«Дякуємо Путіну, що він недооцінив український народ»

«Шановні українські мільярдери: якщо ви кого скривдили — верніть учетверо»

— Війна змінює всіх. Вас, отче, вона теж змінила?

— Безумовно. Ми, священики, начебто звичні до смерті й у мирному житті, але коли ти на сходi, розумієш, що стаєш більш жорстким, категоричним, не маєш гнучкості, стаєш дуже прямим, починаєш говорити речі, які багатьом не подобаються. На війні все просто, бо там немає понтів. І філософствувати немає часу, бо коли летить куля чи снаряд «Граду», а він летить із швидкістю, удвічі більшою, ніж швидкість звуку, і якщо ти це почув, значить, ще живий, не до філософії. Коли хлопці проходили підготовку на Житомирському полігоні, я вирішив стрибнути з парашута. Без підготовки, бо ніколи не стрибав, у моєму віці та й при моїй вазі, це було більш ніж легковажно, але... Для мене це було важливо. По-друге, це важливо було для інших, щоб вони розуміли: ти готовий переступити будь-який бар’єр, якщо треба буде переступати з ними. Солдати мають побачити в тобі побратима. Як мінімум, ти не маєш стояти вище над ними. Не треба боятися зануритися в бруд війни заради духовного й фізичного життя людини. На війні немає напівтонів. Там або чорне, або біле. Але священик не може допомагати собі на війні тими способами, якими допомагають собі хлопці. Священик, який починає вживати алкоголь, перестає бути священиком. Він має допомагати їм шукати Христа. Він є в кожному, його треба просто пробудити. Завдання священика на війні — не навчити бійців вірити в Бога, а бути носієм Христа серед них. Принеси їм Христа. Хтось візьме, а хтось ні, можливо, пізніше, колись. А може, твоя молитва вбереже когось із них...

— Багато ваших колег стоять нині перед дилемою: служіння Богові і народу: як знайти тут золоту середину?

— Ловлю себе на думці, спілкуючись із колегами, які на сходi: ми починаємо втрачати відчуття того, хто ти є. Чи ти воїн духовний, чи просто воїн? Дехто почуває себе зручніше вже у військовій формі, аніж у рясі. А багато хто геть не ідентифікує себе з воїном. І це правильно. Є священики-гречкосії, які переконані, що місце священика серед пастви, яка є тут. А є священики-воїни, яким не сидиться на місці, які йдуть у військові підрозділи, бійці яких не лише воюють чи освячують крашанки, а ще п’ють горілку, матюкаються, курять. Ти йдеш туди й на тобі відбиток цього всього. Лікаря потребує хворий, а не здоровий. Чому тягне на схiд? Бо там багато хворих людей. Вони ж на зламі, там дуже тяжко. Якщо хтось осуджує воїна за якісь його недоліки, навіть за ту ж пиятику, поїдьте самі й покажіть! Вчи не словом, а ділом. От чую часом від людей: «Я не буду помагати тим алкашам!» Братчику, сам автомат у руки — і вперед. Я не прихильник того, щоб священики завтра брали зброю до рук. Але вважаю, що кожен має бути готовим до того, коли виникне така необхідність. Ми ж не можемо сказати, що старозавітні люди, які вірили в Бога, не воювали. Мій знайомий батюшка любив їздити у Донський монастир у Росії. Він розповідав, що його подивувало там найбільше: на території цього монастиря стояло стільки військової техніки, як у нашому музеї війська з написами «За родину!», з дарчими написами «від такої-то церкви для перемоги над фашизмом». У Другій світовій російська церква формувала колони військової техніки, вносячи свою лепту в перемогу над Німеччиною. А росіяни зараз засуджують українське священство за підтримку своєї армії. Вважаю, що українська церква нині має стати духовною бронею Української армії. Російська не готова стати такою бронею. Якщо церква не підтримує цього — значить, то не українська, а російська церква в Україні.

— Вам дорікають, напевне, що ви благословляєте людину на вбивство?

