Таємниця скельного храму

Більшості відомо про так звані місця сили, де неначе б’ють потужні енергетичні джерела Землі та Космосу, здатні впливати на здоров’я і долю людей. Однак не всі вони (особливо наші, вітчизняні) так широко розрекламовані, як, приміром, Гімалаї чи острів Пасхи, Ієрусалим чи озеро Байкал. Навіть про своєрідний енергетичний центр України — гору Тотоха неподалік села Медвин Богуславського району Київської області — знають не всі українці. Взагалі ж подібні місця, більше чи менше досліджені, є в усіх регіонах, зокрема і на Тернопільщині. Передусім це Божа гора на півночі області, неподалік Почаївської лаври, та гора Богит, що на території державного заповідника «Медобори» біля східного кордону області. Очевидно, недарма обидві назви походять від слова Бог і обидва місця пов’язані з релігійними святинями (язичницьке святилище на Богиті, за свідченнями дослідників, існувало ще до нашої ери). Однак про них я вже колись розповідала нашим читачам. Сьогодні ж ітиметься про третю точку на карті області — вже на крайньому її півдні, — яка також має і релігійну назву, і сакральну цінність.

Не забутий Богом

Монастирок — це маленьке (близько 200 мешканців) село, що належить до Більче-Золотецької сільради Борщівського району Тернопільщини. В радянські часи його переназвали Міжгір’ям — не виключено, щоб відвернути увагу від того, що спричинило первинну назву — але після здобуття Україною Незалежності населений пункт знову став Монастирком. Знаходиться він у надзвичайно красивому місці поблизу Касперівського каньйону, де краєвиди — аж дух перехоплює, а в період цвітіння трав навколо ще й стоїть п’янкий медовий аромат. До слова, кілометрів за десять звідти — легендарні підземні гіпсові печери Тернопільщини. Друга в світі за довжиною Оптимістична та Вертеба, унікальна тим, що там було знайдено поселення трипільської культури, а нині функціонує відповідний підземний музей.

Однак є у місцезнаходженні села і великий мінус. Незважаючи на те, що від обласного центру до нього автівкою всього години дві з хвостиком, дістатися туди непросто, бо остання ділянка дороги — в дуже поганому стані. Це, по суті, бездоріжжя. Монастирок узагалі можна б було зарахувати до сіл, про які образно кажуть «забуті Богом». Але не вийде, бо якраз Всевишній, схоже, обрав це місце з давніх-давен. Ще до нашої ери у невеликій печері на високому березі річки Серет існував язичницький храм, де здійснювали свої священні ритуали волхви. А вони, як відомо, завжди вибирали для цього місця з потужною природною енергетикою, що сприяла контактам iз вищими силами. Ще з тих пір залишився біля печери великий жертовний камінь, на якому, проте, вже в християнський період хтось видовбав хрестоподібне заглиблення. Можливо, ченці-відлюдники, які вперше оселилися тут у IX столітті вже нашої ери. А ще через кілька століть там був заснований Свято-Воздвиженський василіанський монастир, який і дав назву селу. Нині від нього залишилися самі руїни, однак у недалекому майбутньому свята обитель повинна відновитися. А от Церква Воздвиження Чесного Хреста поряд iз печерним храмом функціонує ще з XIII століття. Чудотворна ікона Богоматері цієї церкви здатна зцілювати віруючих людей, і коли наближаєш до неї руку, то реально відчуваєш, як струменить тепло.

Чому Ісус заплющив очі

Ще один незвичайний образ — Сина Божого — можна побачити на внутрішній стіні печерного храму. Переповідають, що колись давно він став проступати на кам’яній поверхні сам по собі, а ченці лише навели ті обриси, щоб зробити їх чіткішими та яскравішими. Тепер його називають єдиним у світі ликом Христа із заплющеними очима, які він закрив начебто тому, що не міг більше споглядати численні людські гріхи. Водночас серед паломників існує переконання, що щирі молитви біля цього образа допомагають спокутувати найтяжчі гріхи. А місцеві жителі розповідають, що за часів радянської влади той печерний лик чим тільки не замальовували і не зішкрібали, проте він дивним чином проступав знову і знову. Взагалі всередині печери — причому це підтверджують після її відвідин навіть сьогоднішні атеїсти — відчувається якийсь особливий мікроклімат, і в людей покращується самопочуття. Є поряд й інші об’єкти, яким приписують надприродну силу. Так, приміром, вода, що три дні постояла у хрестоподібному заглибленні жертовного каменя, начебто теж здатна зцілювати. Одній дівчині, яка щиро в це вірила, вмивання такою водою допомогло позбутися сліпоти.

