Народний Шендерович

Кажуть, що кошти на видання цієї книжки збирали всі разом і з усіх усюд, через що вона цілком може називатися «народною». Утім, як би там не було, але саме після її видання шанований російський сатирик перестав бути таким у рідній країні. І придбати «Блокаду мозку — 2014» можна тільки в Україні. До речі, вийшла вона у харківському видавництві «Віват». Натомість у Росії продажу нової книги Віктора Шендеровича всіляко перешкоджають. Здавалося б, чому?

Справа в тому, що на такі серйозні речі, як анексія Криму і збройний конфлікт на Донбасі автор дивиться зовсім з іншого, неофіційної боку. І нехай всі розсудливі люди, які вимкнули телевізор років із двадцять тому, дивляться на життя тим самим, непромитим пропагандою поглядом, але в книзі Шендеровича, крім усього іншого, все серйозне описано з неабияким гумором. І це не глузування над пам’яттю та історією — які здавна дозволяють собі офіційні мас-медіа. У нього навіть у так само заборонених «Ляльках» не було насмішок, лише сатира — гостра, безжальна, не прихована під машкарою політичного маскування, яким славилася ця програма. Те саме у новій «Блокаді мозку — 2014».

Нова книжка опального сатирика — це, по суті, щоденник одного року, важливого не лише для автора, а либонь для всього світу, який суттєво змінився від того самого часу, коли в Україні відбулися революційні зміни. У Шендеровича це зазвичай подано з точки зору обивателя, більше того — гостя, на якого чекають далеко не дружні обійми у донедавна дружній країні.

Іноді записи у цьому щоденнику письменника нагадують готовий сценарій для «95-го кварталу»: «Ближче до півночі я перейшов порожню київську вулицю далеко від «зебри» — і виявив, що зробив це на радість двом місцевим ментам. Вони неквапливо побрели до мене, та я й не втікав нікуди. — Паспорт. — У готелі, — відповів я чисту правду. — Приїжджий? Звідки? — З Москви. — Старший посміхнувся майже дружелюбно: — Ну як же ви: з Москви — і без паспорта?»

Але головне у цій книжці те, що класичного розвитку сюжету в оповідках Шендеровича зазвичай не трапляєься. Ну, не вбивають його просто неба тільки за те, що приїхав із Росії, як того праглося його менш ліберальним колегам у Москві. Виявляється, в Україні давно вже не так, як у Росії, а тамтешні пацани й не знали! А все тому, на думку автора книжки, що «київські менти (такі ж, зрозуміло, любителі грошових знаків, як їхні московські брати з розуму) — люди залякані». «Вони вже вивчили слово «люстрація», — веде він далі історію постреволюційних стосунків обивателя з рідною владою, — і перспектива бути з тріском звільненими під суспільним тиском — перспектива для них абсолютно реальна. А російський мент (і силовик взагалі) — упир в законі, давно не має страху ні перед ким, крім упирів над собою».

Або ще про містику буднів у коридорах російської влади. Голову якої автор книжки, до речі, називає президентом без минулого. Ну, тобто без пам’яті. Так от, мовляв, це самий верховний персонаж заявив в інтерв’ю агентству ІТАР-ТАСС, що корупція дісталася російському суспільству з минулого.«Ніколи не виявляв інтересу ані до дірок на кордоні розміром із Балтійське пароплавство, ані до пітерської приватизації, — коментується ця заява у «Блокаді мозку — 2014» — Не брав участі у «лівій» торгівлі стратегічними металами, за заниженими цінами, в обмін на неіснуючі харчі. Ніколи не бачив в очі главу тамбовської ОПГ Кумарину, з якою взасос дружив на взаємовигідній основі якийсь віце-мер Петербурга, який відгукувався на ім’я «Вова»... Президент Росії (без минулого) погодився з інтерв’юером у тому, що недоторканних у сфері корупції бути не повинно. Він пообіцяв, що якщо побачить такого «недоторканного» персонажа, то негайно вживе заходів. Треба думати, дзеркала в Кремлі вже завішані?»

З іншого боку, багато чого такого «дзеркального» вільно буде побачити також по цей бік «революційного» дзеркала, тобто у наших краях із колишньою заляканою міліцією. Ось чому книжку Шендеровича треба читати — хоча б для порівняння з різними, як кажуть у телевізорі, картинами світу.