— Я на вбивство ніколи не благословляв. Що таке вбивство? Це свідоме бажання забрати життя людини заради вигоди або заради своїх інтересів. На війні — це захист твоєї землі. Тим паче Україна не веде загарбницької війни, а будь-яка визвольна війна виправдана. Я ніколи не вважав, що когось благословляю на вбивство. Так само, як і на Майдані. Я не благословляв українців на вбивство «беркутівців», а на те, щоб вони захистили Україну. Багато бійців звертаються до мене з цією проблемою, їх мучить те, що вони вбивали. Я їм кажу: «Твоє завдання — захистити свою землю. А коли війна закінчиться — помолитися за всіх, кого ти змушений був убити». Серед німецьких солдат теж було багато вчителів, лікарів, робітникiв, які просто були мобілізовані, вони теж померли, не захищаючи ідеї Гітлера, а думаючи, що вмирають за Німеччину. До речі, серед «сепарів» теж є багато звичайних людей, обманутих, які теж думають, що вони захищають свою землю. Ми хоча б розуміємо, що не захищаємо нашу владу чи адміністрацію Президента, а своїх дітей, онуків, дружин, а вони? Знаєте, якби можна було розділити обидві сторони в цій війні за іншими ознаками, я взяв би найкращих представників української і російської націй i поставив би по один бік, а по інший — усіх негідників, наших і їхніх. І тоді б я з піснею ішов на таку війну. Ми дуже скоро її виграли б. Шляхтичі духу, українські та російські, прогнали б усіх негідників, які є в Україні та Росії. І те національне об’єднання, що виникнуло б унаслідок цієї спільної перемоги, було б найпотужнішим у світі. Це не моя крамола, до речі. Цю думку поділяє багато людей, особливо на сходi. Бо що таке гібридна війна? Коли два мільярдери, як мінімум, хоча у нас їх трохи більше, перевіряють сферу своїх впливів за допомогою смертей простих воїнів. Хтось десь втрачає, як, до прикладу, Ахметов, а хтось здобуває. Коли прості українці збирали для армії по 5 гривень, я не чув, щоб хтось iз наших мільйонерів сказав: «Я даю мільйон». Мені неприємно за наших багатіїв. Не можу до них застосувати слово «шляхетний». Згадую, коли були важкі часи в Європі, не військові, а економічні, в одній iз європейських країн багаті люди запропонували збільшити податок для них, щоб оплатити державні борги країни. В Україні я такого не бачу. Тому кажу: «Панове мільйонери, ви не шляхетні! Немає вам чим хизуватися». Маючи яхту і не маючи шляхетності, ти залишаєшся хамом. Недарма народ придумав: не дай Боже з хама пана. На превеликий жаль, у нас хами стали панами. Пам’ятаєте, коли Христос зайшов до митаря Закхея, і люди почали нарікати, що він зайшов до грішного чоловіка, що сказав Закхей? «Господи, коли кого скривдив — верну вчетверо й половину свого добра віддам бідним». Шановні українські мільярдери: якщо ви кого скривдили — верніть учетверо. І, будь ласка, в часи, коли Україна страждає — половину добра віддайте на армію. Тоді ви можете сказати і підтвердити, як сказав Христос: «Оце є син Авраама». А поки що ви є синами Іуди й Каїна.

«Дуже важко любити Україну, коли тобі пропонують віддати за неї життя»

— За вашими відчуттями, що нас очікує найближчим часом?

— Відносно війни маю відчуття, що вона дуже скоро розпочнеться. Українці, будьте готові, не тіште себе ілюзіями, не повторюйте помилок 1936—1938 років, коли думали, що Гітлер захопить певну частину Європи й зупиниться. Нічого подібного, Путін не зупиниться. І справа не лише в ньому. Знаєте, прийшов нещодавно на сільське кладовище в Маяках і сказав: «Війна буде». Люди сміття викидають під чужі могили. І зараз кажу кожному українцеві: в тому, що відбувається війна, а вона може бути ще серйознішою, винен кожен iз нас. Тому що того, що має бути, а це любов до Бога і землі, дарованої ним, у нас немає. Ми тільки філософствуємо: «Дайте нам хорошого президента», який виноситиме за нас сміття. Люди добрі, так не буває! Якось прочитав прекрасну істину духовного старця, до якого підійшов учень і запитав: «З чого починається істинна віра і духовність?» Старець відповів: «Не гримай так сильно дверима». І все? «Поки що все». Українці, духовний розвиток починається з елементарних речей: не лихословте, бо до того часу, як в Україну прийшов москаль, ми не лихословили: не пийте так, бо до того часу, як до нас прийшов москаль, український народ не пив. Не смітіть на своїй землі, наші прадіди боготворили землю, бо вона дана Богом. Тоді не буде війни. Думаєте, коли, грубо кажучи, здохне Путін, вона відразу закінчиться? Путін то здохне, а чи здохне путінізм у кожному українцеві? Ось у чому проблема. Маленький Путін сидить у мізках кожного українця, і маленький Янукович. І ви хочете, щоб закінчилася війна? Та не закінчиться вона. Бо це сміття, накидане на могилках, було накидане вже під час війни. Нічого не змінилося. Ми не міняємося. Немає духовної єдності, немає національної єдності, мовної, моральної елементарної. Тому маємо стільки проблем. Так звана лінія розмежування, яка проходить на сходi, вона є і в Києві, Тернополі, Львові, Чернігові, Херсоні. Це лінія розмежування між двома категоріями людей: ті, які люблять Україну, і ті, які використовують Україну. І поки тих, хто любить Україну, не стане більше, у нас буде війна. От і все. Коли мене питають: «А ви дуже любите Україну?», відповідаю: «Вчуся любити». Сказати, що я люблю Україну — це бути готовим віддати за неї все. Дехто вважає, що він любить Україну, бо любить себе в Україні.

