«Тоді Ігор Сергійович передав нам дві роботи Василя Єрмілова для тематичного проекту, — згадує одна з кураторів проекту «Арлекін іде...» Ольга Мельник. — Ці дві роботи Єрмілова так і лишилися в «Мистецькому арсеналі» для тимчасового зберігання. Тоді колекція Ігоря Диченка зберігалася в Музеї історії Києва, але через складні стосунки колекціонера і нової дирекції цього закладу він мав забрати свої роботи. Ігор Диченко поскаржився нам, і ми вирішили спробувати зберігати роботи в «Мистецькому арсеналі». Підготували фондосховища згідно зi світовими стандартами. Тепер у нас зберігаються 517 творів iз колекції Диченка. Переважно це графіка і живопис, є трохи декоративно-ужиткового мистецтва і предметів археології. З Ігорем Сергійовичем домовилися: зберігаємо колекцію безкоштовно, але маємо право використовувати предмети з неї для своїх виставкових проектів. Колекціонер не продав жодного експонату своєї колекції, якими б скрутними не були часи. В «Арсеналі» для зберігання картин негайно було обладнано фондосховище, яке нарешті стало їх домівкою і затишним простором для самого Диченка. Колекція повністю сформувалася у 80-ті роки минулого століття. Дебютувала, на жаль, за кордоном. У Києві поціновувачі мистецтва змогли побачити картини лише у 90-ті».
Перші експонати для своєї колекції Ігор Сергійович знаходив... на смітнику, куди в пориві творчого гніву молоді художники іноді викидали свої роботи. Деякі твори він купував на невелику стипендію або гонорари — аванґард в радянські роки не дуже цікавив музеї і коштував дешево. У результаті колекція Диченка ввійшла до десятки найкращих приватних зібрань у СРСР, а сам Ігор Сергійович виступав консультантом провідних аукціонних домів світу. За життя Диченко намагався зберегти і зібрати якомога більше робіт видатних митців українського аванґарду. У колекцiї збереглися роботи, зокрема, Казимира Малевича, Василя Єрмілова, Олександра Богомазова, Марії Примаченко, Михайла Бойчука, а також Сальвадора Далі.
Особливе враження справляють роботи Олександра Хвостенка-Хвостова із серії «Любов до трьох помаранчів». Це були ескізи для костюмів акторів, які зіграли в однойменній опері Сергія Прокоф’єва. Сюжет опери підтверджує прихильність Диченка до образу Арлекіна: дії відбуваються у казковому королівстві, де хворого сина Короля Треф може вилікувати лише сміх. Особливі персонажі: диваки, коміки, від яких залежить доля королівства. Складається думка, що Диченко намагається донести ідею, яка мала б допомогти тогочасному суспільству нарешті вилікуватися.
Значущість велета українського малярства Олександра Богомазова, роботи якого теж є у колекції Ігоря Диченка, була зрозуміла далеко не всім арт-критикам того часу. Яскравість, надприродність кольорів, піднесення технічного прогресу, злиття форм у неймовірну суміш — ці зображення часом шокують. Утім саме Диченко був одним із тих мистецтвознавців, які справді вловили суть кубофутуризму.
Переглядаючи картини, відвідувач неодмінно зверне увагу на роботи Василя Єрмілова: лаконічність форм, незвичайний погляд на речі... Рослинний орнамент переплітається з геометрією, знайомі предмети видаються геть невідомими, новими. Єрмілов — дизайнер, який чітко розуміє, що кожен штрих здатен вплинути на глядача, і вміло цим користується. Щоб зрозуміти, що саме Диченка захоплювало в працях Єрмілова, на виставці демонструють уривок із передачі, де колекціонер дискутує на цю тему.
Чи не найкоштовнішою частиною колекціє є роботи «бойчукістів». Сумнозвісні фрески Михайла Бойчука були винищені радянською владою, як роботи зрадника, йому була вготована доля митців Розстріляного відродження. До наших днів дійшли ескізи, які дозволяють принаймні скласти загальне враження про митця, а також роботи його учнів. Ігор Диченко став одним із янголів-охоронців плодів праці забороненого художника. Звісно ж, арт-критик і сам ризикував, але тоді вже КДБ не наважувалося встромити кігті у доволі відому особистість не лише в Україні, а й за її межами.
