Кредит недовiри

Закiнчення. Початок у №132 вiд 13 жовтня 2015 р.

Частиною 1 ст. 192 ЦК України закріплено, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом України. Саме тому всі валютні іпотечні кредити треба негайно переглянути, навіть примусити фінансові установи це зробити якимось законодавчим актом.

Замість того, щоб надати цільову допомогу людям, які взяли іпотечні кредити (зауважуємо на тому факті, що вони не дочекались допомоги держави — не отримали квартир як молоді спеціалісти, як молоді сім’ї, як члени багатодітних родин, як громадяни України, що, згідно з Конституцією, мають право на безоплатне житло) держава через Національний банк України допомагає комерцiйним структурам — банкам, тобто тим установам, які надали кредити українцям, майже кожного року рефінансуючи їх (навіть банкам, у яких уже закінчилися ліцензії, наприклад, колекторський санаційний банк «Родовiд»), списують борги банкам, які нібито стали державними (це окрема тема «розводу» українців).

Українець платить податки із зарплати, не сумісної з життям, а олігархам провладні лобі безсовісно списують багатомільярдні податкові борги. Де аналіз цих злочинних дій?

Хто проаналiзував використання рефiнансування комерцiйних банкiв? Які аргументи викладали керівники комерційних банків у своїй заявці на отримання рефінансування від НБУ?

Де «рефiнансування» (цiльова пiдтримка) конкретних позичальникiв, яким протидіють комерційні банки, служби безпеки банків, колекторські та факторингові компанії, Державна виконавча служба, Міністерство юстиції, суди, Національний банк України, банківське лобі у Верховній Раді України тощо?

Страхові резерви під проблемну заборгованість банками сформовані вже в повному обсязi, а в деяких банках вони в 3-6 разів перевищують суму проблемних боргів. Ще в 2011 році банкам були надані фінансовим регулятором та урядом пільги ДПАУ для того, щоб взаємовигідно (для кого?!!!) вирішити проблеми кредитних боргів.

Згідно зi ст. 159. 4.1 Податкового кодексу, списання безнадійної заборгованості не збільшує банкам їх прибуток, що обкладається податком, і не потребує додаткової оплати податків.

Списати нараховані штрафи або пені для банків узагалі простіше, тому що в склад доходів банки включають такі суми тільки за датою їх фактичного надходження (ст.137.13 Податкового кодексу).

Крім того, НБУ розробив інструкцію «Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резервів», яка узгоджена з Міністерством фінансів України і затверджена Постановою Правління НБУ №172 від 01. 06. 2011р.

Згідно iз затвердженим Порядком, банки мають право одночасно списати за рахунок сформованих ними під проблемну заборгованість страхових резервів як основний борг, так і нарахований, але не проплачений відсотковий дохід та комісійні.

Додатково ДПАУ в своєму листі від 02.11.2011р. №5010/7/15-1417 «Про застосування пункту 159.4 статті 159 Податкового кодексу України» роз’яснює, що банки мають право списувати за рахунок страхового резерву заборгованість, яка визначена безнадійною згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, в тому числі й у випадку її невідповідності визначеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу ознакам без віднесення в подальшому цього страхового резерву на доход платника податку.

Якщо після списання банком безнадійної заборгованості позичальник відновить погашення свого кредиту, ці суми будуть чистим доходом для банку, за який він повинен буде платити податок на прибуток.

Кожен позичальник окремо при адекватнiй судовiй системi мiг би вiдстояти свої права i визнати цi кредитнi договори недiйсними, бо кожен iз цих договорів входить у протиріччя або з законом, або зі здоровим глуздом.

Завдання — збити з пантелику

Щоб заплутати позичальників, договори побудували на системі перехресних посилань: одна стаття кореспондувалась до другої, третя — до сьомої, десята — до четвертої тощо.

Усе було зроблено для того, щоб якомога більше людей узяли кредити і платили відсотки. Бо відкриті в Україні «дочки» західних банків брали гроші у своїх «мам» під 2-3% річних, а з громадян знімали по 12-18% у валюті. А споживчі кредити надавались узагалі під 50—120%... А ще до 5% платежів позичальники платили страховим компаніям, заснованим самими банками, або ж за домовленістю (страхова компанія потім ділилася отриманими доходами).

Продумано все було так, щоб якомога більше українців iз кредитом були схожі на героїв усім відомої картини «Бурлаки на Волзі».

Ще одна ланка в корупційній фінансовій схемі — оцінщики і нотаріуси, які віддають фінустановам до половини отриманих у позичальника грошей. А банківські комісії за обслуговування кредитів та ведення рахунків... З позичальників, які вперше беруть іпотечні кредити, при оформленні права власності своїх заставних квартир нотаріусами, що «прикормлені» банками, знімається незаконно 1% від вартості квартири нібито в пенсійний фонд україни, не згадуючи про інші по відношенню до позичальників незаконні дії (хто їх перевіряє?). У результаті, сплачуючи кредит, позичальник фактично купував заставну квартиру в декілька разів дорожче, ніж мав би можливість тепер купити на ринку нерухомості.