— Малооптимістично звучить. Невже інший сценарій неможливий?

— Ще одна крамола, але я так думаю: демократичним шляхом Україна не вибере собі керівником людину, яка шанує Бога. Ви ж не можете стати президентом, бо не маєте стільки грошей. А двом богам служити не можна. Починаючи служити грошам і йдучи у велику політику, людина втрачає Бога. Хай мене хтось спробує переконати, що я не правий. Це Бог сказав: двом панам служити не можна. Вибираючи пана, який оцінюється мільйонами і мільярдами, ти втрачаєш пана, який оцінюється вічністю, тобто Бога. На превеликий жаль, війна з Росією, яка приведе до зміни нашого політикуму, неминуча. Бо тоді залишаться лише ті, хто любить Україну. Дуже добре любити Україну, коли ти маєш за це мільйони. Дуже важко любити Україну, коли тобі пропонують віддати за неї життя. Я вважаю: жоден український керівник не готовий віддати життя за Україну. Тому вони не мають права бути нашими керівниками. Українські князі і гетьмани йшли попереду війська, а не позаду. Якщо вже на те пішло, я не люблю Йосипа Сталіна-Джугашвілі, Але віддаю йому належне, бо його сини воювали на фронті. Я не можу любити царя Миколу II, якого називали кривавим, хоча не треба перебільшувати, я читав його історію. Але віддаю належне йому, аристократу духу, хай російському, хай самодержавцю, бо його дочки були санітарками в госпіталях під час першої світової війни. Я можу поважати цю людину, яка не належить до української спільноти. Та не можу сказати цього про сучасне українське керівництво. І хай вони мені заперечать. Нехай завтра чиясь дочка піде в «госпітальєри», є такий підрозділ на фронті, або чийсь син піде служити на передову. Це надихнуло б націю! І не треба тоді розказувати, що твій син десь був на фронті, але невідомо де. Син Сталіна відкрито був на фронті. Давайте завтра робитимемо облави на мажорні клуби й збиратимемо там гарних, здорових захисників України. А то шукають майбутніх солдатів і захисників у маршрутних таксі і тролейбусах.

— Але саме Путін і допоміг українцям відчути себе нацією...

— Так, він усе прорахував і готувався до цієї війни давно. І розвалював не лише нашу армію, а й деякі європейські, як виявилося. Він усе добре прорахував, але не прорахував лише один фактор, який проаналізувати логістично неможливо. Це — дух нації. Дуже дякуємо Путіну, що він недооцінив український народ. А недооцінивши наш народ, він найперше недооцінив Бога. Саме український дух завдяки самопожертві українських добровольчих батальйонів і української нації через волонтерів зупинив російського агресора. Я свідомо наголошую не на самопожертві волонтерів, а всієї нації, бо волонтери — це лише ланка, що пов’язала армію і народ. Путін, зруйнувавши нашу армію, силові структури, контррозвідку, економічну систему, не зміг зруйнувати ідею, бо її зламати неможливо. Вона посіяна була, як мінімум, в українських лісах українськими повстанцями, які вмирали до 1956 року, знаючи, що помруть і більше нічого не буде, одначе «Здобудеш волю, або згинеш в боротьбі за неї». Є певні революційні закономірності. 2004 рік — революція без крові, 2014-й — революція крові. Якщо знову нічого не змінюється — стежте за історією військових переворотів. Це не мої забаганки, а історія. Якщо людина не вчить історію — це не моя вина. У нас поки що нічого не змінилося. Раби не мають любові не до рабства, а до тих, хто перестав бути рабом. І навіть не рабовласників вони ненавидять, а тих, хто вийшов із цієї системи рабства. Нині багато українців перестали бути рабами, і багато хто ненавидить їх за це. Тому що багато хто не зміг перестати бути рабом. Рабом грошей, влади, гріха, своїх амбіцій. Багато хто не хоче визнавати цього і боротися. Чому Бог узяв за першооснову апостолів, звичайних рибалок? Тому що вони не переоцінювали своїх можливостей. Хто йшов рибалити в Ізраїлі? Неграмотні, найнижчі верстви населення. Всі інші старалися вибитися в люди. Але Бог обрав саме рибалок, тому що в них не було того, що було у фарисеїв і книжників — гордині. Шановні керівники України, наступним керівником держави буде людина, позбавлена великою мірою саме цього почуття. Це буде людина, яка гордитиметься не собою, а Богом, який є над Україною, і Україною, яка в нього під ногами. Двома речами: Богом на небі й Україною, яка під твоїми ногами, твоя земля. І це буде людина без великих мільярдів у банках. Як Давид: був пастухом, став царем.

