Революція пожирає своїх дітей. Хто наступний?..

«На наших спинах в’їхали у владу, а тепер нас же і пресують», — скрушно говорить жінка постбальзаківського віку другій, і обидві сумно хитають головами, дивлячись, як кранами зносять цілий ряд крамничок-МАФів, де ще донедавна вони працювали.

Пригадую трагічну зиму 2014-го. Сильні морози. Син із друзями збирається на ніч іти на Майдан. Метнулася на районний риночок купити побільше шкарпеток — щось своїм хлопцям, а щось на Майдан, там також чиїсь діти стоять і їх доймає лютий мороз. Беру з десяток пар. Поряд розмовляють жіночки. З одного погляду зрозуміли, куди мені стільки краму, й загомоніли: «Це й мені треба щось купити, на бутерброди — ввечері піду на Майдан, віднесу хлопцям». Або інша замальовка: покупець розмовляє з продавчинею овочів на цьому ж ринку. «Це ж усі куплені на американські гроші на тому Майдані», — говорить чоловік. «Які куплені, там люди за свої права стоять», — відповідає базарний «політолог». «Та кажу вам, що Майдан проплачений». — «Іди звідси, бо так і запущу капустою в голову», — гнівно відповідає немолода жінка. Саме ці жінки носили домашні пиріжки і теплі шкарпетки, роздавали гарячий чай і говорили слова підтримки тим, хто відстоював їхні та їхніх дітей права на Євромайдані. Саме вони щонеділі зустрічали схвальними вигуками кожне слово так званих лідерів на народних вічах і вірили цим словам, сказаним зі сцени Майдану, а також кожному промовцю, який виходив на цю сцену. І ось один із них, який обіцяв справедливість, чесність і законність, сьогодні руйнує, власне, їхні життя, бо ці знесені МАФи — це їхня робота, заробіток, засіб до існування.

Можливо, і потрібно зносити ці пережитки минулого — неоковирні споруди, часто-густо неохайні, захаращені різним крамом сумнівного походження. Подекуди вони просто створюють пожежну чи аварійну ситуацію, особливо в підземних переходах чи на станціях метро, і, з огляду на це, їх необхідно прибрати. Але ж є місця, як от таке, про яке йдеться, де ці крамнички не тільки не заважають пересуванню, не створюють жодного дискомфорту перехожим чи транспорту, а й просто полегшують життя багатьом жителям мікрорайону, адже в них завжди можна купити свіжий хліб чи молоко, дешеві й завжди свіжі овочі, які власники кіоску щодня привозять із Троєщинського оптового ринку, дрібнички для дому, за якими не потрібно бозна-куди їхати у великі спецмагазини чи супермаркети. З іншого боку, саме в цих крамничках працює чимала кількість місцевих жителів, яких життя ще в 90-ті викинуло за межі їхнього професійного ареалу.

Ця замальовка — лише невеличкий пазл із загальної мозаїки столичного мегаполісу. Реалії сьогодення — це значне скорочення чиновницького апарату, закриття чималої кількості підприємств, закладів обслуговування через погіршення економічної ситуації, як результат — збільшення числа безробітних, яких важко працевлаштувати. Замість того, щоб створювати нові робочі місця, давати людям можливість заробляти і, відповідно, витрачати зароблене, тим самим наповнюючи місцевий бюджет, керманичі міста рубають гілку, на якій, образно кажучи, сидять. А ще — вселяють зневіру в тих, хто привів їх до влади...