в житті художник досить небагатослівний, це не заважає йому бути невиправним оптимістом. Про це на відкритті виставки говорили запрошені експерти й студенти Володимира Іванова-Ахметова. Зважаючи на це, відверто «темні» роботи автора, зрозуміло, викликали чимало запитань. Художник роз’яснив: «Власне, карта — це вже темна сторона. Втім і світла сторона ніколи не буває абсолютно світлою. Як бачите, все ідеально підходить під техніку: є і чорне, і біле...»

«Офорти Володимира Іванова-Ахметова густо насичені символами, різними алегоріями та аналогіями, — каже мистецтвознавець Ганна Ярова. — Все це свідчить про те, що автор дуже глибока людина, яка має своє буття і вже зрозуміла, навіщо прийшла у цей світ. Наразі його основне завдання — лише покращувати все навколо і, маю визнати, дякувати Богу, що він пішов у викладачі. Це велика людина, але дуже скромна. Хотілося б, аби академічна мантія нарешті знайшла свого героя».

— Викладач, — це статус Володимира Михайловича у навчальному закладі. Проте він — справжній учитель, — прокоментував Михайло Завальний, один із кращих колишніх учнів Іванова-Ахметова, художник-графік, що працює в техніці офорту і літографії. — Він настільки любить свою справу, що став справжнім магнітом, до якого тягнуться всі, хто по-справжньому прагне займатися графікою. Якщо кількома словами, то він просто є улюбленим художником для графіка, адже, нікому і нічого не нав’язуючи, своїм баченням, своєю любов’ю допомагає заряджати людей на довгий час роботи. От у цьому його найцінніша якість учителя.

Не виключено, що виставку-експресію в майбутньому дуже символічно продовжить інший проект, який представлять уже учні майстра. Організатори виставки висловили таке припущення. І музейники, здається, були тільки «за».

«Наш музей неабияк рідко вдається до якихось сучасних виставок, — констатувала у своєму вітальному слові Ганна Рудик, заступниця генерального директора з науково-методичної роботи та освітніх програм Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. — Однак сучасна реінтерпретація класичних традицій світового мистецтва — це діалог навколо тих ідей, які були для класичної традиції сутнісними, осьовими. Тут не ідеться про наслідування чи прості форми переробки, з нашої точки зору, мистецтво Володимира Іванова-Ахметова це — розмови по суті».