— Нам би хоч сантехніка, як у Польщі...

— Ви читаєте мої думки. В Україні буде краще. У нас буде радикальніше в хорошому розумінні цього слова. Ми не маємо часу. Тому Бог буде достатньо радикально в Україні поступати.

Не пробую і, думаю, дасть Бог iз розуму не зійду, пробувати досягнути мудрості Божої, бо вона непізнана й незрозуміла. Єдине, що можу однозначно сказати: сьогодні Бог має плани стосовно України. І я не заставляв себе в це повірити, й не тому кажу так, що я український націоналіст і цього не приховую, але прошу не плутати український націоналізм і російський шовінізм, це геть різні речі. Завжди порівнюю біблійний момент страждання багатостраждального Іова. Чому це сталося? Щоб показати сатані — на прикладі однієї людини відбулася боротьба, і ця людина, втративши все, не втратила Бога. Україна нині перебуває в такому ж самому становищі. Є дві надпотужні сили, тобто сила Божа і значно менша сила диявольська, між якими відбувається спір за душі вже цілої країни. І сьогодні йде спір за цілий народ. Сатана каже: «Ти дав, Боже, Україні гарне географічне розташування, геополітика тут може розвиватися, землі прекрасні, клімат, мудрість людей дуже велика. Ми розсіяні, як єврейський народ, і мудрі, і весь час шукаємо ту землю обітовану, і єгипетський полон у нас свій, бо вже скільки років у ярмі і завжди знаходився той, хто любив нас у кайданах. Чим не новий вибраний народ Божий? Сатана каже: «А ти забери в них». І помаленьку в нас почали забирати. Ми втрачали незалежність, не мали мудрих керівників, втрачали економічно, прийшли до реального зубожіння. А тепер у нас забрали і мир. Спір цей продовжується. А що зробить український народ? Прокляне Бога чи скаже так, як сказав Іов багатостраждальний: «Бог дав, Бог узяв. Нехай буде ім’я Господнє благословенне віднині і довіку»? Він тим переміг Сатану. Тобто якщо український народ не зневіриться, якщо використає навіть той самий заклик Степана Бандери «Бог і Україна», що означає: на першому місці Бог, а потім Україна, яка тільки з Богом може розвиватися, якщо ми це зрозуміємо і на першому місці поставимо Бога й Україну в різних аспектах, тоді все у нас вийде. Бог, люблячи нас, змушений допускати великі випробування.

«В Україні до влади прийде геніальна людина»

— І довго нам блукати своєю пустелею?

