Кандидатський мінімум

У передостанньому перед виборами номері «УМ» хоче нагадати своїм читачам і потенційним виборцям, що кандидатів на посаду столичного мера слід тестувати на знання найвагоміших київських проблем. Якщо вони не здатні перерахувати з десяток бід, які найбільше дошкуляють місту, вони не зможуть i здолати ці біди. Бо, як люблять говорити психотерапевти, усвідомлення проблеми — перший крок до її вирішення. Отже, у яких питаннях мусять найперше орієнтуватися пошукачі мерського портфеля?

1. Паразитування КМДА

Фактична влада в місті належить чиновникам КМДА, глава якої призначається Президентом. Мало яке рішення, значуще для столиці, обходиться без візи голови КМДА або близьких до нього персон. Саме це вузьке коло осіб, близьке до голови держави, керує містом через державні та комунальні підприємства — у власних інтересах і з вигодою для себе, а не для київської громади. Що стосується обраного органу — Київради, то його депутати часто зовсім не підконтрольні своїм виборцям — киянам. Їхнє партійне керівництво, що провело депутатів у Київраду, так само, як і чиновники КМДА, піклується про власний інтерес. Вихід полягає в тому, щоб мінімізувати вплив керівних персон КМДА на процеси, які відбуваються в місті, і радикально скоротити кількість наявних там бюрократів.

2. Тягар збиткових «комунальників»

Відмивання бюджетних грошей відбувається в основному через працюючі на збиток комунальні підприємства. Однак не тільки через них. Гроші спливають через закриті тендери, а також через систематичні непрозорі та необґрунтовані зміни в бюджеті, прийняті міськрадою. При цьому кияни ніяк не можуть вплинути на процес вилучення грошей iз міського господарства, тому що нічого про це не знають. Повна закритість інформації про те, що і кому належить у Києві, а також умисне замовчування важливих питань про майнові права громади погіршують цю картину і роблять її практично безнадійною. Ніхто з чиновників не обтяжує себе повним і детальним звітом про витрати з міської казни. Бухгалтерія таких комунальних підприємств, як метрополітен і «Київпастранс», — це таємниця за сімома печатями. Що стосується переважної більшості комунальних підприємств, то вони завдають місту великої фінансової шкоди, зокрема, сумарні збитки від комунальних підприємств за минулий рік становлять 452 млн. грн. Ситуацію може виправити ліквідація 90% комунальних підприємств і жорстка звітність для тих 10%, що «лишилися в живих». Плюс прозорість усієї київської бюджетної «арифметики».

3. Незадовільна якість освіти та медицини

Система охорони здоров’я, як і система освіти, виживають у Києві завдяки добровільно-примусовим подачкам киян, які виступають або в ролі пацієнтів, або в ролі батьків, що витрачаються на освіту своїх дітей. Лікарі, поставлені в умови жорсткого виживання, змушені збирати побори з хворих, але більшість зібраних коштів усе одно йде через середню ланку управління системою охорони здоров’я (головлікарів лікарень, завідуючих відділеннями в лікарнях) в кишеню вузького кола осіб, які керують Києвом. Те ж стосується й освіти. Кожен, хто відводить дитину в садок або перший клас, стикається з тим, що дітям необхідно купувати все: починаючи від прального порошку і пластиліну для садка і до підручників, телевізорів, дошок і парт у школі. Закономірне питання «де ж бюджет міста?» залишається при цьому без відповіді. Тотальне злодійство і вимагання може бути переможене співпрацею влади міста з прокуратурою, жорсткою бюджетною звітністю, економією на непотрібних статтях витрат і розумним розподілом коштів.

4. Непрозорі тарифи ЖКГ

Найголовніша біда, пов’язана з ЖКГ, — це зростаючі ціни на послуги даної сфери. Друга проблема — непрозорість формування тарифів і диктат монополістів. Тарифікація комунальних послуг така, що кияни в переважній своїй більшості платять без розуміння того, за що саме вони віддають гроші. Все ще існуючі у місті ЖЕКи роблять людей своїми боржниками «за замовчуванням». І судова система регулярно захищає такий стан справ. Люди роками намагаються з’ясувати в експлуатацiйних організацій, скільки вони витрачають на обслуговування будинку, що саме входить у це обслуговування і за якими розцінками послуги надаються. Але це «дрібниці» на тлі беззаконня, яке чинять монополісти. Рік тому «Київенерго» пояснювало проблеми водопостачання ушкодженнями в мережі, плановими роботами з підготовки до опалювального сезону, проведенням реконструкції, а також боргами. Згодом з’ясувалося, що платежі затримують посередники, тобто житлово-експлуатаційні контори — у зв’язку з цим «Київенерго» закликало мешканців самостійно стягувати борги з ЖЕКів. Подібному обурливому хамству може покласти край розслідування корупційних схем «Київенерго» і вивчення економічної обґрунтованості встановлених у місті тарифів.

