Над Богом-Бугом

Протягом десяти днів у місті Вінниця команда із художників, культурологів, митців, архітекторiв, громадських діячів працювала над культурно-мистецьким проектом «Над Богом». Завданням для митців стало відновити закинуте приміщення кінотеатру, відмити його від бруду, пилюки і зробити на 10 днів культурно-мистецьким простором для вінничан. Організатором заходу став вінничанин, який зараз працює куратором мистецького напряму Українського кризового медіа-центру, що в Києві, — Леонід Марущак. Він пам’ятає кінотеатр «Росія» ще з дитячих років: «Цей кінотеатр був заснований ще в 70-х роках і раніше вінничани активно його відвідували, проте на початку 90-х він став закинутим приміщенням, де, як бачимо, і по сьогодні ніхто не використовує це хороше приміщення». Разом із Леонідом до заходу приєдналося більше 30 митців, які працювали над своїми творами сучасного мистецтва і в кінцевому результаті були представлені в кінотеатрі.

Не релігійний майданчик

Організатори взялися за трансформацію пам’яті історії міста. «На сьогодні питання декомунізації у мистецтві для митців — це одне із найнагальніших питань», — коментує «УМ» кураторка проекту Аліна Якубенко. «Особисто я проти того, щоб знищувати справжні витвори мистецтва. Завдяки цьому проекту ми прагнемо показати, що не варто знищувати, руйнувати, а можна знайти альтернативу, яка створить щось нове і водночас не зруйнує старого», — впевнена вона.

У перші дні частина відвідувачів, звертаючи увагу на назву «Над Богом», думала, що заходи якимсь чином пов’язані з релігією. «Коли я в перший день пішла на заходи, моя подруга відзразу ж запитала, чи це пов’язано з Богом і релігією. Довелося дорослій жінці розповідати історію назви нашої річки Південний Буг», — розказує «УМ» відвідувачка проекту, викладачка місцевої школи Ірина Мартиненко. Насправді ж назва проекту має досить просте пояснення. Бог — це історична назва річки Південний Буг, яка протікає у Вінниці. Загалом же проект мав на меті знайти рішення у складних питаннях декомунізації у мистецтві та культурі, адже на сьогодні є два варіанти — це знести, зруйнувати або ж заклеїти радянські символи національною символікою. За словами організатора проекту Леоніда Марущака, команда митців намагалася знайти третій, альтернативний, варіант для вирішення цього питання.

Прикладом стала мозаїка радянських часів, розташована у центрі міста. Проте після прийняття декомунізаційних законів активісти спершу частково облили її чорною фарбою, а згодом заклеїли синьо-жовтим стягом. Організатори ж проекту запропонували міській владі третій варіант. На місці, де розташована мозаїка, встановили навпроти неї дзеркало на всю площину і назвали це місце «Музей тоталітаризму». «Таким чином ми нічого не руйнуємо і водночас нагадуємо людям про тоталітарне правління тодішньої влади. Цю ідею я підгледів на венеціанській бієнале: інсталяція з дзеркал, за якими сховано панно. Обираючи між знищити, консервувати чи перенести, я прагнув створити щось схоже і з цього», — розповідає Леонід. «У мене виникло запитання: чи можна під прапором України приховувати радянське? Чи це потрібно?» — додає ідейник. У свою чергу, на питання, чи співпрацює міська влада з командою митців, пан Марущак відповів, що вони не проти, але підтримувати ініціативу проекту «Над Богом» навряд чи будуть, оскільки у міській раді Вінниці погоджувальний документ на встановлення інсталяції підписали лише на одну добу. Відтак «Музей тоталітаризму» демонтують, а на його місце, швидше за все, повернеться синьо-жовтий стяг.