— Я оптиміст, великий оптиміст. Бог нам дасть відстояти Україну на світовому рівні, на світовій шаховій дошці. І ми не будемо пішаками. Поки що Україна є навіть не пішаком, а дошкою, на якій розігрується велика партія. Але світ недооцінює Україну, тому що дуже скоро вона буде ключовою фігурою у геополітиці. І не тому що ми того хочемо. Того хоче Бог. Україна буде зобов’язана показати світові Христа. Не в розумінні звички, а Христа живого, жертовного, якого так усім бракує. Європа більш секуляризована, більш світська, там євро, там долар, а в Росії маленький лисий бог. А Україна має шанс. У нас не так небагато часу, щоб показати світові перевагу Христа над дияволом, над мамоною, над грошима. Бог дасть нам ці сили й Україна стане на рівні Київської Русі Ярослава Мудрого. Я переконаний, що ми досягнемо такого рівня і побудуємо велику державу. Ви знаєте, чого найбільше бояться демоноприхильники? Найбільше вони бояться геніїв, а найбільше духовних геніїв. Бо їх непросто прорахувати. Всіх президентів вони прораховують, розказують їм, як країнами керувати, на всіх у них зібрано компромат. А геній — це був пастух, а став цар. Був робітник — став керівник держави. Він пройшов до управління державою на крилах Бога, а не на якихось хитросплетіннях людей, які керують світом. Тому я кажу: шановні богопротивники, в Україні до влади прийде геніальна людина, яку ви не зможете прорахувати. І найстрашніше для вас, ідолопоклонники, що ви не зможете її вбити. Тому що це буде людина Божа, і об камінь не спіткнеться вона ногою своєю, як читаємо в 90 псалмі: «Ангели понесуть його на крилах своїх». Так що бійтеся. Це еволюційний процес. Це еволюція Дарвіна в хорошому розумінні цього слова. І повірте мені, світ буде здивований. Тому що є дуже простий принцип, він з Біблії: з нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся. Ми хочемо жити на своїй території, будувати своє суспільство, майбутнє своїх дітей. Хіба це забороняється законами світової спільноти?

— Отож маємо готуватися до великої битви?

— Я не знаю, скільки триватиме ця війна. Одні кажуть десять років, може, трохи менше, але вона буде довготривалою. Років вісім-десять тому я читав у російських ЗМІ цікаву статтю «Последствия возможного вооруженного конфликта на територии сопредельного государства». І тільки зараз згадав цифри, які там фігурували про кількість жертв у цій війні: 200 тисяч з боку російської армії і 3 мільйони з боку населення цього «сопредельного государства». Тобто все пророблялося у планах Кремля давно. Ми не маємо такого військового потенціалу, як Росія. Але вони одного не розуміють: у них немає мотивації. У Путіна є мотивація, а в російських солдатiв її немає. Тому все буде добре. Я ніколи не був у Москві, і я стверджую: з Божою допомогою на Красній площі буде парад зведених військових підрозділів України, в якому я візьму участь як священик. Ми так само промовимо «Отче наш», і священики стоятимуть на Мавзолеї, а вся Красна площа читатиме «Отче наш» і співатиме Гімн України. І дуже багато москвичів нам у цьому допоможе. Тому що є дуже багато росіян, хоча є і багато москалів. Гадають, хто кого захопить: Росія Україну чи Україна Росію? Я вважаю, що ніхто нікого не має захоплювати. Ми маємо звільнити російський народ від москалів. Усе. У цьому нам допоможе Бог.

Попереду в нас дуже багато хорошого. Дай Боже до того дожити. Зараз відбувається процес очищення нації. І платимо ми за це дуже високу ціну. Гине багато хороших людей. Чому сьогодні Росія програє? Не Росія, а москалі, бо Росія — це Ахеджакова, Гафт, Бронєвой, Єфремов... Російський актор Леонід Бронєвой сказав, що має вирости не одне покоління, поки ми почнемо розуміти одне одного й українці пробачать Росії. У мене в селі сусід спалив усі свої машинки, бо на них було написано «Зроблено в Росії» і там був російський прапор. Дитині п’ять років. Тому москалі повинні зрозуміти: таку країну вони не здолають. Країну, яка має такі духовні скрижалі, де діти сьогодні не просто співають Гімн України, а моляться, його співаючи, і «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» теж, здолати неможливо.

— Чи розуміє сьогодні це світ?

— Світ поки що недооцінює Україну, і навіть зброї нам не дають. «Айдар», коли тільки починалися бойові дії в зоні АТО, стояв із саперними лопатками проти кадировців. А дай українцям «джевеліни», вертольоти «апачі»! Світ направив до нас своїх інструкторів, і ці інструктори зрозуміли, що їм немає чому вчити українців, їм самим треба вчитися у наших бійців. Бо воїн — це не навчена одиниця бою, це людина, яка внутрішньо є воїном. Краще у підрозділі буде сто чоловік, аніж тисяча, які не є воїнами. І це кажуть на передовій. Дайте нам десять чоловік, які прийшли добровольцями і вміють воювати, аніж сто чоловік, за якими ще треба дивитися. Оця спільнота воїнів уже викристалізувалася, можливо, ще не до кінця, але й далі буде. Поки вся Україна не стане Майданом. Не в розумінні боротьби з владою, а в розумінні боротьби за країну в її геополітичному розумінні, і в розумінні духовному. Навіть якщо настане мирне життя, вони все одно будуть воювати за нову Україну: з чиновниками, бюрократами, для них війна не закінчиться, бо вони відчули смак перемоги. Тому хочу сказати сучасним корупціонерам: у вас нічого не вийде! Бо є люди, готові воювати до останнього за перемогу. І ці люди викристалізувалися на війні.

