Полтавська битва. Переміг Мазепа

На Соборному майдані в Полтаві містяни нарешті змогли побачити монумент великому українському гетьмановi Івану Мазепі — той самий, кошти на який збирали всім миром і який мав би стояти на цьому місці ще шiсть років тому. Та на заваді, на жаль, увесь цей час ставала злощасна політика.

«Ідея увічнення українського гетьмана Івана Мазепи у бронзі народилася під час одного з «Мазепа-фестів» (ми провели в Полтаві дев’ять таких фестивалів), — пригадує ініціатор створення пам’ятника — голова Полтавського обласного вiддiлення Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Кульчинський. — Відтоді так перейнявся цим, що гетьман мені навіть снився. Мушу сказати, полтавська влада за міського голови Анатолія Кукоби позитивно сприйняла цю ідею».

Оголосили всеукраїнський конкурс на кращий ескіз пам’ятника, на який було представлено півтора десятка робіт. А перемогла робота відомого київського митця — заслуженого скульптора, народного художника України Миколи Білика та полтавського архітектора Віктора Шевченка.

«Потім міська влада почала збирати художні ради, які були невдоволені нашою роботою й увесь час виносили вердикт, що вона низького рівня, — пригадує Віктор Шевченко. — Звісно ж, усе це було надуманим. Бо художня рада при Міністерстві культури та Спілка художників України дали їй надзвичайно високу оцінку».

Однак цьому передували ще деякі події. Микола Кульчинський пригадує, що порушив питання про пам’ятник видатному гетьмановi на раді партії «Наша Україна», мав розмову з цього приводу і з Віктором Ющенком. У 2008 році з’являється указ Президента про відзначення 300-ліття з часу військового виступу Івана Мазепи та укладення воєнно-політичного українсько-шведського союзу. Відповідно до цього указу, встановити пам’ятник гетьману Мазепі мали не лише в Полтаві, а й у Києві. Зокрема, на пам’ятник у Полтаві було виділено, за словами Миколи Кульчинського, мільйон 800 тисяч гривень. Ці кошти Держказначейство перерахувало на рахунок Полтавської облдержадміністрації, яка виступала виконавцем — мала замовити роботи з виготовлення та встановлення пам’ятника.

«Проте на сесії обласної ради (головою обласної ради був на ту пору Олександр Удовіченко, котрий нині балотується на посаду Полтавського міського голови) голосами комуністів, «регіоналів» та невеликої частини «БЮТу» було ухвалено цинічне рішення не встановлювати в обласному центрі пам’ятника Івановi Мазепі. А виділені на нього кошти повернули до центрального бюджету», — відтворює історію багатостраждального пам’ятника Микола Кульчинський.

Вiдтак закликали українцiв скидатися хто скiльки зможе. «Просвіта» уклала договори з виробником пам’ятника — Київським творчо-виробничим комбінатом «Художник» та каменеобробним підприємством «Біличі», де мали виготовити постамент із найшляхетнішого за фактурою токівського граніту.

«Просвітяни» запросили тоді до Полтави із благодійним концертом Олега Скрипку — таким чином скарбничка поповнилася на 60 тисяч гривень. Свій внесок зробили й полтавські художники. Микола Кульчинський провів аукціон їхніх картин у Митрополичих палатах у Києві — у результаті додалося ще 40 тисяч.

«Мушу вiдзначити, що тодi Віктор Ющенко, котрий пожертвував 150 тисяч гривень, Віктор Балога, який вніс 100 тисяч. Попередній голова Полтавської облдержадміністрації Віктор Бугайчук виділив 55 тисяч власних коштів. Свого часу фракція «Нашої України» в парламенті зібрала 60 тисяч. Були люди, котрі надсилали по 10—15 тисяч — і при цьому не називалися. То була всезагальна піднесеність — українці позитивно сприйняли цю ініціативу. Навіть школярі приносили свої заощадження, а бабусі виймали з гаманців і по 20 гривень. Так що не все в українцях було вбито», — робить висновок Микола Кульчинський.

Пам’ятник гетьмановi мав бути встановлений у жовтні 2009 року. Проте знову втрутилася політика. Цього разу вставила палиці в колеса міська влада. На її сесії було ухвалено рішення про місцерозташування монумента (Соборний майдан). А на черговій сесії його противники роблять хитрий хід: виносять рішення про створення нового журі й, відповідно, оголошення нового конкурсу.

«То була явна антиукраїнська позиція. Думаю, до такого рішення призвів російський вплив, бо тодішній міський голова Андрій Матковський (до речі, він нині також серед кандидатів на посаду мера Полтави) часто бував у Москві, а в Полтаві влаштовував гостинний прийом Черномирдіну. Мені увесь час це боліло, — зізнається Микола Кульчинський. — Звертався з листами й до Президента Петра Порошенка, продовжував шукати кошти, яких уже ніхто не давав, бо люди розчарувалися. Я вже й сам, було, зневірився. Аж тут допомога надійшла звідти, звідки й не чекав. Коли ми звернулися до нинішнього голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Головка, той заявив: я, мовляв, тільки «за», вирішуйте питання дозволів, а я вам в усьому сприятиму. Вiн виділив 300 тисяч гривень із власного фонду, завдяки чому ми заплатили борги. Вистачило й на реставрацію пам’ятника, адже вiн простояв під відкритим небом понад шiсть років».

У понедiлок пам’ятник видатному гетьману Івану Мазепі (заввишки 3,2 метра та вагою 2,5 тонни) доправили до Полтави.

А наступного дня, на Покрову, монумент виставили на Соборному майдані на оглядини. В одній руці гетьман тримає булаву, а в іншій — універсал. Якщо його постать виконана в бронзі, то постамент (він буде з декоративним поясом та гербом гетьмана) майже увесь виготовлений із суцільного 20-тонного блоку токівського граніту. Він також уже доставлений до Полтави. До речі, цей монумент — єдиний в Україні, якщо не рахувати погруддя гетьмана, встановленого в Мазепинцях пiд Білою Церквою.

Пам’ятник постоїть із добу біля головного храму Полтави, а потім його заховають (бо недоброзичливців у гетьмана, вважає Микола Кульчинський, і досі немало) до тих часів, поки не встановлять постамент. У свою чергу, постамент почнуть встановлювати тоді, коли будуть готові всі дозвільні документи. До речі, земельна ділянка під розташування монумента вже виділена: вдалося відшукати відповідне рішення виконкому попередніх років, якого ніхто не відміняв, а отже, воно не втратило сили.

«У цієї частини Полтави, iсторичного центру мiста, свої чари. І які б пам’ятники галушці хтось тут не розмістив, це не вплине на загальну атмосферу піднесеності, — вважає Микола Кульчинський. — Встановлення пам’ятника Івану Мазепі має для нас усіх особливе значення. Бо, по суті, перекреслює страшну трагедію, в якій опинилася Україна після поразки гетьмана Мазепи та союзних військ Карла ХІІ, коли всі права і вольності козачі були взагалі забуті. Чому царські історіографи називають усі рухи за незалежність «мазепинськими»? Бо Мазепа підняв булаву проти деспота, заперечував тезу про «общее Отечество». На цій тезі, на жаль, виховувалися й ми. Мазепа — це наша власна історія, що впливає на формування національної гідності. От чому таке важливе повернення гетьмана до нас».