На виставці можна подивитися й ілюстрації Сальвадора Далі, який довгий час був нев’їзним до СРСР. А також мальовничі, сповнені сонячних променів картини Марії Примаченко з казковими істотами й рослинами.
Відомо, що колекція Диченка мала дві частини: перша — твори видатних митців, титанів, і друга — роботи сучасників, друзів. До останніх можна віднести картини Анатолія Сумара. Цьому художникові пощастило творити за часів відлиги, проте плоди його праці були недооцінені й забуті, як це часто трапляється. Абстракції Сумара — яскраві, сповнені символізму та наївності.
Особливе місце займає колекція 15 арлекінів від різних авторів. Чи криється за цим образом щось містичне? Арлекін таємничий, він весь час щось приховує, грає з глядачем та інтригує. У легендах Франції цей персонаж ототожнювався з темними силами. Видатний історик мистецтва Дмитро Горбачов пояснює одержимість образом Арлекіна: «Рiч у тiм, що Ігор дуже любив творчість Семенка, який сам ототожнював себе з П’єро. Хоча, можливо, це просто прояв артистизму Диченка, його любові до театру. Адже він завжди мріяв про таке: салон, виставка його колекції та білий рояль, за яким сидить Арлекін, і лине музика. Цю мрію, хоч і з запізненням, намагалися втілити організатори події «Арлекін іде...». Ще одна мрія, яку було втілено — справжній каталог, до якого ввiйшли майже всі екземпляри, які можна нині побачити в «Мистецькому арсеналі».
...Першими зустрічають відвідувачів виставки цитати Диченка з інтерв’ю різних років. На обличчях людей виникає нерозуміння, подив, захоплення, посмішка — абсолютно різний спектр емоцій. Колажі митця виглядають надзвичайно сучасно, що свідчить про глибоке усвідомлення ним усього мистецького процесу, вміння передбачити напрям, у якому рушить арт-течія. Можливо, саме ця із багатьох здібностей Диченка допомогла йому збирати унікальні твори, скуповувати, вишукувати їх тоді, коли аванґард ще не цікавив суспільство настільки сильно. Колекціонер, вочевидь, передбачив, що згодом його колекція набуде світового значення. Водночас ставлення до аванґарду у світовому арт-колі неоднозначне. Зараз прийнято вважати, що мистецтво нарешті досягає своєї справжньої мети, еволюціонує. Проте єдиної думки, так це чи ні, немає. Ймовірно, глядач мусить відчути власним серцем, що йому говорить художник.
На пам’ять про колекціонера «Мистецький арсенал» презентував каталог робіт Ігоря Диченка — перше ґрунтовне опрацювання зібрання. У каталозі — 451 робота, всі вони перебувають на тимчасовому зберіганні у «Мистецькому арсеналі». «Ми дуже хочемо, щоб ця колекція не була розпорошена. За законом, вона належить вдові Ігоря Диченка, єдиній його спадкоємиці. Вдова має вирішувати долю колекції. Хочеться, щоб ця колекція назавжди залишилася у нас, — зізнається генеральна директорка «Мистецького арсеналу» Наталія Заболотна. — Ми дружили, він цінував і любив «Мистецький арсенал». Окрім того, з 20 серпня до 6 вересня у межах виставки запланована освітня програма, яка складається з лекцій про аванґард відомих мистецтвознавців Дмитра Горбачова, Зої Звиняцьківської, Ольги Балашової, Лесі Смирної та Оксани Баршинової. Вартість абонементу на всі лекції — 80 гривень. В передостанній день виставки авторську екскурсію проведе мистецтвознавець Дмитро Горбачов».
Виставка триватиме лише до 6 вересня, тому варто не відкладати свого знайомства з колекцією Ігоря Диченка.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