— Саме їх бояться найбільше?

— Звичайно. Найбільше бояться тих, хто є воїном з ідеологічною базою, тобто майданівців, тих, хто пішов на війну не заради шматка хліба, а за ідею. Це зараз їхні сім’ї тероризують, вони втратили годувальників, а держава зволікає з допомогою, ніби спеціально для того, щоб сказати: «Не будьте добровольцями, бо бачите, що буде з вашими сім’ями». Але як тільки виникне необхідність захищати нашу землю, у нас знову стануть десятки, сотні тисяч. Даю вам стовідсоткову гарантію. Викристалізуються нові командири, лідери. Нація не може народитися так швидко. Кожен сьогодні мусить запитати в себе: що я робитиму, коли розпочнеться великий геополітичний злам, тобто війна? Хтось думає над цим уже, комусь ще не дійшло. Але всі мають знайти відповідь на це питання. Бог дає нам можливість зорієнтуватися. Вже сьогодні формується воїнство українське. Поки що на рівні думок, ідей у головах людей. Та воно вже сформоване. І Бог знає про ці думки, він починає цих людей зводити, знайомити між собою. Тобто сьогодні на небі формується добровольча українська армія. Вже сьогодні викристалізовуються українські гетьмани, отамани, сотники, десятники, які вестимуть за собою решту. Чому не було цього рік тому? Ми не готові були до цього. А за цей рік хто мав втекти, той утік за кордон. Хтось і досі відсиджується у кукурудзі. Хай сидить, бо він не воїн. Кукурудзу теж комусь треба садити. Хай хтось пише вірші, складає пісні, організовує тил, який працюватиме на перемогу. Тобто кожен має зайняти свою нішу. І внесок у цю перемогу матері, яка молиться за воїнів, не менший, ніж внесок воїнів, які воюють на передовій.

— Ми нарікаємо, що не всі українці усвідомили, що у нас іде війна, люди розважаються у барах, гримлять салюти. Чому так?

— Повірте, коли війна постукає у двері кожного, всі мобілізуються. Зараз мобілізовано приблизно 30 відсотків населення. Коли критична маса мобілізованого населення перевалить за 50 відсотків — такий народ перемогти неможливо. Дайте зброю 4 мільйонам українців — і в Росії будуть великі проблеми. Бійці «Айдару» підбили російський танк, замаскований під «ДНРівський». Хоча це була Кантемиріська дивізія, і в його екіпажі був полковник запасу, майор, а під робочим одягом у них були парадні кітелі з орденами й медалями. Ці вояки тряслися з переляку, бо перед тим убили двох наших хлопців вісімнадцятирічних. Ми запитали в них: «Що ви тут робите?». Їм пообіцяли великі гроші і що через два тижні вони вже захоплять Київ: «Нам пообещали, что вы будете встречать нас с вилами и косами». А виявилося, що українці ще якусь зброю мають. І навіть вилами можуть воювати чи саперними лопатками, як «Айдар» під Щастям. Тоді зброю видали не всім. Озброєна група поїхала шукати кадировців, які шастали на околицях, а на базі залишилися хлопці неозброєні. Вони пішли на склад і випросили хоч саперні лопатки. І саме в цей час на базу приїхали дві машини з кадировцями. Хлопці наші на три-чотири кинули по брезенту машин лопатками, напевне, в когось попали, бо хтось зойкнув. І бойовики поїхали геть. Бойовики подумали, що тут якісь головорізи стоять, якщо навіть зброю не застосовують. Уже потім сміялися наші, а тоді не до сміху було. Що було б, якби ті застосували зброю? Тому й така слава про «Айдар» пішла. Сепаратисти говорили, що це взагалі спецназ США. І коли йшли у наступ, вибирали будь-який напрям, аби не той, де стоїть «Айдар». Це вже зараз багато випливло правди про цей батальйон, і неправди. Для мене він залишиться тим «Айдаром» зразка 2014 року, бо це справді були воїни світла.

«У Росії здебільшого процвітає християнський атеїзм»

— Як ви відреагували на те, що вас, священика, волонтера, «ДНР» внесла до списку «каратєлєй»?

