«Паспорт здоров’я» — в наших руках

«Простих відповідей у медицині немає»

Мар’яні 42 роки. На прийом до мамолога вона прийшла після УЗД молочних залоз. Фахівець, який робив ультразвукове обстеження, сказав, що в жінки мастопатія. Мар’яна скаржиться: груди болять, наливаються, особливо біль докучає перед місячними. «Вам зробили лише ультразвукову діагностику — і ви вже панікуєте? Напевне ж, накручуєте себе, думаєте про найгірше? А знаєте, що всі хвороби починаються в наших думках?»

Ігор Семенович Ковальчук розпитує пацієнтку про її спосіб життя, уподобання, стосунки з людьми. Як часто відвідує фахівців задля профілактики? Чи вдається до регулярних самообстежень молочних залоз? А проблеми з хребтом турбують? Ігор Семенович оглядає пацієнтку. «Так, у лівій молочній залозі відчуваю ущільнення. Прошу лягти на кушетку — поглянемо, що з вашою спиною, — лікар вправними рухами ставить зміщені хребці на місце. Просить жінку підвестися. — А тепер спробуйте на дотик свої груди. Відчуваєте різницю?» «Неймовірно! Як так може бути?» — Мар’яна каже, що ущільнень у молочній залозі вже не знаходить...

Ігор Семенович веде прийом у Київському міському ендокринологічному центрі. Він практикуючий хірург-мамолог, провів багато складних операцій, в інтернеті можна знайти багато вдячних відгуків про «золоті руки» хірурга Ковальчука. У медицині, каже лікар, немає однозначних відповідей — часто вони лежать на перетині різних напрямів: вертебрології, невропатології, хірургії, гінекології, психіатрії... Адже в організмі все взаємопов’язано. Молочні залози чутливо реагують на коливання гормонального фону, на стрес, який переживає жінка. Той же остеохондроз, зміщення хребців можуть провокувати больові синдроми і структурні зміни в грудях. Аналізуючи власний 33-річний професійний досвід, співставляючи його з досвідом закордонних колег, пам’ятаючи знання і навики, здобуті під час численних стажувань у провідних закордонних клініках і медичних центрах, спілкуючись із пацієнтками різного віку, Ігор Ковальчук стверджує: здоров’я починається з поваги до себе.

— Жінка повинна кожного дня викидати сміття — з квартири, з голови, з власного життя... Тому що більшість хвороб насправді — результат неправильних, негативних думок, зокрема про себе самого, — розповідає Ігор Семенович. — З народження і до 25 років жінка набирає пік кісткової маси, формується її гормональна структура, форма тіла, помисли. Все, що ми «зліпимо» з дитини до 25 років — у способі життя, харчуванні, поглядах, — залишається з нею на все життя. Здорова свідомість формується не тоді, коли читаєш якісь жахи в інтернеті, а коли бачиш приклади людей, які звелися на ноги після хвороби, не опустили руки. Але якщо ролики на тему здоров’я та профілактики недуг набирають в інтернеті 25-50 переглядів на добу, а що сказав якийсь там політик — мільйон, то про що це говорить?

«Коли це система помилок — ми не можемо мовчати...»

— Люди переважно не думають про здоров’я, а потім чують діагноз, скажімо, «мастопатія», і лякаються...

— Проблема нашої діагностики в тому, що її роблять самі лікарі й відразу коментують. За кордоном інструментальне дослідження проводять техніки, а лікар уже формує висновок, проаналізувавши різні аспекти і погляди на проблему. Є таке поняття — УЗД-ознаки мастопатії, яким у нас усі оперують. Я не розумію — як із допомогою сонографії можна побачити ознаки дисгормональних станів? Можна зафіксувати хіба щільнішу тканину, якесь розширення протоку. А лікар дивиться на монітор і відразу ставить діагноз: кіста. Звідки ти це взяв? Адже не маєш цитології, не бачиш динаміки утворення. Ну навіщо лякаєш людину? Можна сказати так: на мій розсуд, це є небезпечно, але порадьтеся зі своїм лікарем. Та замість цього — відразу пишуть діагноз і призначають лікування.

Бувають випадки, коли ні УЗД, ні мамографія, ні томографія не дають відповіді на питання. Лише аналіз клітинного складу пухлини може прояснити ситуацію. Учора діагностував жінку на інвалідному візку. І повірити не міг: невже не можна було за рік діагностувати пухлину, яка має в діаметрі 6 см? Адже її оглядали фахівці — пацієнтці уже прооперували метастаз у хребті. Я запитую — як ви берете людину на операцію без додаткового обстеження? І це в інституті, оперує кандидат наук! Один англійський лікар якось сказав: неколегіально коментувати, коли бачиш першу помилку лікаря, так само, коли бачиш вдруге, але коли це система помилок... ми не можемо про це мовчати. Ми всі маємо право на помилку, але ця помилка має бути випадковою і не фатальною.

Я починав свою лікарську діяльність, коли прописною істиною в медицині була флюорографія й огляд гінеколога. Чому ми про це забуваємо нині? Розумію, що не можна карати немотивованого лікаря, в якого жалюгідна зарплата, менша ніж соціальна пенсія. І сімейний лікар не встигає оглянути як слід пацієнта за 15 хвилин. Огляд в американського лікаря так само триває 15 хвилин, але даруйте: у нього купа помічників, які миттю розкладають перед ним усі знімки, обстеження — і він уже бачить всю картину. А що ми можемо побачити, коли пацієнт приходить на консультацію і забуває результати обстежень удома? Я завжди кажу пацієнткам — коли йдете на прийом, покладіть у папку все, що вважаєте важливим для свого здоров’я. Але чому я маю вчити жінку вищим матеріям, якщо вона, лягаючи в стаціонар, залишає всі плівки, обстеження мамографії вдома і каже мені на прийомі: чого ви до мене причепилися?

