Кредит довіри

Упродовж останнього часу офіційний Київ кілька разів опинявся у недвозначній ситуації, коли наші західні партнери заявляли дипломатичною мовою про «стурбованість і занепокоєння» темпами реалізації реформ і, як похідне від цього, декларували можливе скорочення програм фінансової підтримки України.

Чергове застереження щодо можливості подальшої співпраці пролунало буквально на днях від представників Світового банку й міжнародних організацій, що опікуються правами найбільш уразливих соціальних верств — дітей та інвалідiв.

Історія однієї позики

Торік уряд ухвалив розпорядження №478 «Про залучення позики від Міжнародного банку реконструкції та розвитку для реалізації проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України». Невдовзі рада виконавчих директорів Світового банку затвердила розмір позики.

Цікаво виглядає часовий ланцюжок рішень щодо проекту. Спочатку проектом і планами щодо витрачання коштів займався уряд Азарова. Відповідні папери підписувала вже представниця нової влади міністр Людмила Денисова, а реалізовувати повинні їхні наступники. Довіра — хитка річ, і чи варто ризикувати нинішньому керівнику Мінсоцполітики Павлу Розенку, продовжуючи практику старих підходів до витрачання позик, коли є можливість працювати відповідно до нових прозорих правил?..

До надання коштів на суму 300 млн. доларів у рамках реалізації проекту справа дійшла вже цього року. І тут виявилося, що гроші от-от могли «розчинитися». Представники громадськості відразу звернули увагу: уряд не забезпечує прозорого використання отриманих фондів, без дискусій з усіма зацікавленими колами сам визначив i розписав, на що підуть кошти.

Першопричина критики

Якою логікою послуговуються громадські організації, коли ставлять під сумнів дії уряду? Річ у тім, що подібні до нинішнього проекту програми на загальну суму 150 млн. доларів уже реалізовували в Україні. Нинішнє виділення коштів —третє за останні 12-14 років. Попередні позики, за оцінками експертів того ж таки Світового банку, не досягли бажаних результатів щодо зменшення рівня бідності й не привели до зростання показників якості життя населення. Це, на переконання громадських активістів, свідчить не про недостатність фінансових ресурсів, а про неефективне їх використання, нераціональну структуру управління та незацікавленість держави у реальній модернізації (реформи) соціальної сфери.

Що зробила виконавча влада в рамках реалізації попередніх програм? Відповідно до звіту, за результатами реалізації проекту «Удосконалення системи соціальної допомоги» було проведено експлуатаційне приймання програмного забезпечення Інформаційно-аналітичної системи соціального захисту населення (далі — ІАССЗН) в одному регіоні (Вінниччина) на 32 об’єктах, а в Україні ІАССЗН розгорнуто на понад 500 об’єктах. Таким чином, Мінсоцполітики, підписавши акт виконаних робіт, та Кабмін, який ухвалив цей звіт, задекларували готовність системи до експлуатації.

Сьогодні виявилося, що система має вади. Очевидним є один iз двох варіантів: або були підписані акти виконаних робіт, а роботи насправді не виконані й треба покарати винних у витрачанні коштів, або роботи виконані не в повному обсязі, тоді система не готова до експлуатації і потребує додаткових коштів, із чітким і затвердженим кошторисом і видами робіт. Адже є ризик того, що ми знову отримаємо повітря і паперову систему обліку населення, але вже в рамках реалізації нового проекту.

Плани витрат і невтішні висновки

Уряд в особі Мінсоцполітики передбачив, що проект реалізовуватиметься в трьох напрямах. Перша — покращення соціального забезпечення для найбільш незахищених верств населення (200 млн. доларів). Друга — допоміжні інвестиції для зміцнення інституційного потенціалу для забезпечення соціальної допомоги та соціальних послуг (80 млн. доларів, які будуть витрачені на закупівлю ІТ-обладнання для місцевих відділень та локальних мереж, програмне забезпечення, меблі для місцевих центрів для сім’ї та дітей та територіальних центрів соціальних послуг, ремонт закладів тощо). Третя — інвестиції для зростання кількості дітей, які отримують сімейну форму виховання серед дітей, що мають орфанні захворювання, сиріт, позбавлених батьківського піклування, інвалідів та соціально незахищених сімей у чотирьох областях (20 млн. доларів, які заплановано витратити на навчання персоналу міністерства, інтернатів, тренінги, консультації зовнішніх експертів).

