Не пошанований державою, та не забутий земляками...

У районному центрі Маневичі одна зі шкіл відтепер носить ім’я свого учня Андрія Снітка. Рішення про це ухвалили нещодавно на сесії районної ради місцеві депутати. Першокурсник інституту фізичної культури Східноєвропейського університету імені Лесі Українки Андрій Снітко 24 травня 2014 року поїхав добровольцем на схід захищати Україну, а рівно через три місяці повернувся додому героєм. Смерть цього світлого хлопчика-сироти, який пiшов добровольцем у полк «Азов», тоді особливо болісно відгукнулася у серцях волинян. Бо нам здавалося, що стати героєм у вісімнадцять — неможливо. Андрій та його бойові побратими, які загинули вже пізніше, довели, що у цій неоголошеній, але від того не менш страшній війні, неможливого для наших героїв немає...

Його ховали у рідних Маневичах 24 серпня, коли під Іловайськом під російськими кулями у так званих зелених коридорах гинули вже сотні українських військових. Потім упродовж цілого року повертатимуться додому у цинкових домовинах десятки волинян, чиє життя обірвалося під Іловайськом...

Від рідної школи №1, яку тепер назвали ім’ям Андрія Снітка, земляки хресною ходою пішли на кладовище, де помолилися за спокій душі свого героя та освятили пам’ятник на його могилі. Фото для пам’ятника обирала прийомна мама «Хоми» Раїса Халик. Хлопець на ньому посміхається своєю сонячною посмішкою, бо саме таким веселим, усміхненим назавжди запам’ятають його шкільні друзі, вчителі, однокурсники й бойові побратими з «Азова». Друзі згадували, як Андрій намагався потрапити на передову ще навесні 2014-го, ходив у військкомат, але йому відмовили. Тоді з однокурсником Сергієм Денисюком вирішили їхати на схід добровольцями. І як не просила прийомна мама не кидати навчання в університеті, як не лякала, що його відрахують iз вишу і на цьому буде поставлено крапку на подальшому майбутньому, Андрій був непохитний у своєму рішенні. Із Сергієм (позивний «Сократ») вони потрапили до «Азова», де Андрій був наймолодшим бійцем. У серпні «Хома» вже мав їхати у відпустку додому, бо пообіцяв мамі, що приїде складати екзамени літньої сесії. Дізнавшись, що готується іловайська операція, відклав цю поїздку. Під час зачистки міста групу автоматників «Азова» закидали гранатами бойовики загону «Мотороли». Одна з гранат впала неподалік Андрія і він, не задумуючись, накрив її собою, врятувавши життя побратимів. Разом з Андрієм тоді загинув «Аксьон», його побратим із Луганська, з яким вони потоваришували в «Азові». Якби не «Хома», у тому бою загинули б усі з їхньої п’ятірки...

Коли хоронили Андрія, представники «Азова» обіцяли, що докладуть усіх зусиль, аби подвиг мужнього хлопця з Волині був належно поцінований державою. Лунали заклики звернутися до Президента з проханням присвоїти йому звання Героя України чи нагородити іншою високою державною відзнакою. Пройшло вже більше року, та Снітко досі не удостоєний жодної державної нагороди. І прийомна мама не може отримати належних від держави коштів і пільг. Та не забувають про свого героя земляки. Андрій Снітко був удостоєний нагороди в акції «Людина року 2015. Волинь», яку проводить благодійний фонд «Рідна Волинь», заснований вже покійним головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком. Земляки-маневичани долучилися разом із побратимами з «Азова» до збору коштів для пам’ятника Андрієві, який уже встановили на могилі героя у день на Покрову...