Гуртом легше

Загалом люди активно долучалися до дискусійних клубів, обговорень та ініціатив, більше того, в результаті деякі з місцевих активістів усебічно готові підтримувати такі проекти, проте основне питання полягає у коштах, оскільки на те, щоб повноцінно створити в старому кінотеатрі культурно-мистецький простір, який функціонуватиме, потрібна значна сума, якої зараз немає у місцевому бюджеті. «Зайшовши в приміщення у перший день, ми були просто шоковані з того, що побачили в кінотеатрі. Усе просякло старезним запахом, пилюка була повсюди, бруд. Якщо чесно, я навіть не думала, що настільки захоплюся цією ідеєю і щодня поспішатиму на заходи до кінотеатру. Це справді дуже круто, коли відбуваються такі події і люди по-іншому можуть дивитися, здавалося б, на втрачені вже приміщення, речі», — розповідала «УМ» учасниця проекту, вінничанка Оксана Мельник. Кураторка проекту Аліна Рубан зазначила, що її приємно здивувала така ініціативна підтримка від тих, хто відвідав проект: «Але знаєте, це страшно, адже значна проблема полягає в тому, що люди просто не мають доступу до мистецтва. Можливо, вони б і активніше до цього долучались, якби частіше таке бачили», — зазначає вона.

Організатори вважають, що декомунізація, перш за все, повинна відбутися в головах людей, а вже потім можна змінювати щось і навколо: «Подивіться, оце є яскравий приклад декомунізації», — вказує на інший кінотеатр, який розташований у центрі міста, організатор заходу Леонід Марущак. На приміщенні кінотеатру великими літерами написано «Родина». «У Радянському Союзі цей кінотеатр мав назву «Родина» як Батьківщина, а зараз, якщо сприймати його українською — це «Родина» як сім’я. І необов’язково змінювати назву, знищувати напис, достатньо в голові змінити і сприймати це по-іншому. От це і є приклад тієї декомунізації, про яку ми говоримо людям».

Як результат

У день закриття культурно-мистецької резиденції команда митців показала результат того, що можна було зробити із закинутим кінотеатром за 10 днів. Протягом цього часу всі бажаючі могли долучитися до майстер-класів українських митців, допомогти у прибиранні кінотеатру. Ще під керівництвом відомих українських художників намалювати портрет, який у кінцевому результаті був представлений в інсталяції відомої української художниці Жанни Кадирової, яка протягом 10 днів збирала роботи місцевих митців, задля того, щоб показати людям локальну художню діяльність талановитих вінничан. Окрім цього, в експозиції взяли участь картини, які малювали відвідувачі резиденції в день майстер-класу. Митці навчали людей, які не мають художньої освіти, створювати справжні потртрети: «Коли я приїхала у Вінницю і почала збирати роботи у місцевих художників для своєї інсталяції, я була просто шокована. Повірте мені, з культурою і мистецтвом у Вінниці все більше, аніж добре. Проблеми з популяризацією. Люди, які долучалися до нашого проекту неодноразово запрошували нас приїздити ще, бо вони, до цих 10 днів, ніколи такого не бачили», — коментує «УМ» Жанна Кадирова. Жанна зуміла зібрати серед місцевих мешканців близько 200 картин, вона зробила з цієї інсталяції просто феноменальний ефект. Кожен відвідувач по одному міг зайти до зали, виходячи на сцену, де зазвичай транслюється фільм, а в залі на нього дивилися 200 картин відомих людей, митців і знаменитостей. Як розповідає Жанна, основним її завданням було показати, що кожна людина — це особистість і її неформальне сприйняття може багато що змінити. «Зазвичай ми приходимо в кінотеатр подивитися на зірок. А я вирішила змінити цей стереотип, адже кожен із нас — зірка і завдяки цій інсталяції люди змогли себе відчути на сцені, а зірки спостерігали за ними», — ділиться своїм секретом iз «УМ» художниця.

На другому поверсі, де в 90-х роках перед кіно люди зазвичай забігали у кав’ярню, організатори влаштували також виставку робіт українських сучасних митців, над якими вони працювали протягом 10 днів перебування у Вінниці.

«Я все-таки хочу вірити, що, незважаючи на те, що грошей немає, це мало кому потрібно серед владних представників, люди таки зможуть переосмислити і, можливо, вирішать власними силами щось змінювати, робити. Вірю в те, що за рік ми знову приїдемо сюди і зможемо проводити такі проекти вже на чомусь свіжішому. Ми відкрили двері, а людям варто лише зайти в них», — говорить кураторка культурно-мистецької резиденції Аліна Рубан.