Блиск і біль української «нафтопереробки»

У 1963 році Григорій Омелянович Лісничий очолив нафтопереробну і нафтохімічну промисловість України. На цей час нафтопереробні заводи (НПЗ) переробляли близько 4 млн. тонн нафти. Перед виходом Лісничого на пенсію в 1988 році українська «нафтопереробка» могла переробляти понад 50 млн. тонн нафти.

Заводи порізали на метал...

Для цього, на додаток до чотирьох існуючих, за його ініціативи та безпосереднього керівництва було побудовано два потужні НПЗ у Кременчуці (1966 рік) і в Лисичанську (1976 рік). Крім цього, реконструйовано заводи в Дрогобичі, Надвірній, Одесі та в Херсоні. На сьогодні українські НПЗ, в особі єдиного Кременчуцького НПЗ, переробляють близько 2 млн. тонн нафти.

Решта потужностей у значній частині демонтована, частково законсервована. Тож за 24 роки Незалежності України руками нових власників при байдужості всіх гілок влади майже повністю знищена одна з найприбутковіших галузей країни. Ще близько десяти років тому один мільйон тонн переробленої нафти поповнював щорічно бюджет країни на 600 млн. гривень.

Після виходу на пенсію Григорій Омелянович очолив Всеукраїнську асоціацію працівників і ветеранів нафтопереробної і нафтохімічної промисловості України. У статусі президента асоціації Г. О. Лісничий не міг змиритися з таким нищенням його дітища. Адже будівництво нового НПЗ потужністю 8 млн. тонн вимагало тоді понад 3 млрд. долларів США, а тут знищено потужностi чотирьох таких заводів, котрі щорічно поповнювали б бюджет на 20 млрд. гривень!!! Тому щорічно кожному з президентів, керівникам уряду і РНБО Григорій Омелянович у своїх доповідних записках обґрунтовано звертав увагу на недопустимість такого варварського ставлення до вітчизняної «нафтопереробки».

Адже нафтопереробна галузь є складовою енергетичного сектору держави, від якого залежить безпека країни. У відповідь приходили (якщо приходили) одні відписки або приймалися формальні рішення, котрі ніхто і не думав виконувати. В результаті ми поставлені перед фактом відсутності якісної нафтопереробки — реконструювати існуючі НПЗ складно, особливо враховуючи вимоги щодо захисту навколишнього середовища та енергозбереження. А нові НПЗ не будують.

Ювілей, якого не помітили

Чому так сталося з однією з «найбрендовіших» галузей нашої країни — питання риторичне і свідчить, швидше, про фундаментальні прорахунки в державотворенні.

Нагадаємо, що в 2013 році Дрогобицькому НПЗ виповнилося 150 років. Це легенда світової «нафтопереробки», один iз перших нафтопереробних заводів світу. Будь-яка інша країна зробила б таку подію (ювілей) національним святом за участі світової нафтопереробної спільноти, а тут хіба що декілька ветеранів між собою сумно погомоніли про минулу славу своєї «ГАЛІЦІЇ», таку назву носив колись цей завод.

Славу піонерів нафтової промисловості «заробили» львівські аптекарі Ян Зех та Ігнацій Лукасевич, які в 1853 році, вперше в історії, отримали освітлювальний гас та застосували його в гасовій лампі. 31 липня 1853 року — дата першого використання гасової лампи під час нічної операції в одній iз лікарень Львова — вважається офіційною датою народження світової нафтової промисловості. Славу львівських винаходів у галузі «нафтопереробки» продовжив у Львівській політехніці на кафедрі технології нафти і газу всесвітньо відомий учений Станіслав Пілят, до якого на консультації приїжджали фахівці з найпотужніших нафтових фірм світу. Але це було колись...

До речі, один з авторів цієї статті був свідком дійсно сумного факту на прохідній Дрогобицького НПЗ на початку двотисячних років: кілька ветеранів цього заводу зіскучилися за своєю роботою і хотіли відвідати виробничі установки, на яких вони працювали до пенсії. Серед них були представники робітничих династій третього, четвертого поколінь. Але керівництво заводу не давало на це дозволу. Тоді подумалося про принципову «неправильність» проведення приватизації підприємств в Україні. Як ми вже бачимо, крім економічного злочину, який посприяв в знищенню «нафтопереробки» в Україні, завдано образи усім попереднім поколінням українських нафтопереробників, котрі творили ці підприємства і які так цинічно у них відібрали.