Неподалік жертовного язичницького каменя, що перетворився на християнську святиню, — ще один «чарівний» хрест iз білого каменю, який називають хрестом родинного щастя. Він допомагає самотнім знайти свою шлюбну пару, для чого дівчатам і жінкам треба, приклавшись до святині, тричі прочитати молитву «Богородице, Діво, радуйся», а хлопцям і чоловікам — «Отче наш». А вже одруженим і заміжнім цей ритуал допомагає повернути чи зберегти сімейну злагоду. Довелось почути й історії про те, що в Монастирку можна отримати допомогу для вирішення навіть суто побутових проблем. Ось що розповів мені, приміром, один знайомий підприємець:

— Мали ми з жінкою великий клопіт — ніяк не могли продати житло її покійних батьків. І хата ніби гарна, добротна, і в місці чудовому, а от усе не знаходилося на неї покупця, наче хто закляв. Я взагалі-то в усякі такі штуки не вірю, як і в Бога. А вона в мене зовсім інша. І от як почула десь про той Монастирок та як вчепилася — їдьмо та й їдьмо… Доки добралися, то мало машину не вгробив, бо вона в мене до суцільних ям не дуже пристосована. Приїхав туди злий, як чорт, але там якось відразу попустило. Відстояли ми службу, вона там ще сповідалася, благословення просила і таке різне, навіть просила священика документи на хату святою водою покропити. Я тільки посміявся з того всього… Але як тільки приїхали додому — ви не повірите! — буквально через кілька днів нам зателефонував покупець, і продали ми ту хату дуже швидко і за гроші, на які й не сподівалися. Може, так збiглося, а може, й чудеса, в які я не вірю, а моїй «половині» хліба не давай, аби лиш про них поговорити!

Бісів — геть!

Настоятелем храму Воздвиження Чесного Хреста в Монастирку вже багато років є молодий ієромонах отець Феодосій. Ще зовсім юним хлопцем він побачив скельний храм уві сні. Коли ж потрапив сюди насправді, то відразу прикипів до благословенного місця всією душею і зрозумів, що сон був віщим і що його покликання — відродити це чудесне місце. Відтак доклав усіх зусиль, аби відреставрувати старовинний храм, спорудити каплицю і сповідальню, впорядкувати територію навколо. А пізніше загорівся ідеєю відновити тут чернецьку обитель. І не просто обитель, а, як каже сам священик, пристанище для тих, хто оступився в цьому житті чи пережив якийсь крах. Духовна підтримка та потужна природна енергетика цього святого місця повинні допомагати таким людям ставати на правильний шлях і знову знаходити себе в цьому житті.

Сьогодні ж чимало людей в області та за її межами знають отця Феодосія як монаха-екзорциста. Тобто того, кому дано вміння виганяти нечисту силу, яка вселяється під впливом зурочень, чорної магії чи інших причин. Однак сам він скромно каже, що лише молиться за здоров’я тих нещасних і спасіння їхніх душ. Що рятує Господь, глибока віра й щира молитва, а він — лише інструмент у руках Всевишнього. Як би там не було, а враження у свідків тих «сеансів» залишаються сильними, бо дуже вже страшно виходить iз людей нечиста сила. Зате після цього вони наче вдруге народжуються. Тому й поспішають до отця Феодосія з усіх усюд, не зважаючи ні на відстань, ні на бездоріжжя. До речі, щодо останнього, то є серед місцевих жителів і такі, які цій обставині навіть… раді. Вони кажуть, що коли проблеми з дорогою і сполученням нарешті не стане, то сюди їхатимуть натовпи туристів і просто цікавих. А через це, мовляв, первісна аура Монастирка як місця Сили стане значно слабшою. Нема лиха без добра?