Звернення позичальників до банків або залишали без розгляду або відмовляли одразу в письмовій формі, або пропонували абсурдні пільги — щомісячну суму виплат зменшували втричі, а урізаними двома третинами збільшували тіло кредиту, на яке одразу ж нараховували підвищені відсотки.

Позичальник, підписавши договір про реструктуризацію боргу (причому шрифтом 7 або 9), під тиском банку, не усвідомлював, під якою угодою він ставив свій підпис. Тільки через деякий час, отримавши консультації професіоналів, він розумів, що його вкотре безкарно обдурив банк, не пояснивши, наскільки збільшується вартість кредиту в результаті цих маніпуляцій iз «реструктуризацією боргу», — це шахрайство з боку банків, міжбанківська змова, бо керуючi філіями різних банків отримували розроблені корупційні схеми і відпрацьовували свої чималі зарплати, підсовуючи позичальникам для підпису підготовлені раніше договори реструктуризації і в жодному разі не йшли на поступки позичальнику, тобто знову в односторонньому порядку змінювали умови кредитування, не враховуючи побажань другої сторони договору.

Оскільки кредитні договори, укладені позичальниками як фізичними особами для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних iз підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, то в розумінні ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів»: «Позичальник є споживачем банківських послуг з часу укладання зазначеного договору».

Законопроект, якого очікували

Згідно з п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживача», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача в письмовій формі про кредитні умови, серед яких наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг щодо оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; всі переваги та недоліки пропонованих схем кредитування... В жодній із кредитних угод немає в повному обсязі цієї інформації.

Пунктом 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10. 05. 2007 року, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором.

Ні перед укладанням кредитного договору, ані під час укладання кредитного договору позичальників не було попереджено про валютні ризики (чому ж тоді всі ризики несуть не банки, а тільки позичальники?!!!).

Чинний Цивільний кодекс України (далі ЦК України) розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Валюта зобов’язання — це валюта, в якій виражається зобов’язання. Валюта виконання зобов’язання — це валюта платежу.

Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19. 02.1993 року №15-39 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Постановою правління НБУ №34 від 04. 02.1998 року «Про затвердження Класифікатора іноземних валют», долар, франк, фунт тощо — «це іноземна валюта «як «валютна цінність».

Таким чином, валютою зобов’язання та валютою виконання зобов’язань в усіх валютних кредитних договорах є іноземна валюта.

А згідно зi ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Згідно зi ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити (а можуть і не визначати) грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно з ч.1 ст. 533 ЦК України, зобов’язання підлягає виконанню у національній валюті.

То які можуть бути претензії до намагання через законопроект 1558-1 знайти компроміс між позичальниками, які уклали незаконні договори (бо національна валюта в Україні — гривня), та комерційними банками (як приватними підприємницькими структурами) при повній безвідповідальності органу, який повинен контролювати діяльність комерційних банків та зміцнювати національну валюту, — Національного банку України?

Чому «суспільство» примусили хвилюватись через те, що якась кількість власників комерційних банків недоотримає свій надприбуток, вигоду, бо прибутки вони вже отримали (тіло кредиту та частину відсотків усе-таки на сьогоднішній день позичальники в основному виплатили), чому ніхто не хвилюється з того приводу, що рефінансування цих же комерційних банків не повернуто (а ось тут уже пропадають гроші кожного українця!!!)?

Чому «суспільство» не хвилює питання недоотримання бюджетом країни відрахувань від банківських операцій майже всіх банків України (і тут кожен українець недоотримує свої гроші !!!)?

Чому «схвильовані» не цікавляться відсутністю кредитування реального сектору економіки цими комерційними банками, а відповідно і відсутністю нових робочих місць в Україні? Чому не створюються бізнес-інкубатори та нові інноваційні підприємства, чому бюджетні кошти «гуляють» по комерційних банках, а не сконцентровані в державних? Можливо, через те, що власники банків є, в основному, і власниками медіа-ресурсiв в Україні? І вони формують зацікавленість до тих чи інших подій у країні...

Хто бачив і в якому пункті законопроекту посилання на те, що валютним позичальникам «пробачили» тіло кредиту чи зробили нульовою відсоткову ставку за кредитною угодою? Дамо відповідь: цих посилань немає. Так що ж так схвилювало «суспільство»? А може, ніхто за студентською звичкою так і не прочитав сам законопроект, а, надуваючи щоки, з розумним виглядом «вєщає», граючи роль експерта?А хіба валютні позичальники не є частиною українського суспільства? Чому їх не чують?