«Сокіл», який став «яструбом»

      Український хокей нині переживає далеко не найкращі часи. На хвилі безгрошів’я й перспектив дорости до більш-менш значного рівня на Батьківщині десятки наших талановитих юнаків від’їжджають за кордон, приймають громадянство інших країн і стають, по суті, втраченими для нашого хокею. Один із таких гравців — 20-річний Антон Бабчук, який робив перші хокейні кроки в Києві, а тепер приїздить сюди лише для того, аби побачити родичів та старих друзів. Під час дитячого турніру на Кубок Олексія Житника кореспонденти «УМ» спілкувалися з 20-річним земляком у дворику біля ковзанки «Авангард».

      — Антоне, ти грав у хокей у Києві лише до 14 років...

      — Так, уперше я став на ковзани на «Крижинці», куди мене, трирічного, привів батько, у п’ять років почав тренуватися із «Соколом» у Юрія Крилова. Шість років тому переїхав на кращі хліби до Росії, почавши з підмосковної Електросталі.

      — Але вже два роки потому тебе задрафтував клуб НХЛ — «Чикаго блек хоукс». Як відбулася адаптація в Північній Америці?

      — За півтора місяця до драфту — вибору енхаелівськими клубами новачків — я побував у Торонто у свого агента. Проходив різні тести в кількох командах НХЛ. Сама процедура драфту в Сент-Луїсі справила сильне враження своєю організацією; до речі, тоді ж у другому раунді задрафтували ще одного нашого земляка — киянина Андрія Михнова.

      Особливих труднощів за океаном я не відчував завдяки своєму агенту, який вирішував усі побутові питання. Крім мовного бар’єру, дуже актуальна різниця у менталітеті: там усе треба робити самому, ніхто за тобою не стежитиме, мусиш сам себе контролювати. На перших порах людям із колишнього СРСР важкувато до цього звикнути, але такий підхід допомагає стати самостійним і в позахокейному житті.

      — Тобі довелося пограти в російських суперлізі та вищій лізі, американських АХЛ та НХЛ. У чому різниця між грою за океаном і в Росії?

      — Відомо, що в Америці розміри майданчиків менші від європейських, тому темп гри там дещо вищий. В AХЛ, крім «аборигенів», чимало спортсменів пристойного рівня і з Європи, але, на мою думку, хокеїсти у російській суперлізі вищі за класом від заокеанських профі з АХЛ.

      Щодо Національної хокейної ліги, то там, у складі «Чорних яструбів», я зіграв наразі всього 5 матчів, але встиг відчути атмосферу НХЛ. Це справжнє шоу, чудові арени чи не кожного матчу заповнюють до 20 тисяч глядачів, і, звичайно, зірки демонструють хокей найвищого гатунку.

      — Хто з хокеїстів входить до твого кола спілкування?

      — Переважно це росіяни, зокрема Жамнов, Карповцев, Корольов, Марков. А з Іллею Ковальчуком у нас навіть спільний агент.

      — Чи є в тебе інші спортивні уподобання, крім хокею?

      — Навіть в Америці намагаюся знаходити час, аби пограти в наш футбол. Раніше цікавився тенісом, але вже років п’ять не брав ракетку до рук. У моїй нинішній команді багато хлопців захоплюються гольфом, але я до цього байдужий. Крім спорту, люблю читати книжки.

      — Що поєднує тебе за кордоном з Батьківщиною?

      — Коли немає гарного настрою, дивлюся старі радянські фільми Рязанова і Гайдая, і стає веселіше. Американцям неможливо зрозуміти наше кіно, вони далекі від наших реалій. Дуже полюбляю українську кухню, особливо борщ у приготуванні мами.

      Я закінчив грати 1 травня, а вже за тиждень приїхав до Києва. Спілкувався з ріднею, друзями, яких давно не бачив. Майже все літо, крім двох тижнів у Туреччині, провів у столиці України. Хоча мені й подобається жити в Чикаго, улюбленим моїм містом залишається Київ. За останні роки місто стало значно привабливішим, чимало знайомих, яких я сюди запрошував, отримали задоволення від поїздки до мого рідного Києва.

      — Чи міг би ти допомогти збірній України?

      — Зараз я б із задоволенням грав за українську команду, але, на жаль, мене «заграли» за збірну Росії. З 14 років мені потрібно було торувати шлях нагору в хокеї, виходити на вищий рівень. Зробити це в Електросталі без прийняття російського громадянства і виступів за юніорську команду цієї країни було дуже важко. Якби хокей у нас в Україні перебував на гідному рівні, я б нікуди не їхав з Києва і виступав би під синьо-жовтим прапором. Але реалії інші.

      — Які в тебе особисті плани на майбутнє?

      — На даний момент я гравець фарм-клубу «Чикаго» — «Норфолка», за який, до речі, два роки тому грав ще один українець — Дмитро Толкунов. Хотілося б постійно додавати у грі, майстерності, пробитися до основного складу «Чорних яструбів» і виступати в НХЛ. Зараз у лізі почався локаут, і я не виключаю можливості повернення до Росії, де міг би грати за якусь команду суперліги.

Розмовляли Ігор ВАКАЛЮК,

Андрій ФОМЕНКО.

ДОСЬЄ «УМ»

Антон Бабчук

      Народився 6 травня 1984 року в Києві (тепер — громадянин Росії)

      Амплуа — захисник

      Зріст — 195 см, вага — 95 кг

      Виступав за команди: «Сокіл» (Київ), «Кристал» (Електросталь, Росія), «Ак Барс» (Казань, Росія), СКА (Санкт-Петербург, Росія), «Норфолк адміралз» (АХЛ), «Чикаго блек хоукс» (НХЛ).

      Чемпіон світу 2001 року серед юніорів у складі збірної Росії. Задрафтований у 2002 році клубом НХЛ «Чикаго блек хоукс» у першому раунді під 21-м номером.