Дорога до себе

Затишне життя у столиці, успішна робота на одному з провідних телеканалів країни, друзі, сім’я, улюблені прогулянки Подолом та багато того, без чого кожен із нас не уявляє своє життя: від комфортного ліжка і до улюблених продуктів харчування... Чи змогли б ви відмовитись від усього цього заради ночівлі в наметах, подорожей азійськими країнами, у яких ледь не повсюди мариш комфортом, харчування зовсім не українськими стравами та робота, яка кожного дня інша і не завжди легка? Переконана, що значна частина читачів навряд чи погодилася б залишити все і, купивши квиток в один бік, розраховувати лише на щасливий випадок долі. Проте наша співрозмовниця, випускниця Києво-Могилянської академії, провідний піар-менеджер телекомпанії «1+1» Наталя Власенко наважилась на такий крок.

Подорож — найкращий спосіб перевірити стосунки

— Наталю, ти була успішним піар-менеджером телеканала. Мала перспективну кар’єру. Що стало стимулом і поштовхом зібрати речі й вирушити у подорож різними країнами світу?

— Причина всього — родимка на лівій стопі. Жартую. Так, робота на «плюсах» займає почесне третє місце зі списку, за чим найбільше сумую. Поступається лише друзям-родичам і Подолу. Я знала, що важко буде покинути все, особливо роботу, трудову забрала за кілька годин до літака, так у кишені з нею і поїхала в аеропорт. Віддала разом із зимовою курткою подрузі, яка мене проводжала. Підозрювала, що щось подібне трапиться зі мною: гортала атласи, передплачувала «Вокруг света» і National Geographic, дивилась «Світ навиворіт» Комарова ще до того, як почала працювати з цією програмою на «1+1». А потім десь під минулий Новий рік мені наснився сон, що зараз треба їхати на Балі. Я довго не думала — купила найдешевші квитки й полетіла: от і справдилося пророцтво з родимкою. Вона в мене справді є, і в дитинстві бабуся казала, що це до далеких мандрів.

— Як надовго ти плануєш цю подорож? Скільки вона вже триває?

— Я не планую. Летіла без зворотного квитка з думкою, що місяців на три: з Бангкока через Малайзію (за індонезійською візою) й на Балі, а там і додому. А потім воно так: ти знайомишся з кимось в аеропорту Бангкока, а людина тобі: «О! Індонезія. Неодмінно заїдьте на озеро Тоба». І ти вже через тиждень береш квитки не на Балі, як планувала, а до Медану. Ну раз кажуть — треба їхати! Тільки три місяці я добиралась до Балі. На Балі вирішила дати собі рік на подорож. Уже восьмий місяць пішов, як живу в дорозі. Безглуздо ображатися на мандрівника, коли він затримується в дорозі, бо дорога — це ж і є його мета.

— Де вдалося побувати, що побачити? Що найбільше вразило?

— Зараз я у Далаті — місті вічної весни. Це у В’єтнамі. Постколоніальне містечко в горах, французи його побудували як резорт в ностальгії за Альпами. Тут красиво, смачно, кавові плантації, і в’єтнамці в конусоподібних капелюхах. В’єтнам — це п’ята країна, яку я відвідала за цей час. Таїланд запам’ятався райським островом Ко Тао, для мене він залишається найгарнішим місцем, де (а це для Азії рідкість) є місце пішоходам. На острові Пенанг, в Малайзії, дуже симпатично і смачно — через мікс культур: тут тобі і Індія, і Китай, і малайці — і все на відстані одного кварталу. Індонезія — це як сотня країн в одній. Ми проїхали всю Суматру, Яву, жили кілька місяців на Балі. Вражає і найбільше вулканічне озеро в світі Тоба, і древні індуїстські храми Прамбанану, і вулкани Яви після виверження, з мертвими чорними випаленими лісами, і безтурботна легкість у повітрі на Балі з його нескінченними церемоніями і святами. Але найкрутіші відчуття — ти десь на дорозі, без карти, попутками добираєшся до океану. Зупиняєш вантажівки з відкритим верхом. Двадцятою машиною доїжджаєш до місця, де закінчується острів, туристів тут не буває. Ти бачиш найкрасивіший захід сонця і знаєш: і сто, і кілька сот років тому все було так само. Тут зупинився час. Зелені ріки рисових полів, селяни, які обробляють землю мотиками, й сонце над океаном. Потім був Сингапур — по праву, місто майбутнього. І на відміну від малайзійського Куала Лумпура я комфортно почувалася у бетонних джунглях. Багато зелені, сучасні архітектурні рішення, хороша інфраструктура, є підземні переходи. Ти ніби не в Азії, відпочиваєш від надокучливих людей, які пропонують тобі мотобайк, сонячні окуляри чи якесь віяло від спеки. Навіть в арабському та індійському кварталі. Правда, все неймовірно дорого на тлі іншої Азії. Нам пощастило, був День незалежності Сингапуру — безкоштовний транспорт зберіг наш скромний бюджет, і ми навіть дозволили собі повноцінно харчуватися.

— Наталю, наскільки я знаю, ти подорожуєш із чоловіком. Зрозуміло, що подорож азійськими країнами — це не звичайні подружні будні. Були моменти, коли здавалося, що шлюб може не витримати?