Нема законів — нема роботи!

І основною причиною такого стану речей є недолугі закони, особливо коли вони стосуються стратегічних галузей, від яких залежить безпека країни, в тому числі нафтопереробна галузь, яка повинна надійно забезпечувати Збройні сили України і народне господарство паливно-мастильними матеріалами. Державні органи, відповідні міністерства, СБУ, РНБО повинні мати законодавче право не тільки контролювати діяльність стратегічних підприємств, а й приймати рішення щодо забезпечення ефективної їх діяльності.

Причину припинення роботи вітчизняних НПЗ їх власники пояснюють дороговизною нафти і, відповідно, нерентабельністю виробництва. Проте на сьогодні нафта подешевшала втричі, а нафтопродукти ми продовжуємо імпортувати і продавати за цінами попередньої вартості нафти.

Чому власники НПЗ не користуються нагодою і не відновлюють роботу своїх заводів, щоб виробляти значно дешевші нафтопродукти? Причин кілька. Головна — на реконструкцію «радянських» НПЗ ніхто не дає кредитів. Не менш важлива — нашому агресору вигідно знищувати енергетичну безпеку України. Внутрішні причини — імпортерам нафтопродуктів вигідно на цьому добре заробляти, а власникам заводів не хочеться ризикувати величезними коштами на придбання нафти та модернізацію НПЗ.

Тому потрібне втручання Президента в законодавчий процес щодо створення таких законів, які б гарантували відповідальність кожного власника за належну діяльність стратегічно важливих підприємств. У розроблення цих законів та контроль їх дотримання повинна бути залучена і РНБО. При небажанні або неумінні власників розвивати свої підприємства, які відповідають за енергетичну безпеку країни, потрібно ці підприємства у них відбирати. Такий досвід у світі є — наприклад, в Австрії, після виходу звідти радянських військ.

Як подвоїти держбюджет

Але уявiмо собі, що знову постане українська «нафтопереробка». Де взяти в стані війни такі великі кошти на придбання нафти? По-перше, спочатку можна працювати на «давальницькій» нафті, залучаючи власників нафти ставати акціонерами НПЗ. По-друге — зацікавлювати країни з нафтовими родовищами, які, як правило, не маючи в достатній кількості своєї сільськогосподарської продукції, можуть розраховувати на агропродукти України. Для цього потрібна комплексна співпраця кількох міністерств під керівництвом довіреної особи глави держави.

Також потрібна політична воля керівництва країни для будівництва нових нафтохімічних комплексів. Автори вже писали про це в «УМ». Є для цього необхідні напрацювання, а щодо інвестицій на будівництво заводів та коштів на придбання нафти було написано вище. Крім цього, наприклад, не потрібно забувати про можливість випуску облігацій, акцій тощо, тобто знаходити найрізноманітніші кошти для кооперації суспільних зусиль у створенні енергетичної безпеки України. Словом, варіанти є, треба хотіти і працювати.

Але все це стане можливим за умови, коли до відновлення нафтопереробної промисловості будуть залучені висококваліфіковані фахівці, патріотично налаштовані на державотворчу працю. Тут повинна також стати у пригоді галузева академія, яка, на жаль, до цього часу ще не сказала свого авторитетного слова.

Крім забезпечення України вітчизняною паливно-мастильною продукцією, надзвичайно важливо розбудовувати автомобільні дороги, розвивати існуючі та створювати нові транспортні коридори, щоб по максимуму використати географічне розташування України. Є розрахунки, що лише завдяки належній організації транспортних коридорів можна подвоїти бюджет України. А для доріг потрібен якісний дорожній бітум, який можна виробляти на новозбудованих (або відновлених) НПЗ, використовуючи при цьому і імпортну, і вітчизняну високов’язку нафту.

Тож вітаємо всіх працівників нафтогазового сектору, особливо працівників та ветеранів багатостраждальної нафтопереробної промисловості, з Днем професійного свята з побажаннями доброго здоров’я та вірою у відродження вітчизняної «нафтопереробки».

Богдан МАКСИМОВИЧ, головний інженер проекту ДП «Львівдіпронафтохім»,
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, екс-представник Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки