Днями київський Будинок одягу відчинив двері для художників, арт-кураторів, перформерів та зацікавлених мистецтвом осіб — там запрацювала бієнале «Київська школа». «Завтра це місце стане ареною спільного міркування. Ми усвідомлюємо, що дійство відбувається на тлі складних історичних подій», — сказав на відкритті один із кураторів бієнале Ґеорґ Шоллхаммер.
Особливу увагу привернули інсталяції Ricardo Basbaum. Знайшлася людина, яка вирішила своєрідним перформансом привернути увагу до себе: юнак із табличкою «F*ck biennal». Як виявилось, це молодий архітектор, який представився Ігорем Волановичем. Бунтівник вирішив висловити свою думку стосовно бієнале: «Протест уже закладений в людині від народження. Хоч мені й не все тут подобається, але я не проти такого мистецтва. Я просто вважаю, що повинна бути критична думка. Мені не подобається бездумна популяризація символів. Наприклад, у Європі ментальність перейшла на інший цикл, а в нас усе ще лишився протест проти гноблення».
На бієнале буде представлено шість мистецьких шкіл: Школа викраденої Європи (яка розташована вже безпосередньо у приміщенні Будинку одягу), Школа переміщених осіб, Школа образу і доказу, Школа пейзажу, Школа самотності та Школа реалізму. На відвідувачів чекають понад 20 подій: публічні дискусії за участі художників, істориків та політологів, кінопокази та виставки. Бієнале триватиме до 1 листопада, вхід на всі заходи організатори вирішили зробити вільним.
У Національному художньому музеї України у рамках Київської бієнале-2015 відкрився проект Вільяма Кентріджа (ПАР) «Я не я, кобила не моя». Вісім анімаційних сюжетів базуються на авторській сценографії до опери Дмитра Шостаковича «Ніс» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Роботи — про візуальну мову радянського конструктивізму, а також взаємодію людини та політичного режиму. «Цей проект поєднує гоголівський «Ніс», згадку про репресії й абсурд сталінських часів та естетику авангарду, — каже Юлія Ваганова, заступниця директора з виставкової роботи та міжнародної співпраці музею.— Вільям Кентрідж досліджує протистояння людини чомусь іншому: державі, уряду, сталим звичаям».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
