Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Олесь Гончар писав: «Як би ви не вважали, що добре знаєте Гоголя, він стане вам ще ближчим, якщо відвідаєте його рідні місця». Відвідуєш і рідні гоголівські місця, й усі інші куточки чарівної Полтавщини (або місцини, які належали колись до Полтавської губернії), пов’язані з іменами геніїв української та світової літератури, — коли береш до рук нещодавно виданий фотоальбом «Літературна Полтавщина».
Книжка переконливо унаочнює: серед українських країв Полтавщина — безперечний лідер за кількістю і значенням талантів, народжених тут. Можливо, розгадка цього феномену в красі землі полтавської, а ще — в особливій душевності й духовності люду, який населяє цю серцевинну область України. «Нема на світі кращого місця, як Полтавська губернія. І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і вишні, і черешні, і всякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди — усе є, усього багацько», — так писав Євген Гребінка.
Саме Полтавщина була особливо дорогою для Тараса Шевченка, дарма, що народився на протилежному березі Дніпра. Полтавський часопис «Просвіта» розповідає: «Тричі приїздив Т. Г. Шевченко в Україну і тричі відвідував Полтавщину. На Поділлі і на Волині був лише по разу, а сюди заїжджав за першої нагоди. Тому слово «відвідував» неточне. У період знаменитих «трьох літ» (1843—1845) Полтавщина була для Кобзаря як домівка: тут він і жив, і писав вірші та поеми, і займався малярством. Вірні друзі та добрі знайомі («Мій Якове добрий...» — писав про Я. П. де Бальмена) давали поетові прихисток та умови для творчої праці. По-особливому тепло і щиро ставився Тарас Григорович до краю, який виплекав Сковороду, Котляревського, Гоголя. Багато полтавських доріг і стежок проїхав і пройшов поет. Багато міст, містечок, сіл, хуторів бачив він на Полтавщині, цікавився їхньою історією, малював їх краєвиди. Коли б зібрати докупи назви всіх полтавських сіл і урочищ, що в них він тоді побував, ми мали б довжелезні реєстри».
Фотоальбом «Літературна Полтавщина» нарешті з’явився завдяки багаторічній праці зі збирання матеріалів для нього відомого журналіста, письменника, публіциста, фотомитця, ветерана газети «Літературна Україна» Сергія Козака. Автор фотоальбому завжди ставив перед собою високо підняту планку. Громадянську і професійну. Тож і краєзнавчо-філологічна «Літературна Полтавщина» вийшла такою ґрунтовною, живою і, в найкращому сенсі, академічною. Автор розповідає про понад 200 письменників! Ще згадуються музиканти, маляри, артисти, науковці, меценати.
Про «Літературну Україну» не можна не згадати, бо книжка вийшла у серії видань часопису, яку на волонтерських засадах підтримують соратники Івана Багряного (також родом iз Полтавщини), а саме — Фундація ім. І. Багряного зі США. До речі, у 1990-х роках Сергій Козак був головним редактором газети, що пiсля війни постала за активної участі Багряного, — «Українські вісті». Діаспора запросила його на роботу як одного з найяскравіших публіцистів «ЛУ».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>