Білосток: палац родини Браницьких. (автора.)
Відправним місцем нашої подорожі стало місто Замость, що неподалік українського кордону. За день ми мали дістатися до Холма. Вдягнувши всі можливі велообладунки, які нам надали організатори пробігу, рушили в дорогу. Стояла тепла погода, тож ми із задоволенням крутили педалі, розглядаючи навколишні пейзажі. Варто сказати, що Польща впродовж останніх років дуже змінилася. Обабіч шляху ми бачили утеплені та перебудовані на сучасний лад сільські будинки, які вже нічим не нагадували про своє соціалістичне минуле. Всі будівлі перекриті металочерепицею, адже в Польщі шифер як будівельний матеріал зник згідно з екологічними нормами Європейського Союзу.
Разом із нами їхала і директор туристичної фірми «Авех» пані Аліція Міхальська, фірма якої виграла тендер ЄС з організації прес-турів для іноземних журналістів у рамках реклами Green Velo. «Для удосконалення велосипедного маршруту, — розповіла вона, коли ми трохи притомилися і збавили оберти, — буде збудовано або адаптовано понад 80 мостів і прокладено понад 430 кілометрів нових відрізків доріг. 226 стоянок з елементарним набором сервісу (відпочити, поїсти тощо) чекатимуть на туристів через кожні 5-10 кілометрів, рівномірно розташовуватимуться на шляху заклади харчування та центри велосипедного сервісу, а через кожні 50 кілометрів мають бути кемпінги чи готелі. На всій двотисячокілометровій трасі вже встановлено спеціальні вказівники, які зорієнтують на місцевості і не дадуть заблукати мандрівникам».
Справді, завдяки невеличким табличкам ми легко визначали, куди повернути і як далеко нам до наступного населеного пункту. Загалом, більшість шляху — це сільські дороги (на щастя, не такі, як в Україні), які в певних місцях об’єднані між собою новими доріжками у цей гігантський маршрут.
За задумом організаторів, Green Velo повинен розвивати людину не лише фізично, а й духовно. Маршрут організовано так, аби мандрівка максимально розкривала унікальність регіонів та охоплювала якнайбільше пам’яток, які є частиною польської культурної та природної спадщини. Тож періодично ми зупинялися, аби оглянути монумент, костьол, церкву, монастир, палац чи заповідник. Крім того, східна Польща цікава й культурним розмаїттям різних спільнот. Адже тут пролягають межі проживання (нині чи в минулому) поляків, українців і білорусів. Є й кримські татари, які переселилися сюди ще за часів польського королівства. А православне населення в деяких прикордонних районах сягає 80 відсотків, що нехарактерно для всуціль католицької Польщі.
Із пам’ятних місць, які ми відвідали, варто виокремити православний монастир у селищі Грабарка (Підляське воєводство). Святу гору Грабарку називають «горою хрестів», адже навколо монастиря зібрано їх тисячі й тисячі. Традиція нести на гору хрест і залишати його там сягає ХVIII століття. Тоді під час епідемії холери одному місцевому жителю примарилося видіння, мовляв, від хвороби врятуються ті, хто вип’є води з джерела біля гори Грабарки. Як свідчить легенда, всі, хто так зробив, — вижили. Вони й встановили перший хрест на горі. Нині монастир — найважливіше місце у Польщі для православних прочан. А з джерела тут можна взяти лікувальної води.
У Януві Підляському ми відвідали унікальний кінний завод. Заснований ще в далекому 1817 році, коли ця територія належала царській Росії, він і донині працює, а головне — є досить відомим у світі. Головна спеціалізація заводу — вирощування арабських скакунів. Хоч як дивно, але найкращі коні цієї породи виростають саме тут, у східній Польщі, а не в аравійських пісках. Тож покупці з арабських країн тут часті гості. «Кілька днів тому, якраз перед вашим приїздом, — розповіла нам екскурсовод, пані Мажена, — у нас проходили щорічні торги. Одного скакуна араби купили за 1 мільйон 400 тисяч євро. А загалом за кілька днів продажу вдалося вторгувати 5 мільйонів євро. Крім арабських шейхів, до нас кожного року приїздить дружина Чарлі Воттса, барабанщика легендарної групи Rolling Stones. І без нового коня додому не повертається».
