Чорна справа російського вугілля

Чим погана Африка

Наприкінці 2014-го тепер уже відставлений Генпрокурор Віталій Ярема звинуватив Зіневича у купівлі неякісного вугілля. «Вугілля, яке вони завезли з Південно-Африканської Республіки, не горить у наших ТЕС. Це злочин і за це потрібно відповідати», — заявив Ярема. Навряд чи екс-Генпрокурор аж так добре розбирався у вугіллі та у фізиці: йдеться, швидше за все, про те, що при спалюванні у наших ТЕС, «заточених» під антрацит, топлива з ПАР (не такого високоякісного і з меншим вмістом вуглецю) виділяється відсотків на 20 менше тепла. Це — як версія. Адже розібратися у тому, що насправді відбувається в електроенергетиці України та у головах чиновників найвищого рангу, доволі важко. Незадовго до цього обвинувачення, висунуте Зіневичу, було принципово іншим і полягало не у поганому вугіллі, а у закупівлі його за завищеними цінами.

Цілком імовірно, що для тодішньої активності слідчих були наявні обидві причини: і переплата за вугілля, і низька якість останнього. От тільки поштовхом для слідства стали не скарги енергетиків або Мінфіну, а обурення Петра Порошенка, котрий виступив на засіданні РНБО з відповідною заявою. Відтак попередник Демчишина Юрій Продан почав ходити на допити в ГПУ, а злощасному Зіневичу пригрозили 12 роками ув’язнення.

Ці події розгорталися на тлі заяв щойно призначеного міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина про необхідність розпочати імпорт електроенергії з Росії. «В такій складній ситуації це необхідний крок для збалансування енергосистеми, і яким би він не був політично складним, це необхідний крок», — говорив тоді Демчишин.

Однак незадовго перед цим Кабмін звільнив заступника міністра енергетики ВадимаУліду за те, що той дав дозвіл холдинговій компанії «Енергомережа» імпортувати електроенергію з Росії. До квітня 2014 року одним із членів наглядової ради «Енергомережі» був брат екс-міністра Продана — Петро. Отож, іще одна загадка безкінечно заплутаної енергетичної історії: за що звільнили Уліду? За лобізм інтересів його тодішнього шефа чи за торгівлю з зовнішнім ворогом України? Якщо за останнє, то чому ніхто досі не звільнив Демчишина? Адже очільник відомства обстоює необхідність підтримання енергетичних зв’язків із Росією. Словом, справа темна, як антрацит, якого так потребують наші ТЕС.

Трохи простих істин

Але почнемо розбиратися з азів. Електроенергія — це ТЕС, ГЕС та АЕС. Атомних електростанцій в Україні чотири — Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька та Запорізька. Разом на них 15 енергоблоків. Зараз АЕС працюють на повну потужність, проте забезпечують лише 47% потреби в електроенергії. Також «у запасі» маємо каскад із шести гідроелектростанцій, побудованих на ріці Дніпро. Плюс іще дві — на Дністрі та Росі. Що стосується ТЕС, то частина з них нині перебуває на окупованих територіях, хоча станції цього профілю є також і в Центральній та Західній Україні. Всі перераховані варіанти здобування енергії перекривають лише 67% потреб України. Решту доводиться добирати іншими способами.

Є лише три шляхи забезпечення споживачів електроенергією: або імпортувати її, або купувати вугілля, або спалювати газ. Газ і без того шалено дорогий, тож це — поганий варіант. Щодо вугілля, то за часів міністра Продана його намагалися закупити в ПАР. Африканська компанія Steel Mont встигла поставити в Україну 210 тисяч тон вугілля. На цьому співпраця призупинилася. З постачальниками не розрахувались — це по-перше. По-друге, вони більше не хочуть мати з нами справу, — кажуть, що зазнають репутаційних збитків, яких не знали досі — і все через не зрозуміле їм слідство, розпочате ГПУ.

Тепер стосовно ціни. Подробиці контракту з постачальниками ПАР не розголошувались, проте у ЗМІ просочилась інформація про 86 доларів за тонну вугілля. З урахуванням доставки йшлося про 112 доларів. Як зазначав Продан, паливо закуповувалося у «прозорого трейдера», а його вартість відповідала ринковій ціні. Безперечно, це все одно дорожче, ніж брати своє, вітчизняне. Однак «свого» вже нема: антрацитові шахти залишились в окупованій зоні. До того ж фахівці стверджують, що якщо врахувати всі дотації, які закачувались у збиткову вугільну галузь до війни, вийде, що тонна донецького вугілля коштує не менше 120 доларів. Ось така арифметика.