5. Відсутність адекватної транспортної інфраструктури

Щодня величезна кількість киян проводить значну частину свого часу в заторах. Вирішити проблему будівництвом нових транспортних розв’язок нереально. Чим більше їх, тим більше охочих ними скористатися. Розвантажити місто можна, створивши зручну і швидку систему громадського транспорту. У розвинених країнах муніципальний транспорт стає свідомим і вигідним вибором жителів мегаполісів. Єдина система проїзду, оплати за нього, розгалужені маршрути роблять його конкурентним. Місто стає вільним. Сприяє цьому і розвиток велосипедної інфраструктури. Крім цього, обов’язковими є паркінги в житлових масивах і біля станцій метро. Плюс — приведення до ладу доріг, яких, до речі, в українській столиці на одиницю площі втричi менше, ніж у європейських містах. Залучення інвестицій у Київ здатне зняти гостроту проблеми, якщо інвестори зацікавляться в першу чергу транспортним розвитком і дорожнім будівництвом.

6. Незаконне будівництво

Дозволи корумпованих чиновників на зведення тих чи інших об’єктів — справа, звична для столиці. Але досить часто будівельні роботи на ділянках проводять навіть без таких фіктивних дозволів — забудовник подає пакет документів і відразу, не дочекавшись згоди влади, починає процес. Буває й так, що нові об’єкти зводять не просто без згоди, а й усупереч рішенням органів влади, яка прямо визнає будівництво незаконним. Знести такі споруди інколи вдається або завдяки рішучості і фізичному зіткненню місцевих жителів із забудовниками, або все ж зусиллями міста. Проте відбувається це вже після того, як вирубано дерева, зіпсовано нерви і витрачено час. Вихід — у жорсткому контролі за будь-якими дозвільними документами, і, в разі необхідності, негайне втручання правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження. Плюс, звичайно ж, притомний Генеральний план розвитку Києва.

7. «Малі архітектурні форми»

Мала архітектурна форма (МАФ), — «об’єкт обладнання та благоустрою території, який задовольняє утилітарні й естетичні потреби людини» — таке визначення знайомої кожному мешканцю Києва абревіатури. Про «утилітарність» кіосків, якими забудовано місто, звичайно, можна й посперечатися — як кажуть, попит породжує пропозицію. А ось сумніватися в тому, що в київських реаліях МАФи і естетика — речі несумісні, не доводиться. Наявність проблеми, як і причини безсистемного та масового розміщення малих архітектурних форм, неодноразово визнавав і Віталій Кличко. «У Києві сьогодні близько 20 тис. МАФів, вони блокують виходи з метро, створюють небезпечну ситуацію, не дають можливості пересуватися киянам», — заявляв він. Однак усупереч декларативним побажанням «систематизувати» роботу МАФів Кличко так і не навів порядок у даній сфері. Подейкують, що близькі до мера персони фінансово зацікавлені в існуванні кіосків, а тому останні й непереможні. Якщо покінчити з кумівством і вирішити проблему комплексно (а не просто демонтажем МАФів), місту можна повернути пристойний вигляд.

8. Забудова історичної частини міста

Нове — це не завжди добре забуте старе, нові будівлі в центрі столиці нерідко спотворюють її обличчя. Буває, що вони з’являються замість старих, які «раптово» знищує пожежа, які зносять під покровом ночі або які підприємці завбачливо беруть в оренду і не ремонтують, щоб згодом на місці доведеної до жахливого стану історичної пам’ятки звести «шедевр» сучасної архітектури. Навіть якщо забудовники не чіпають «історію», нове будівництво в центрі столиці часто відбувається з порушенням усіх можливих норм і створює реальну небезпеку для розташованих поруч об’єктів національного значення. Саме тому рішення про будівництво в історичному центрі міста, реконструкцію, ремонт будь-якого об’єкта культурно-історичної спадщини повиннi проходити через громадські слухання. А процедура видачі дозволів, проведення конкурсів iз відбору інвесторів і підрядників має бути максимально прозорою і публічною. При цьому слід спростити видачу дозволів на будівництво, але лише для околиць Києва і не в зелених зонах.

9. Знищення зелених зон

Про київську екології можна писати окрему дисертацію. Чого варте одне лише питання Бортницької станції аерації, робота якої отруює життя мешканців Бортничів та Дарницького району Києва? Або ж проблема заводу «Радикал», де вже десятки років зберігається неутилізована ртуть. Або сміттєпереробний завод «Енергія», якому поки не існує альтернативи. У плані захисту екології Києва діяти необхідно комплексно: остаточно ввести в столиці роздільний збір сміття, побудувати сміттєсортувальні заводи. Ще один варіант турботи про легені киян — збереження зелених насаджень, які масово знищуються. Яскравий приклад тому — забудова на вулиці Львівській у Святошинському районі, де 4,5 га лісу були вирубані, а земля зайнята під житлові будинки. Даний інцидент є порушенням не тільки естетичних, а й юридичних приписів. Норма зелених насаджень на кожного жителя міста становить 10 м кв. У Києві вона порушується на кожному кроці.

10. Рейдерство

Призабута, але все ще актуальна для столиці проблема. Висока вартість київської нерухомості, а також невизначеність її правового статусу призводить до того, що в місті процвітає рейдерство. У жителів регулярно захоплюють підвали, горища, технічні поверхи, холи та інші приміщення загального користування. Спроба дізнатися, хто захопив підвал, на підставі чого і хто видав відповідні документи, як правило, не дає результату. За статистикою, рахунок захоплених приміщень у Києві вже пішов на десятки тисяч. Єдиний вихід iз ситуації, що склалася, — переслідувати порушників за законом.