— Повінчали нас журналісти в якійсь зі своїх статей. Але довідку про шлюб не дали, тому поки ми залишаємося просто закоханою парою, а то, може, хтось образився, що їх на весілля не покликали. Але в деяких країнах, особливо мусульманських, краще казати, що подружжя. Я не впевнена, що в Києві наші стосунки витримали б так довго, а в умовах підвищеного адреналіну — витримують. Бо вдома ти можеш образитися, розвернутися, піти, а тут у нас — спільний рюкзак і один телефон на двох. Поки почнеш ділити все це, то й охолонеш. А потім приходить мудрість не приймати рішення імпульсивно. Почекати, як воно буде, коли зміниться настрій. Спільна подорож — це найкращий спосіб перевірити стосунки. Це найкращий спосіб також навчитися йти на компроміси і поступатися. Не лише найгірші риси характеру проявляються, а й найкращі теж. Тому подорож — непоганий спосіб освіжити почуття, згадати і зрозуміти, чому ви вирішили бути з цією людиною. А якщо не зростеться, то це ж краще, ніж жити довгі роки разом в ілюзії.

Перельоти з України і назад — це найбільша стаття витрат

— Що найскладніше під час подорожей?

— Це все індивідуально. Мені важко заснути в місці, в якому некомфортно. А доводиться ночувати інколи в наметі там, де застала ніч. Або в дешевому азійському готелі, коли думаєш, що краще було б в наметі. Я дуже зла, коли голодна, а в дорозі не завжди виходить дотримуватися режиму харчування. Скажу так: якщо ви хочете попрацювати зі своїми страхами та комплексами — подорож найкраща терапія.

— Твоя подорож — це лише країни Азії?

— Поки так, але я не планую. Хотілося в Австралію, дуже вже близько до неї підпливла, але не дали, на жаль, візу. Мій бюджет наразі дозволяє лише Азію. Країни Південно-Східної Азії дорожчають із кожним днем, це помітно, тому для тих, хто сюди збирався, але не доїхав: у вас від сили залишилося років два, бо потім може бути не по кишені.

— Щодо фінансів: як дорого обходиться така поїздка? Яка з країн була найдорожчою? І чи можуть бути такі подорожі дешевими й економними?

— Перельоти з України і назад — це найбільша стаття витрат. Але й тут можна викрутитися, шукати акції, пересадки. Внутрішньоазійські перельоти дешеві. Наприклад, щойно купила квиток iз Далату до столиці В’єтнаму міста Ханой усього за 10 доларів. Можна їхати автостопом. Можна купити мотоцикл, проїхати всю країну, а потім його продати за тією ж ціною. Поїсти завжди можна за два долари, а то й дешевше. Ніколи не забуду смачну каву та смажені персики на індонезійському базарі, на двох ми заплатили півдолара, а персиків узяли ще з собою. Якщо зупиняємось десь надовше, то розвідуємо місцеві базари. Це колоритно і на 10 доларів можна накупити смакоти на тиждень. Але за умови, що ви приймаєте правило їсти локальну їжу. Нема молочних чи кисломолочних — змирилися. Нема хліба — рис. Ще важливо вчити місцеві мови. Хоча б кілька фраз. Тоді продавці називатимуть вам справжню ціну, а не туристичну. Подорож може бути економною, якщо ви відмовитесь від багатьох речей, до яких звикли, і приймете правила життя тієї країни, в якій перебуваєте. Зрештою, люди відправляються в дорогу, щоб відкрити нові горизонти. Культурні та соціальні також. Хоча в мене бувають напади гастрономічної нетерпимості, я йду в супермаркет по колу і снікерс. Стає легше.

Хочу гарячу ванну і чорного хліба

— Як вдається виживати, лише на збереження чи, можливо, десь підпрацьовуєш?

— Дуже актуальне питання, бо фінанси — це те, про що в бюджетній подорожі не забуваєш ні на хвилину. Постійний калькулятор у голові. Переводиш iз валюти на валюту, порівнюєш. Нарешті, мені здається, я навчилася рахувати гроші. Можна економити на житлі, використовуючи каучсерфінг. Це програма, в якій знаходиш місцевих, котрі запропонують тобі житло в обмін на спілкування англійською чи культурний обмін. Це круто — бо ти бачиш життя таким, як воно є, а не ресепшен готелю: як у цій країні їдять, сплять, миються. Це завжди вражає. Інколи шокує. Але тут ти завжди в гостях. Є інша програма — яку ми використовуємо зараз — це волонтерство. Ти знаходиш людей, які надають тобі житло та їжу в обмін на кілька годин твоєї праці на день. Це може бути екопоселення, ферма, хостел чи інший туристичний комплекс. Зараз у Далаті ми даємо один урок англійської на день за житло та їжу. Звичайно, можна знайти підробітки. Викладати іноземні мови. Або підпрацьовувати туристичним гідом. Опановуйте практичну професію — бармена, перукаря, кухаря, для масажистів, інструкторів фітнесу, йоги, серфінгу чи дайвінгу завжди знайдеться робота в дорозі. З творчих професій — фотограф або музикант. Але пам’ятайте, що ви в цій країні — туристи, тож, відповідно, дозволу на роботу немає. Тому підробляйте подалі від поліції. Звичайно, можна знайти і роботу за професією, офіційно. Але це вже інша історія. Це вже не мандри, а життя в іншій країні.

— За чим найбільше сумуєш?

— За батьківськими обіймами, за теревенями з друзями і Подолом вихідного дня. Не вистачає робочого драйву, дедлайнів, презентацій, але це, якщо ти засиджуєшся на місці. В дорозі драйву вистачає. Хочу гарячу ванну і чорного хліба.

— Якщо заглибитись, то що, на твою думку, загалом дають подорожі?

— Ти пізнаєш себе. Мені здається, що всі ці тисячі кілометрів — це дорога до себе.