Як бачимо, про реформи в цій сфері знову не йдеться, а лише про «реконструкцію» деяких її складових, про консервацію існуючих проблем у нинішньому вигляді. Про вище описаний розподіл видатків громадськість дізналася вже постфактум, і фактично їй було визначено роль спостерігача за тим, як уряд реалізовуватиме ці свої плани.

Проект уже реалізується, й видатки деякої частини коштів уже розписані у бюджеті-2015. Зокрема, відомо, що з загальної суми майже 208 млн. гривень передбачається профінансувати витрати на зміцнення інституцій і поліпшення управління інформацією — а це розробка та вдосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління, придбання телекомунікаційного, серверного, комп’ютерного, офісного та супутнього обладнання (а як же система ІАССЗН?). Тобто знову кошти витрачатимуться на «супутні» потреби, знову накопичуватиметься борг України як держави на подальші роки.

Громадські організації, які опікуються правами неповносправних дітей, а це українське представництво міжнародної організації Disability Right International, ГО «Родина» та інші, детально проаналізували проект і дійшли висновків, що його реалізація в нинішніх рамках не приведе до заявлених очікуваних результатів, зокрема неможливо досягти мети щодо деінституціалізації громадян шляхом здійснення ремонтних робіт в інтернатних закладах, як це передбачено; не відповідає реальним потребам реформування системи соціального захисту, адже лише третина позичених коштів буде спрямована на підвищення ефективності управління системою соціального захисту; не вплине на економічне зростання або зменшення видатків на соціальний захист у подальшому, щоб система могла ефективно працювати надалі без додаткових позик ззовні; має високий ризик корупції і розпорошення основної суми (200 млн. дол.), оскільки фінансування частини 1 «Покращення соціального забезпечення для найбільш незахищених верств населення» надійде безпосередньо до загального фонду державного бюджету, тобто не матиме цільового призначення.

На зв’язку — Вашингтон

Аби зупинити нераціональне витрачання коштів, активісти звернулися до своїх іноземних колег. Оскільки інколи тільки до них дослухається українська влада. Міжнародних експертів також обурило те, яким чином уряд планує використати позику СБ.

Й ось у контексті цих подій в офісі українського представництва Світового банку відбулася скайп-конференція з центральним офісом цієї установи, яка, власне, й виділила кошти. У спілкуванні у Вашингтоні взяли участь: Шарон Макклейн (радник Світового банку з питань інвалідів), Енді Мейсон (координатор з питань соціального захисту в Європі), Ерік Метьюс (директор Міжнародної організації з прав людей з інвалідністю), представник українського офісу Світового банку Катерина Петрина. З українського боку, зокрема, були представники Національної асамблеї інвалідів України Наталя Скрипка, української благодійної організації «Надія та житло для дітей» Дмитро Чуприна, директор «Благодійного фонду «Інститут раннього втручання» Ганна Кукуруза.

І з українського боку, i з боку західних донорів та експертів висловлювалася стурбованість планами Кабміну. Водночас присутні під час дискусій представники уряду пообіцяли, що план використання коштів буде переглянуто. Про це, зокрема, заявили заступник міністра соціальної політики Сергій Устименко та директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення Руслан Колбаса. «За кошти Світового банку в рамках проекту планується тепер провести реформу та трансформацію двох інтернатних закладів у Києві та реформу інтернатів в Одеській області», — заявив заступник міністра. Також він запевнив, що для реалізації позики буде проведено відкритий тендер, через який до проведення реформи згаданих інтернатів залучатимуться фахівці з міжнародним досвідом. І нарешті представники уряду заявили, що частина коштів від загального розміру кредиту витрачатиметься на впровадження програм раннього втручання.

Водночас представники недержавних громадських об’єднань нагадали про потребу залучати їх до планування, а також публічно й відкрито висвітлювати весь процес використання коштів. Чи матиме ця ситуація свій розвиток? Безумовно. Уряд «відіграв» назад на даному етапі й сторонам вдалося порозумітися. Принаймні обіцянки налаштовують на оптимізм. Чи стане план витрат коштів позики публічним? Чи, за сумнозвісною традицією, все закінчиться обіцянками? Ці питання поки що залишаються відкритими.