— Був дуже здивований, коли знайомі зателефонували й розповіли про це. Перше, що спало на думку: чи не переоцінили вони мене? Не подивувався б, якби потрапив у список «пособников» чи «сочуствующих», але відразу в карателі мене зарахували. Це серйозно. Скажу толерантно: нерозумних жителів України вистачає. Звісно, певні переживання за своїх рідних є, не за себе. Тому двоякі відчуття, якщо бути відвертим. Один священик якось сказав: «Священик виживе при будь-якій владі». А я тоді подумав: я не хочу виживати, я хочу жити. Тому всі кінці для мене відрізані. Попереду або квітуча Україна, або мене немає в такій Україні, як уявляють її Путін, Медведєв та вірні Московського патріархату. Квиток у мене в один кінець, і потяг мій рухається в одному напрямку — до побудови християнської України. І зустрічати Путіна хлібом-сіллю я не збираюся. Проблема Росії в тому, що там нема Христа. Один керівник держави під час сповіді, коли в нього запитали, якого він віросповідання, відповів, що він православний атеїст. У Росії здебільшого процвітає християнський атеїзм. Там нема Христа. Християнство передбачає основну заповідь — любов. Якщо в православ’ї немає любові, то там немає Христа. Воно стає зовнішньою надбудовою, а його внутрішня сутність — Торрічеллієва порожнеча, абсолютний нуль. Тому сьогодні в Україні йде війна і за Христа, який дає шанс здобути перемогу, духовну й фізичну. Ніяка мета не варта засобів, що суперечать християнству й любові. Я не вважаю, що для досягнення мети можна вбити, вкрасти, принизити. Це не та мета.

— Не можу не запитати у вас про міжконфесійні стосунки. У Маяках, де ви є настоятелем церкви, що належить до Київського патріархату, є ще одна церква, що належить до УПЦ МП. Уже давно тліє суперечка за храм, тривають судові позови. Чим змінилася ця ситуація через події на сходi?

— Я порахував, скільки наші люди пожертвували для армії. 70 тисяч гривень тільки в грошовому еквіваленті, окрім купленого автомобіля. І я кланяюся всім. Попри нестатки, вони дуже багато роблять і дають усе, що можуть. Приємно, об’єдналися різні верстви. Для одного перерахувати 100 гривень на картку — велика сума, бо людина могла б якогось кавуна за ці гроші купити чи ще щось, а вона перераховує на армію. Дають і ті, що мають більше. І десять тисяч, і двадцять. Єдина вимога — люди мають тобі довіряти. Коли знають, куди ці гроші підуть, вони не шкодують. Із різних, до речі, єпархій жертвують. До кого не звертався — ніхто ніколи не відмовив. От і відповідь. А стосунки між священиками й церквами? Взагалі я людина стримана. Але на 9 травня, під час поминання загиблих, не стримався. Коли ми почали відправу за упокій, московські батюшки відійшли вбік і не стали з нами молитися. Бо з нами, бачте, молитися не можна. І тоді мене прорвало. Я сказав, що це не священики, навіть не батюшки, а москальські попи. Це попи, яких не поважала навіть Катерина ІІ. Це попи, яких ніхто не поважав. Є російські священики, я їх поважаю. А є москальські попи, і я їх не поважаю. Москальський піп — це паразит, який живе на українській землі і п’є українську кров. Це винуватець майданівських смертей і смертей хлопців, які гинуть на сходi. Москальський піп — це дуже страшна, паразитна людина. Катерина казала, правда про Білорусь, що ці землі можна захопити за допомогою «русского чиновика, русского учителя и русского попа». І сьогодні те саме відбувається в Україні. Путін добре розуміє, що Україну можна завоювати москальським чиновником, москальським вчителем і москальським попом. Нічого не змінилося, хоч пройшло 300 років. І поки у нас будуть, я не кажу різні конфесії, а москальські попи — буде все це у нас творитися. Це якийсь недосвященик. Ти не розумієш, чи він узагалі кого-небудь любить. Ну що для нього є: ідея «русского мира», батюшка-Путін прийде? Коли дивлюся оці маразми, як священики цілують йому руки, ікони з нього пишуть — невже таке можливо? Це жахіття! Повірте, я добре розрізняю росіян і москалів. І в церкві так само. Знаю російських священиків, чудових людей, інтелігентних. Один із них якось сказав мені: «Я хоч і в російській церкві, але страшно не люблю москалів».