Ось така в нас культура ставлення до власного здоров’я. Чому ми страхуємо автомобіль за 1000 гривень, а власне здоров’я — ні? Кажуть: немає коштів. Але якщо мотивована жінка, яка дбає про своє здоров’я, відкладе на картку 3 гривні в день, то матиме за рік 1000 гривень. Цього вистачить, аби зробити паспорт здоров’я: здати клінічний аналіз крові, сечі, перевірити кров на вміст глюкози, зробити УЗД молочних залоз, органів малого тазу і ПАП-тест (аналіз, який допомагає виявити клітинні зміни епітелію шийки матки. — Ред.).

«Опустити руки — гірше, ніж забути про ліки»

— Як змінити ситуацію?

— Багато залежить від мами — як вона поставить питання здоров’я своєї дитини. Колись вагітна запитала у професора: «У мене збігає 9-й місяць вагітності, я скоро стану мамою, коли краще починати виховувати дитину?» У відповідь почула: «Ви запізнилися на 9 місяців». А я б сказав — запізнилися на стільки років, скільки живете на світі.

Подивіться, що діється в суспільстві, як ціле покоління наверстує те, чого не мало в дитинстві, або розплачується за те, що мало. Хлопчик не мав у дитинстві омріяної іграшки-машинки — тепер купує шість крутих «тачок». Або мав поламану іграшку — нині має поламану психіку. Якщо дитина гралася забавкою, яку їй з любов’ю зробив її дідусь, — це позитивно позначилося на характері і самовідчутті.

Я колись провів анкетування 340 жінок по 45 різних пунктах — і дійшов висновку: спосіб життя, мислення мають великий вплив на процес лікування, сприйняття проблеми. А діагностика — то вже похідне.

Наведу один приклад: учора до мене приходила 19-річна дівчина. Коли їй було 14, вона приїхала на консультацію з пухлиною 16 см. Мама плакала: вони півроку ходили по лікарях, і чомусь гінекологи стверджували, що це в доньки так росте молочна залоза. Я досі думаю — чому ніхто не хоче забезпечити свої слова інструментальним дослідженням? Чому така безвідповідальність? Дівчинку я прооперував — під власну відповідальність, бо ми не дитяча лікарня. Заходить вона на другий день після операції і каже слова, які закарбувалися надовго: «Ігоре Семеновичу, у мене є два життя — до вас і після вас». Здавалося б, лікарю має бути приємно почути таке. А в мене сльози виступили. Не повинна дитина в 14 років ділити життя на 2 частини. Чому ми живемо в такій парадигмі: страх — не страх, пухлина — не пухлина, вилікують — не вилікують? І ось я бачу цю дівчинку через 5 років: вона — майбутній медичний психолог, здобуває освіту в університеті Драгоманова. Закохана, оптимістично сприймає життя. Ця дівчинка, яка перенесла складну операцію, пройшла через великі випробування, не втратила віри і любові до життя. Я бачу в ній майбутнє.

В іншої жінки — 40-річної — виявили рак молочної залози. Я порекомендував їй їхати за місцем проживання, порадив хорошого фахівця. Через 6 років зустрічаю її, вона каже: «Ви мені тоді не сказали правди, Ігорю Семеновичу, але я зрозуміла по ваших очах: ситуація фінішна, якщо відправляєте мене за місцем проживання. І вирішила, що хочу зберегти своє життя і свої груди. Так, я розуміла, що сама заробила собі хворобу: харчувалася абияк, вживала алкоголь, палила. Життя моє так склалося, що не маю сім’ї, відчуваю неприязнь до чоловіків. І тоді я подумала: треба змінити підхід до життя. І прожити — скільки Бог дасть. Деякі з моїх знайомих погодилися на операцію і вже померли. Померли тому, що вони нікому не потрібні... А я потрібна собі». Оце — одна з найбільших проблем: відчай і відчуття непотрібності...

У моїй практиці було кілька сумних прикладів, коли я брав жінок у програму наукових досліджень, яку проводили разом з гінекологами-ендокринологами. Лікували гормонозамісною терапією пацієнток, які перенесли рак з метастазами. За ними спостерігали фахівці, за кошти фондів робили їм подарунки до 8 Березня, тобто жінки весь час відчували увагу, турботу, їм робили безкоштовні аналізи. Вони були під наглядом 3,5 року після операції (не знаю, як далі склалося життя кожної з них, бо я вийшов з проекту). Але тоді, коли ми спілкувалися, вони ходили веселі, оптимістичні. Одна жінка прийшла до мене і прямо запитала: «Якщо я цими ліками «простимулюю» свою проблему, я ж можу померти?» — «Ну тоді не пийте ліки, — кажу. — Але принаймні 3 місяці ходіть на програму — отримаєте обстеження. Але як лікар скажу чесно: мені шкода вас втрачати. Підіть додому, запитайте чоловіка, сина — що вони вам порадять?». І ось повертається вона через тиждень і каже з сумом. «Я запитала їх. Але і чоловік зайнятий собою, і дитина. Я зрозуміла: вдома я вже нікому не потрібна без молочної залози...»

І що ви думаєте? Через неповних три місяці ця жінка померла... Людина найчастіше помирає від самотності, депресії, зневіри. Коли опускає руки. Коли не відчуває, що її життя для когось важливе.