А тепер повернемось до політики. 15 листопада 2014 року Прем’єр-міністр Яценюк заявив про те, що Україна не купуватиме вугілля у «ДНР» / «ЛНР», оскільки це є фінансуванням тероризму. Натомість Україна купуватиме електроенергію в Росії — нічого не скажеш, альтернатива виходить «гідна». Та й чи безпечно орієнтуватися на Росію у даній ситуації? Не кажучи вже про те, що підтримання з ворогом зовнішньоекономічних зв’язків узагалі є справою протиприродною. Хто надасть гарантії, що взяті на себе обов’язки Росія виконає? Уряд переконує, що іншого виходу просто не існує. Адже вугілля, котре добувається на заході України або, приміром, у Польщі, не підходить для наших ТЕС. Відтак вихід один — купувати «готову» електроенергію в РФ. Або ж — вугілля у сепаратистів сходу.

Звідки ростуть енергетичні «ноги»

Проте ніхто так і не пояснив, чим погане було африканське вугілля. І чи знає екс-Генпрокурор Ярема про те, що вугілля в принципі не може не горіти? Однак є ще більш інтригуюче питання. Чи не полягає, бува, вся суть суперечки в тому, що Продан лише намагався диверсифікувати постачання електроенергії з Росії, закупивши вугілля в ПАР? Можливо, підґрунтя конфлікту суто політичне? І ще один момент. Яку роль в усьому цьому відіграє той факт, що приватизовані українські обленерго — в руках купки олігархів, двоє з яких є російськими громадянами, а решта відома здебільшого проросійською позицією?

Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго частку має компанія VS Energy, бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує Energy Standard — дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акції 12 обленерго. Решта перебуває під контролем Ріната Ахметова (4 обленерго), Ігоря Суркіса (3 обленерго), Юрій Бойка (володіє часткою Волиньобленерго) та групи «Приват» (6 обленерго), якою володіють Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.

У розвиток цієї теми варто згадати нещодавній матеріал німецького видання Spiegel. Його автор Бенджамін Біддер викриває небажання теперішньої влади «жити по-новому», зокрема, й у тому, що стосується енергетичної безпеки. «Інтерес ділових зв’язків Порошенка поширюється, мабуть, також і на енергетичний сектор. У керівництва в Києві є план реструктуризації занедбаної галузі. Однак прибутковий державний контракт отримав давній діловий партнер Президента. І міністр енергетики перешкоджає приватизації великої мережі електростанцій, якої вимагає Міжнародний валютний фонд. Він також раніше вів справи з Порошенком», — йдеться у статті Біддера.

Автор нагадує про контракт на поставку нових трансформаторів для промислової галузі, який виграло підприємство «Запоріжтрансформатор». Підприємство запропонувало обладнання, яке коштує вдвічі дорожче аналогічних трансформаторів Siemens. А найбільшим акціонером «Запоріжтрансформатора» є Костянтин Григоришин, російський мільярдер і давній діловий партнер Порошенка. До Григоришина вельми лояльним є й міністр Демчишин, пише Біддер. Недарма він відмовив французьку компанію GDF Suez від купівлі «Центренерго». Український міністр енергетики не тільки не допомагає співпраці з потенційними інвесторами, а лише заважає їй, робить висновок Spiegel.

Сам Демчишин подібні припущення відкидає. «Бачите, не так багато тем, по яких мене можна ущипнути. Чи я якимось чином підтримую підприємства Григоришина? Система його підтримує, бо він, як бачимо, контролює досить важливі підприємства. В нього є, наскільки пам’ятаю, частка в «Турбоатомі», є в Запорізькому трансформаторному, в інших підприємствах. Не я йому продавав ті підприємства», — заявив міністр в інтерв’ю «Радіо «Свобода». 

Крапку в усій цій історії ставити зарано. Ситуацію не рятує і те, що Володимира Демчишина називають одним із кандидатів на «виліт» із Кабміну. Звільнення міністра жодним чином не нівелює торговельні зв’язки України з Росією. Їх треба розривати на найвищому рівні. І не намагатися виправдати жодними найактуальнішими причинами чи приводами. Включаючи й енергетичний.