У 90-х роках ми були у Франції, коли ще були семінаристами. Вивчали досвід західноєвропейських схiдних церков. У Страсбурзі прийшли до великого церковного комплексу, де жив митрополит. Підійшли до воріт, якийсь дідусь відчинив нам їх. Ми походили по території, а потім пішли на зустріч із митрополитом. І заходить у залу той самий дідок, тільки в митрополичій одежі. Ми були в шоці. Питаємо, чому він сам відчинив нам ворота? «Мені не важко». Тільки людина, яка шанує себе і поважає Бога, може таке сказати. Ви уявляєте Кіріла, який відчиняє вам ворота? Думаю, ні. Як же він до такого опуститься? І знаєте чому? Тому що у ньому немає Бога. Він ніколи вам ворота не відчинить. Та людина, яка не готова відчинити вам ворота, яка не готова прибрати бруд в державі — вона без Христа. Не треба боятися прибирати бруд. Я не скажу, що я праведник. Мені до праведності, як пішки до неба. Але мені не соромно покосити траву біля церкви чи помити підсвічники. Навпаки, вважаю, що Бог дає таку привілею, бо гріхів у мене купа і треба щось робити, щоб їх трохи зменшити. Сьогодні такий час, що не треба священику боятися взути кирзові чоботи, взяти в руки вила й почати розгрібати г...о. Звичайно, всім хочеться бути ювеліром й обробляти дорогоцінне каміння, робити з людей діаманти духовні. А хто буде з вилами і в чоботях?

— На Волині деякі громади УПЦ розпочали процес переходу до Київського патріархату, через що помітно підвищився градус міжконфесійної напруги. Чи варто у цей непростий час розхитувати ще й міжконфесійний мир?

— Я не є прихильником міжконфесійного миру в тому розмінні, як розуміє його Московський патріархат. Це нагадує ситуацію, коли вам приставили пістолет до скроні й кажуть: «Чекай, не застосовуй сили». Зараз вони приставили нам пістолет до скроні. А не дай Бог щось змінилося б і прийшов би Путін, вони всіх нас розстріляли б. Нехай повертаються в історію, в часи знищення Київської митрополії за соболів і золоті червінці, у часи, коли знищували українську автокефальну церкву, коли знищували українських священиків, у той час, коли їх, московських священиків, знищували в Росії, розпинали на царських воротах, а монашок кидали в туалет і топили. А тепер вони співпрацюють із Компартією колишнього СРСР. Знаєте, я готовий на міжконфесійний мир зі священиками, які сповідують Христа. Я не готовий на мир iз Сатаною. Вони нас сатаністами називають. А я кажу — подивіться на себе. Це моє відкрите звернення до московських священиків — так, ви нічого не можете зробити на сходi. Але хоча б один священнослужитель Московського патріархату, який сьогодні взяв у руки зброю і закликає до війни, відлучений від російської церкви? У нас є такий випадок, коли священик із Закарпаття просто потримав у руках автомат, хоч і не воював, був відлучений від церкви. А сьогодні на сходi у терористичних підрозділах «Восток», «Заря» багато воює російських священиків. Вони відлучені від церкви? Де принциповість, у них церква чи клуб за інтересами? Тому розказувати мені про міжконфесійну толерантність і мир не треба. З ким мир? Зі священиком, який має серце диявола? Ніколи. Коли до Христа прийшли фарисеї, він що їм сказав: «Ваш батько диявол». Тому я скажу тим священикам, які підтримують сепаратизм, які відкрито воюють проти України: «Ваш батько диявол». І ви — мої вороги, з вами ніякої толеранції не буде. І пощади теж. Та толеранція коштувала нам сотні, тисячі життів наших хлопців. Життя одного москальського попа має для мене меншу ціну, ніж життя прекрасних українських віруючих хлопців, які загинули на сходi.

Мені дуже сподобалися слова одного нашого воїна, який сказав: «Я що, повинен ще питатися у когось права захищати свою землю?!». Мені здається, це право має кожна людина і воно дароване їй Богом. І я буду захищати свою землю. Я готовий пробачити всім, коли в Україні настане мир. Я не готовий вже тоді зводити рахунки. А поки миру немає, я буду відстоювати інтереси тих людей, які за мою землю, за мою країну, за моїх побратимів. Ті люди, які будуть розказувати, що Путін наш брат, — мої вороги. Кажуть, Путін мій брат у Христі. Путін брат у Христі? Він брат у дияволі. Ті, хто любить Путіна, любить диявола. Вони мої вороги. Все просто і ясно. Мости спалені. Шляху назад немає. Це все одно, що любити Каїна, бо він дуже гарно вбив Авеля. Або Іуда гарно зрадив Христа. Не може бути компромісу в даній ситуації. Бо ми просто втратимо Україну.