На прощання пані Мажена заспівала нам українську пісню з традиційним сюжетом «про дівчину і козака, який пішов на війну». Однак текст пісні був помережаний польськими і білоруськими словами. У місцевому хорі, розповіла вона, співають пісні всіх місцевих народів. А вона хоч і не місцева (приїхала з Гданська), із задоволенням співає і українською, і білоруською. До речі, Білорусь тут поруч, у багатьох місцях траса Green Velo пролягає уздовж польсько-білоруського кордону, коли можна, стоячи на березі, помахати рукою сябрам.
Не могли ми обминути і «Біловезьку пущу», а точніше, її польську частину, яка трапилася на нашому велосипедному шляху. Із загальної площі заповідника, яка складає 76 700 гектарів, 72 000 належить Білорусі, і лише 4 700 — Польщі. Дві частини, як нам розповіла пані екскурсовод, розділяє дерев’яна стіна. Щоб туристи не блукали лісами в пошуках звірів, для них на межі заповідника облаштовано міні-зоопарк, де зблизька можна побачити майже всіх представників фауни природного резервату. Головний «експонат», звісно, — зубр, завдяки якому Біловезька пуща і стала відомою у світі. Ще на початку XIX століття виявилося, що в її лісах збереглися легендарні зубри, винищені в інших місцях Європи. Через 100 років їх тут налічувалося вже майже 700. Здавалося, вже нічого не загрожує їх існуванню. Однак під час Першої світової війни їх повністю винищили. Пізніше кілька зубрів, знайдені ентузіастами в зоопарках світу, стали основою для відновлення популяції цих тварин.
Закінчили ми наш шлях у Білостоку. Місто знамените, зокрема, унікальним палацом родини Браницьких. Збудований ще в XVII столітті, він не перестає вражати своєю красою, за що отримав назву «Підляський Версаль».
Цікаво, що проект Green Velo на 85 % профінансував Європейський Союз, виділивши на цю справу майже 6 мільйонів євро. При виборі маршруту враховували той факт, що східні воєводства Польщі менш розвинуті, ніж західні. Тож реалізація проекту має істотно пожвавити економічне життя сходу. А очікувана «навала» туристів має стати постійним джерелом прибутку для місцевого населення.
«Ми допомагаємо з відкриттям віз, у нас є відмінний велопарк, досвідчені інструктори. Групу супроводжує автобус із велоплатформою. Ми хочемо, щоб туристи не тільки каталися, а й насолоджувалися: людьми, барвами природи, ландшафтами, смаками місцевої кухні. Запрошуємо всіх українців! Мені здається, цей маршрут — блискуча нагода для мандрів чи колективного корпоративу на колесах», — сказала нам пані Аліція Михальська, коли ми прощалися. За чотири дні ми проїхали не так уже й багато, однак зрозуміли, що Green Velo — це доброякісний туристичний продукт, який віднині доступний не лише для поляків, а й для всіх велолюбителів суміжних країн.
«Щаслива нація», — подумав я, коли наш автобус рушив до українського кордону. Адже реалізація проектів такого штибу свідчить про високий рівень добробуту в суспільстві, коли люди вже думають не про виживання (як в Україні), а про те, як цікаво і з користю для здоров’я провести вихідні чи відпустку.
Автор висловлює вдячність Польській туристичній організації за організацію поїздки.
Олеся Сторожук, медіа-координатор
Асоціації велосипедистів Києва:
— Велосипедна подорож вимагає деяких зусиль. Однак головне те, що велосипедом мандрувати недорого і технічно неважко. Велосипед — це класний транспорт для кожної людини, незалежно від віку і статків. Можна подорожувати з групою, а можна — з наметом і рюкзаком. Регіональні та національні веломаршрути — це прекрасна можливість для України розвинути туристичний потенціал, пожвавити місцеву інфраструктуру та економіку. Такі маршрути мають шанс користуватися попитом як серед українців, так і серед іноземних туристів. Однак успіх залежатиме від багатьох факторів, не в останню чергу — від влади на місцях, адже поки що велотуризм в Україні розвивають ентузіасти з громадського сектору та малого бізнесу, а лише їхніх сил недостатньо, аби побудувати якісні дороги, нові велошляхи чи мости. Польський маршрут Green Velo може слугувати добрим прикладом для прокладання в Україні частини європейського маршруту Eurovelo-4 чи такої регіональної ініціативи, як «Вишиваний шлях».
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
