Вільні жінки вільного чоловіка

Віднедавна ім’я Геннадія Афанасьєва у всіх на вустах. Так, iдеться саме про того кримчанина, якого в останньому слові згадав Олег Сенцов і який наважився «зіпсувати свято» самому ВВП. І не у затишно-безпечному Лондоні чи Брюсселі, а в Північно-Кавказькому військовому окружному суді Ростова-на-Дону. І зіпсувати так вiдчутно, що вся зодягнена у прокурорські мундири та суддівські мантії челядь московського царя справі зарадити нічим уже не може.

Ідеться про «справу» Олега Сенцова та Олександра Кольченка, по якій Геннадій проходив одним із головних «свідків» — за таку «співпрацю» «Мосгорсуд» ще раніше йому та Олексію Чирнію «милостиво» дав сім років колонії за статтею «тероризм». Однак на суді Афанасьєв відмовився від своїх слів, заявивши, що його змусили обмовити хлопців під тиском. Як саме, згодом Геннадій розповів адвокатові — протягом десяти днів від арешту його били, надягали на голову протигаз і перетискали шланг, під’єднували до тіла дроти і пускали електричний струм, позбавляли сну, погрожували згвалтуванням і тим, що його матір потрапить в «автомобільну аварію». А за «правильну поведінку» обіцяли зменшити термін, відправити на нормальну зону або навіть узагалі відпустити за кілька років на волю: мовляв, сам Путін широким царським жестом помилує «націоналіста, який розкаявся». На якомусь етапі Афанасьєв не витримав. ФСБ вирішила, що цього разу перемогла. Однак чоловік одразу ж вирішив, що на суді відмовиться від брехні. Спочатку думав зробити це ще на власному, але той проходив у закритому режимі й ефект від такого демаршу був би нульовим. І він вирішив дочекатися судилища над Сенцовим та Кольченком...

Утiм це майже все, що більшість знає про Геннадія Афанасьєва. Набагато меншому колу відомо, що він був цікавим фотохудожником, любив відкривати для себе людську душу, та й із Сенцовим, ще до арешту, він шукав зустрічі з професійних міркувань. Нагадати про це вирішили друзі Геннадія, які в галереї 32Vozdvizhenka ArtsHouse на місці праісторичного урочища Гончарі-Кожум’яки організували персональну фотовиставку Афанасьєва.

Ця невеличка експозиція (більшість робіт Афанасьєва, як і професійна апаратура, були конфісковані ефесбешниками під час арешту та обшуку в квартирі) змушує іншими очима подивитися на той, іще довоєнний, світ, у якому жив майстер, і на його внутрішній світ. 12 фотопортретів — усі жіночі — чітко структуруються в протиставних парах: пара кольорова почергово змінює пару чорно-білу. Над усім підноситься принцип контрасту — не лише зовнішньо-візуального контрасту світла і кольору, а й дисонансного поєднання вже суто екзистенційних, пов’язаних із внутрішнім вибором, станів душі. Жінки чуттєві, які окрилено ідуть назустріч коханню, і жінки, закуті в панцир тамованої аскези, жінки, впізнавані у буденному житті, і жінки подаленіло-екзотичні (фотопортрет у східному вбранні — безсумнівна алюзія на кримськотатарський культурний ареал)... Якщо спробувати визначити те, що їх об’єднує, то крізь хащі дефініцій виразно проступить спільний для героїнь усіх фоторобіт прикметник: вільні. Не скажу — щасливі, бо на багатьох обличчях — печать непозбутнього трагізму, не скажу — задоволені (бо то — стан раба, якого вчасно погодували), але вільні. Свідомі свого вибору і шляху, на який ступили власною волею...

Ці фотопортрети — перша персональна фотовиставка Геннадія Афанасьєва. «Він любив знімати портрети, пейзажі. Він мріяв про цю виставку, тому ми вирішили здійснити його мрію, хай і в такий спосіб», — розповів «УМ» один з її організаторів Алім Якубов. На відкритті можна було придбати футболку з портретом Геннадія. Виручені гроші були передані мамі Афанасьєва, яка також була на відкритті виставки. Вона приїхала до Києва в пошуках підтримки офіційних інстанцій і щиро сподівається, що її син таки буде на волі.

Узагалі, мистецтво — це привілей людей вільних. Вільних без огляду на те, в яких декораціях змушує їх життя грати свою автентичну роль. Геннадій Афанасьєв був вільним у доокупаційному Криму, він лишається вільним і в путінській в’язниці: на відкритті виставки його друзі розповіли, що там він багато читає, займається англійською та іспанською мовами, прагне вивчити кримськотатарську, мріє про нові виставки. Бо мрія — це теж привілей вільних...