Місток мрій на острів Щастя

«У Музей української домашньої ікони можна їздити нескінченно. Як на прощу...», — каже моя колега. Ми приїхали до Радомишля в будень. Екскурсійні групи змінювали одна одну — автобуси привозять сюди спраглих до «культурних причасть» з усієї України. І не тільки, як ми переконалися, у вихідні.

Недавно iсторико-культурний комплекс «Замок-музей Радомисль» відзначив своє чотириріччя, і за цей час мав сто тисяч відвідувачів, кажуть його засновники. Кожен 30-й із гостей — іноземець. А вперше заклад запросив оглянути свою колекцію старовинних домашніх ікон 30 вересня 2011 року. Ті ж, хто приїздить сюди не вперше, щоразу відзначають нові «родзинки». Відбудована старовинна папірня, пам’ятник архімандриту Єлисею Плетенецькому, острів Кохання у формі серця... А під час святкування цьогорічного дня народження на арці біля музею задзвеніло дев’ять дзвонів.

«Коли я їздила на київську барахолку купувати ікони, один дідусь, який чимось торгував, подарував мені дзвіночок, — пригадує засновниця замку-музею Ольга Богомолець, нині народний депутат. — Кажу: «Та дзвіночок мені не треба...» — «Візьми, він тобі знадобиться». Минув рік, так само грудень. Знову той самий дідусь на барахолці. І знову дає дзвінок. «Буде до пари», — каже. Так за чотири роки в мене назбиралося чотири дзвіночки».

Потім часу на пошуки раритетів не було: рейдерські захоплення замку, погрози, неможливість зосередитися на речах важливіших і вартісніших. Минуло чотири роки. Коли почався Майдан, Ольга Богомолець отримала «есемес» від директора музею: приїхав, мовляв, якийсь чоловік і залишив «для пані Олі» чотири дзвіночки. «Кілька місяців тому перебирала наш склад з експонатами, раптом наткнулася на вісім однакових дзвіночків. Кажу співробітнику: «От якби ще один дзвіночок, я би повісила їх дев’ять на арку біля замку». А він: «У нас же є ще один дзвін, подарований. Хіба забули?».

Коли Ольга почала шукати в інтернеті — як можна «обґрунтувати» дев’ять дзвонів, випливла інформація: дев’ять плодів Святого духа і дев’ять дарів Святого духа: любов, радість, мир, довготерпіння і так далі. «Те, чого нам зараз так бракує», — додає вона.

Кожен відвідувач замку відтепер може подзвонити у ці диво-дзвіночки. Їх срібний передзвін звучить лунко і долинає до острова Щастя. Його також облаштували тут нещодавно. На острові є скринька — старовинна бджолина борть, куди можна вкинути послання із найпотаємнішим бажанням. А перед тим, на місточку Мрій, який веде на острів, добре зважити: чого мені бракує для щастя. Хоча...

Найважливіше — завжди тримати заповітну мрію в серці. І відправляти «посил надії» до Всевишнього — без посередників. А щастя... Коли Бог зліпив із глини людину, мовить притча, запитав у свого «творіння»: чого ще бажаєш? «Зліпи мені, Боже, щастя», — попросила людина. Творець посміхнувся, простягнув їй шматочок глини і сказав: «Ліпи сама!». Усе в наших руках. І щастя, і втілення мрії.