Макуха в асортиментi

Чим ближче до 25 жовтня, тим частіше лунає критика на адресу нового закону про місцеві вибори — мовляв, недосконалий, складний для розуміння, важкий для виконання...

Однак набагато гірше було б проводити вибори за старим законом, що підживлював політичну корупцію, з кандидатами-мажоритарниками, які б конкурували один з одним кількістю тонн гречки, розданої на округах. Вперше за всі роки незалежності товщина гаманця кандидата в депутати не матиме жодного значення, а вади чинного закону можна буде виправити до наступних виборів.

Отже, українці голосуватимуть одночасно за партії та за кандидатів від партій. В залежності від типу населеного пункту, в якому зареєстрований виборець, він отримає чотири бюлетені:

1) депутатів обласної або Київської міської ради;

2) міської, сільської або селищної ради;

3) районної або районної у місті ради;

4) сільського, селищного або міського голови.

Загалом є два способи зробити усвідомлений вибір. Перший — досконало вивчити всіх кандидатів від усіх партій, щоб визначити, чиї чесноти вартуватимуть відданого голосу. З огляду на короткі терміни кампанії та великий інформаційний вал політичної реклами, така робота до снаги найбільш завзятим поціновувачам політичного процесу.

Утім для більшості виборців, здається, має підійти другий спосіб — обрати партію, яка заслуговує на довіру на всеукраїнському рівні. Наприклад, за яку був відданий голос на парламентських виборах або якщо обрана вами партія відмовилась від участі у виборах — за її політичного союзника.

У цьому сенсі, зробивши вибір партії, потім можна зупинитися на підтримці всієї партійної вертикалі й обирати на місцевому рівні тих, кого висунула загальноукраїнська партія.

Звичайно, цей один-єдиний вибір те ж є непростим. Перш за все варто викреслити політичні проекти, що відверто дурять виборців обіцянками, які в принципі неможливо виконати при отриманні влади в органах місцевого самоврядування. На кшталт обіцянки збудувати професійну армію.

Також лукавлять ті, хто обіцяє зниження тарифів, — місцеві ради не впливають на їх ціноутворення.

Не варті підтримки й партії, де не пропонують жодних конструктивних програм на місцевому рівні, натомість витрачають усі зусилля на критику інших.

Отже, місцеві вибори — не час, коли варто звертати увагу на загальнополітичні гасла. Зберегти країну і власну громаду в спільній країні можна впертою працею, крок за кроком. Одна конкретна зроблена справа за іншою.

Але для цього потрібно розуміти, яку владу ми отримаємо після виборів — ту, що ворогуватиме з центром через політичні питання, чи іншу — що буде спільно рухатися шляхом розумних перетворень.

Українці навчилися за власним бажанням міняти президентів, а замінити лампочку в під’їзді, як завжди, нікому. Хоча саме з власного під’їзду, а не з печерських пагорбів починається шлях до Європи.

Також потрібно пам’ятати, що сила європейської спільноти — саме у владі місцевих громад. Вони мають гроші, повноваження, плани розвитку — і ніякі Меркель чи Олланд не можуть втручатися в їхні рішення.

Ухваливши за пропозицією Президента зміни до Конституції щодо децентралізації (в першому читанні), Верховна Рада, умовно кажучи, позначила шлях до Європи від кожного під’їзду. Місцеві органи влади отримають значний обсяг повноважень, у власність територіальних громад перейдуть землі, рухоме і нерухоме майно, комунальні об’єкти, природні ресурси. Дуже важливо не віддати їх під контроль олігархічних проектів або замаскованих сепаратистів-«регіоналів», що йдуть на вибори під новими брендами.

Перерозподіл видатків на користь місцевих бюджетів становитиме кілька десятків мільярдів гривень на рік. Помилковий вибір буде вкрай небажаним — якщо новими можливостями скористаються пройдисвіти, Україна втратить без розвитку ще кілька років.