Любов Якимчук за останній тиждень презентувала «Абрикоси Донбасу» в Одесі, Вінниці та Києві. Поетка родом із Луганщини, тому нинішня трагедія її рідної землі прочитується чи не у кожному рядку вірша. У Києві вона прочитала публіці вірші про території, понівечені воєнними діями, та про покалічені людські життя.
Ця збірка визрівала вже давно, проте Любов відчувала якусь певну її незавершеність. Поезії, які авторка написала протягом останнього року, стала власне тим, що зробило збірку стрункою, виваженою та цілісною. Сама ж назва, за словами Любові, просто не могла бути іншою. Вона з’явилася навіть раніше за саму книжку. Часто ще до її появи чимало людей думали, що «Абрикоси Донбасу» вже давно є на полицях книгарень. «Якби була окупована інша частина України, то ситуація була би схожою... Не думайте, що на Луганщині чи Донбасі люди якісь не такі... Ми говоримо, що ці люди зрадники, — це ненормально», — впевнена поетка.
«Минулого тижня снаряд потрапив у хату моєї бабусі. Добре, що вона була зі мною в Києві», — розповіла Любов Якимчук. Поетка допомогла своїй сім’ї виїхати, але що робити з людьми, які фізично не можуть полишити територію, хто їм допоможе? Любов Якимчук поділилася своїм «фантастичним досвідом» виступів із віршами в компанії Жадана та інших поетів у Слов’янську та інших містах сходу, де на події приходило більше 700-800 людей. Спосіб спілкування за допомогою віршів вона назвала дуже ефективним. Особливо, коли це слухачі, які не бояться висловити свою точку зору, дискутують, діляться думками.
Любов Якимчук зачитала кілька віршів із нової збірки та уривок з поеми «Абрикоси Донбасу», що була написана ще 2012 року. Вірші виявилися, «на жаль, автобіографічними». Тут є і болючі рядки про батька, який тяжко працював, аби зігріти Донбас вугіллям, про особливу дівочу красу, яку можна збагнути лише на заводах, де старанно працюють жінки. Донбас — то інакший світ, який час від часу вкривається абрикосовим цвітом та загрозливими «териконами».
Протягом найближчого часу «Абрикоси Донбасу» презентують ще у 12 містах.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
