Сан Санич. Реінкарнація мера

Дуже вчасно, якраз перед початком виборчої кампанії, з’явилися опитування з приводу того, хто зi столичних градоначальників був найкращим мером Києва. Соціологією займався портал KievNews, який буцімто поцікавився думкою 22 тисяч читачів. Як і слід було очікувати, діяльність чинного мера Віталія Кличка була оцінена досить високо — чемпіон став срібним призером, отримавши 26% голосів. В плюси йому записали боротьбу з МАФами, а квінтесенція думок про Кличка звучала так: «дайте йому ще пару років, і він перетворить Київ на європейське місто». Третє й четверте місця дістались відповідно Попову та Черновецькому — вони фінішували з майже однаковим рейтингом. Найцікавіше те, що першість у цьому змаганні відійшла Олександру Омельченку — найкращим мером його визнали 52% опитаних. Виявляється, за Омельченка «були чистота та порядок», і «дуже шкода, що кияни не оцінили такого мера».

Знайомтеся: добре забуте старе

Зрозуміло, що подібне опитування було оприлюднене невипадково. Як невипадковою є і низка публікацій та інтерв’ю, даних Омельченком або присвячених йому. В останніх Сан Санич не шкодує чорних фарб для змалювання ситуації у місті та критичних стріл для його теперішньої влади. В роботі Кличка Омельченку не подобається буквально усе: те, як функціонує муніципальний транспорт; те, як складено щорічний бюджет; те, як працюють комунальні підприємства. Не можна сказати, щоб ця критика була недоречною. Проте й самому Омельченку є що закинути.

Тим, хто почав ностальгувати за «чистотою і порядком», котрі були за Сан Санича, не завадить пригадати, що при всій своїй винятковiй обережності Омельченко таки ставав (і не раз) фігурантом різноманітних скандалів. У 1999-му містом розповсюджувались листівки, в яких iшлося про володіння Омельченком чотирма п’ятикімнатними квартирами у Києві. Йшлося і про лобіювання ним інтересів свого сина, котрий на той момент був власником компаній «Транспортник» та «Автосвіт», а також заводів iз виробництва цегли і тротуарної плитки.

А у серпні 2002 року Генеральна прокуратура на чолі зі Святославом Піскуном порушила кримінальну справу за фактом перевищення повноважень iз боку керівників адміністрації Київської міської ради. Йшлося про арешт і призупинення п’яти рішень Київради. Зокрема, у 1998 році міськрада затвердила рішення про створення екологічного фонду, який і потрапив під арешт. Крім того, Генеральна прокуратура виступила проти об’єднання низки комунальних об’єктів міста Києва, створення управління земельних ресурсів та Фонду майна міста Києва.

    Того ж року з’явилася кримінальна справа за фактом будівництва фітнес-центру на території Софії і кав’ярні в Лаврі. Тодішній очільник ГПУ Святослав Піскун говорив: «У нас є питання і до Олександра Олександровича Омельченка як до керівника Київської міської адміністрації». Однак на свої запитання Піскун відповідей не отримав — справу було зам’ято.

Нарешті, у серпні 2004 року прокуратура міста Києва порушила кримінальну справу за фактом зловживання посадовими особами Київдержадміністрації при розподілі та наданні житла. Начальник прес-служби Генпрокуратури Сергій Руденко, коментуючи порушення кримінальної справи, заявив, що «політичних мотивів у ньому немає». Чим завершилося розслідування і яка роль у цій справі Олександра Омельченка, Генпрокуратура так і не повідомила.

Хто ворожить Омельченку?

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х поширеною була версія про те, що Омельченкові сприяє Леонід Кучма. Принаймнi незаперечним фактом залишається те, що усі роки свого правління Сан Санич був недоторканною особою. Не тільки прокуратура всіх рангів, а й Конституційний Суд не могли нічого вдіяти проти Омельченка. Тож коли його затятий опонент Черновецький звернувся до КСУ стосовно незаконності перебування мера Києва на посаді (на той момент Омельченку вже виповнилося 65 років), позивач отримав відкоша. Суд не знайшов протиріччя між віком Омельченка і його статусом. Не останню роль у цьому, очевидно, зіграла й позиція однолітка Олександра Олександровича — Леоніда Даниловича, який у 65-річному віці також не залишив посади Президента.

Проте це було давно, тож зараз годі було й очікувати, що 77-річний Омельченко знову «спливе» на київських обріях. Тим паче що на містян, котрі віддали перевагу не йому, а Черновецькому, екс-мер був вельми ображений. Водночас хтось дуже активно підштовхує Сан Санича до участі у виборах. Ба, навіть більше: Омельченко має стати тим локомотивом, котрий потягне за собою відкинутих на маргінес, але палко бажаючих повернутися у владу персон. Подейкують, що йдеться про екс-радницю Черновецького Аллу Шлапак, його ж колишнього зятя Віталія Павлика та секретаря земельної комісії Сергія Кримчака.

«Зараз можна нараховувати близько двох-трьох десятків потенційних кандидатів, які ще не зареєстровані і які активно працювали в контексті блоку Черновецького: або в місцевій раді, або просто мали відношення до його команди в політичній, бізнесовій галузі», — пояснює координатор виборчих програм громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська.

Отож перша місія, покладена на Омельченка, зрозуміла: завести до Київради людей Черновецького і всіх, на кого вкажуть невибагливому кандидатові. Друге завдання дещо складніше: на етапі першого туру виборів всіляко опонувати Віталію Кличку, сварити його за недоліки і апелювати до колективної пам’яті киян, котра раптом почала працювати на уславлення Олександра Омельченка. Для цього в хід iде не лише аматорське опитування від KievNews, а й такі знані структури, як Центр соціологічних досліджень «Софія», котрий у середині вересня оприлюднив власні рейтинги. Згідно з ними, найпопулярнішими лідерами серед киян є Кличко та Омельченко (з 25 та 13 відсотками підтримки відповідно).

Проте на етапі другого туру, коли зусиллями влади серед переможців залишаться Кличко й Омельченко (а на першого нині дуже активно працює адмінресурс, що полягає в роздачі пенсіонерам дрібних подачок на картку киянина абощо), Сан Санича швидко позбудуться. Отут якраз йому й пригадають усі порушені, але не доведені до кінця кримінальні справи, перші випадки протизаконної забудови, псування зовнішнього вигляду столиці, загрозу пам’яткам архітектури, земельний дерибан тощо. Той, хто зараз нібито відтіняє решту кандидатів на посаду мера, виявиться баластом на момент двобою його та Віталія Кличка.

Відтак з’ясується, що «чистота і порядок» були якраз при Кличковi, а не при його суперниковi. Допомігши усунути опонентів чинного мера, Олександр Омельченко буде змушений відійти в тінь. Інтригує питання щодо того, чи знає сам Омельченко, що він є технічним кандидатом при діючому градоначальнику? Можливо, й ні, адже, прочитавши стільки панегіриків на свою адресу, він міг увірувати у своє особливе призначення.

Проте, скоріше за все, Сан Санич таки розуміє, як саме його збираються використати. По-перше, він далеко не вчора прийшов у політику. По-друге, йому напевно компенсують завдані «моральні збитки». По-третє, можливість нагадати про себе хай навіть у такий спосіб для політика, котрий десяток років «простоює вхолосту», — уже знахідка. А Олександр Омельченко свого не упустить. Це доведено всіма його «київськими» роками.